Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історико-педагогічний аспект становлення екологічної освіти у парадигмі педагогічної науки та практики

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
8
Мова: 
Українська
Оцінка: 
В. Ганська
 
Історико-педагогічний аспект становлення екологічної освіти у парадигмі
педагогічної науки та практики
 
Анотація
У статті проаналізовано процес становлення екологічної освіти в її історичному розвитку
 
Аннотация
В статье проанализирован процесе становления экологического образования в его историческом развитии
 
Annotation
The process of formation of the ecological education during its historical development has been analyzed
 
Проблема розвитку екологічної освіти має глибокі філософські, історичні, психолого-педагогічні та соціально-екологічні корені, які відображають минуле, сучасне і майбутнє. Існують різні підходи до виділення основних етапів і періодів розвитку екологічної освіти. Нами проаналізовано наукові праці О. Антонової, М. Дробнохода, В. Кучерявого, М. Кисельова, В. Крисаченко, Л. Лук'янової, О. Плахотнік, Г. Пустовіта, К. Ситника, Г. Тарасенко, В. Радкевича, В. Червонецького, Ф. Хофмана та інших учених.
Метою цієї статті, як частини нашого дослідження, є системно-історичний аналіз становлення екологічної освіти у парадигмі педагогічної науки та практики.
Проведений аналіз наукової літератури дозволив нам виділити такі періоди розвитку екологічної освіти: І період – екологічної міфології – до XIV ст.; II період – емпіричної екології – XIV – І пол. XIX ст.; IІІ період – становлення екології як науки – II пол. XIX – І пол. XX ст.; IV період – виділення соціальної екології у системі екологічних наук – 70-ті роки XX – XXI ст.
Період екологічної міфології (до XIV ст.) характеризується накопиченням значного матеріалу (міфів, легенд, казок, вірувань, звичаїв, обрядів), що нині складає основу народного календаря. Саме в цей період людина здійснила перші спроби виділити себе з природи, але ще не відокремилася від неї. Навколишній світ, який її оточував, вона окреслювала не як єдине ціле, а як сукупність споріднених з нею істот, що не завжди дружньо ставилися один до одного. Перші ботаніко-географічні повідомлення екологічного характеру пов'язані з такими осередками давньої культури, як Китай, Єгипет, Індія. Витоки сучасної екології знаходимо у стародавній Елладі. Вже в працях Геракліта (530-470 pp. до н. е.), Гіппократа (460-356 pp. до н. е.), Аристотеля (384-322 pp. до н. е.), Теофраста Ерезійського (372-287 pp. до н. е.), Плінія Старшого (23-79 pp.) та інших філософів містилися повідомлення екологічного змісту.
Перші спроби наукового осмислення процесу навчання як прагнення до «всебічної освіти розуму» через досягнення природного стану гармонії з природою, що формує особистість людини, належать Левкіппу й Демокриту [1]. У часи Середньовіччя відбувалося формування поглядів на проблему взаємодії природи й людини як чогось одномірного, статичного, вічного. Природа розглядалась як дар божий, а людська діяльність – як власність людини, зовсім не узгоджена з об'єктивними умовами навколишнього середовища. Формування екологічних знань проходило під впливом філософів-богословів, екологічні ідеї яких мали нашарування догматизму і схоластики.
Період емпіричної екології (XIV – перша половина XIX ст.), що вирізняється спрямованістю на формування цілісного сприйняття природи (вона виступає вершиною втілення ідеї гармонії і краси, навколишнє середовище не є ворожим для людини і може бути пізнаним). Характерною рисою цього періоду розвитку освіти в Україні є виникнення потреби у підготовці значної кількості висококваліфікованих педагогів. Уперше систематично здійснено підготовку вчителів.
Ставлення до природи в епоху Відродження суттєво змінилося. Людина відкривала для себе всю красу природи, почала бачити в ній джерело радості, на відміну від похмурого аскетизму середньовіччя. Ж. Руссо навіть стверджував, що перехід людини від природного стану до соціального є джерелом усіх наших нещасть [4]. Цей етап розвитку екологічної освіти не тільки наповнив гуманістичним змістом ідею гармонійного розвитку людини, але й заклав основи гуманістичних принципів, які стали визначальними в системі особистісно зорієнтованого навчання.
Мішель Монтень у праці «Досліди» (1580) висловив свої думки про підготовку вчителів до екологічної освіти. Він вважав: «Незрівняно було б краще, коли б класні кімнати були усипані квітами і зеленню, ніж уламками скривавлених прутів» [6].
Так, питанню підготовки вчителів велику увагу приділяли єзуїти. Вони вперше здійснили систематичну підготовку вчителів. Після закінчення колегіумів студенти допускалися до викладання в молодших класах колегіумів, ведучи педагогічні щоденники. Уроки та щоденники цих викладачів розбирались на зборах усіх учителів найдосвідченішими викладачами. Після декількох років такого пробного викладання молоді вчителі закінчували свою підготовку і ставали викладачами в старших класах [4].
В епоху Нового Часу з'являються перші наукові праці екологічного спрямування. Слід відзначити працю Ж. Бюффона (1707-1788) у 13 томах, у якій велику увагу приділено проблемі взаємозв'язку організму і навколишнього середовища, впливу погодно-кліматичних факторів на організм. Значний внесок у розвиток екології як науки належить вченим цього періоду Д. Цезалпіну (1519-1603), Д. Рею (1627-1705), Ж. Турнефору (1656-1708), шведському природознавцю К. Ліннею (1707-1778), російським ученим М. Лепьохіну (1740-1802), М. Ломоносову (1711-1785). Проте на той час екологія як наука залишалася частиною філософії. Серед учених-педагогів XVII-XIX століття найбільш визначними постатями у розвитку екологічної освіти стали представники класичної (Я. Коменський, Д. Локк, Ж. Руссо, Й. Песталоцці, А. Дістервег, Й. Гербарт та ін.) та вітчизняної педагогіки (І. Максимович, Г. Сковорода та ін.).
Період становлення екології як науки (друга пол. XIX – перша пол. XX ст.), який відзначається розвитком екологічної науки, значними масштабними еколого-географічними дослідженнями, узагальненням
Фото Капча