+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
8
Мова:
Українська
і систематизацією екологічних знань, накопиченням цінного педагогічного досвіду, використанням сучасних (на той час) форм та методів навчання. Акцент робиться на введення предметної системи, яка орієнтована на студента з високим рівнем знань. Водночас питання змісту й організаційних форм екологічної підготовки студентів-біологів залишалися поза увагою дослідників. Помітне місце в розвитку системних екологічних досліджень посідають праці німецьких дослідників Е. Гек-келя, Р. Гессе, В. Кюнельта, американських В. Шелфорда, Р. Чепмена, Г. Кларка, англійських? Ч. Елтона, А. Тенслі, швейцарського вченого К. Шретера, іспанського – Е. Макфельдьєна та інших.
Період виділення соціальної екології в системі екологічних наук, становлення системи екологічної освіти (70-ті роки XX – початок XXI ст.) характеризується виникненням у науці нового напряму – соціальної екології. На сучасному етапі визначається важливість реформування змісту і технології підготовки майбутнього вчителя біології до екологічної освіти старшокласників. Пріоритетним напрямом стає особистісно-орієнтована професійно-педагогічна підготовка вчителів-біологів.
Екологічний підхід стає необхідним під час розв'язування виробничих, науково-технічних, демографічних та інших завдань. У 70-х роках XX століття формується екологія людини чи соціальна екологія, яка вивчає закономірності взаємодії людського суспільства з довкіллям.
Поняття «соціалізація» вперше з'явилося наприкінці XIX ст. в американській та французькій соціології і пов'язане з іменами Ф. Гіддінгса (1855-1931) і Г. Тарда (1843-1904). Ф. Пддінгс вважав, що соціалізація як процес «розвитку соціальної природи чи характеру» людини відбувається як у результаті стихійного впливу оточення, так і завдяки впливам суспільства (згідно зі «свідомим планом»). Підсумком соціалізації повинна бути «плюралістична поведінка», що забезпечує взаєморозуміння та комунікацію людей і відповідає «соціальному розуму» (що розуміється як суспільна свідомість) [9].
Ф. Пддінгс, Г. Тард вважали, що виховання є важливим засобом соціалізації особистості. Крім того, суспільство через соціальні інститути, а також через різноманітні складові соціального життя, різні форми суспільної свідомості має коригуючий вплив на процес виховання. Ці ідеї надалі відбилися на розвитку американської та французької соціології XX ст. Ця проблема стала однією з провідних у соціології особистості, що досліджуються в університетах США [9].
Великий внесок у розробку теорії соціалізації зробив Толкотт Парсонс. Основна ідея його концепції пов'язана з розумінням соціалізації як процесу інтеграції особистості в соціальну систему шляхом інтерналізації загальноприйнятих норм, «вбирання» у себе загальних цінностей, внаслідок чого слідування загальнозначущим нормам і стандартам поведінки стає потребою особистості, елементом її мотиваційної структури.
У вітчизняній літературі проблемам соціалізації та виховання приділяли увагу філософи, соціологи, психологи та педагоги. Видатний педагог В. Каптерєв, досліджуючи розвиток російської педагогіки, відстежує лінію соціальної зумовленості виховання. «Справа усюди починається з того, – пише він, – що через виховання й освіту прагнуть пристосувати підростаючі покоління до оточуючої суспільно-політичної організації» [2].
У 30-ті роки термін «соціалізація» був одним і провідних у теорії соціального виховання. В цей період соціалізація розглядалася як процес придбання особистістю якостей «соціалістичності».
Починаючи з 60-х років XX століття, на хвилях «відлиг» у суспільно-політичному житті, до наукової літератури почали проникати елементи західних концепцій соціалізації. У праці І. Кона «Соціологія особистості» під соціалізацією розуміється набуття соціального досвіду, засвоєння певної системи соціальних ролей і культури [3].
Характеризуючи наукові дослідження цього періоду (у тому числі Л. Сохань, С Батеніна, П. Кряжева та ін.), Н. Андрєєнкова вважає типовим для них розгляд соціалізації як процесу людини в її загальній формі, тобто виокремлення її зі світу тварин і подальший процес розвитку людства [5].
Наприкінці 70-х років дослідження проблем соціалізації доповнюється новими аспектами: аналізом змін умов соціалізації особистості під впливом науково-технічної революції, міждисциплінарним дослідженням людського «Я», вивченням змісту і меж процесу соціалізації та ін.
У 80-ті – на початку 90-х років XX століття інтерес до дослідження проблем соціалізації підвищується. Насамперед це виявилось у прагненні врахувати сукупність соціальних і психологічних процесів, завдяки яким відбувається соціалізація.
Зміст і результат соціалізації визначається як засвоєння системи знань, норм і цінностей, соціального досвіду, соціальних якостей і рис, соціальних ролей, зразків і психологічних механізмів поведінки [5].
На початку XXI століття термін «соціальна екологія» з'являється у дослідженнях американських соціологів Р. Парка, Е. Берджеса, Р. Маккензі як урбо-соціологія, або соціологія міста.
Американський вчений Р Маккензі (1945 р.) вважав головним завданням соціальної екології вивчення просторових відносин та відносин, спрямованих на підтримання життя. Вони виникають внаслідок взаємодії людських істот, які перебувають у стані реакції на зміну екологічних та культурних факторів і хочуть зрозуміти принципи функціонування та природу змінюючих сил.
У наш час існує чимало визначень соціальної екології, які безпосередньо відображають необхідність вивчення впливу суспільства на природу. Соціальна екологія, на думку А. Хоулі, повинна стати всебічно досконалою соціальною наукою, здатною зрозуміти все.
Українські вчені (Г. Бачинський, М. Лукашевич, К. Ситник, В. Смоляга, С. Стойко) вказують на те, що соціальна екологія «вивчає взаємодію і взаємозв'язки людського суспільства з природним середовищем, розробляє наукові основи раціонального природокористування та охорони природи, проектування заходів щодо оптимізації навколишнього середовища» [7].
Отже, на основі проведеного аналізу філософської, педагогічної, психологічної і спеціальної літератури можна стверджувати, що у світі відбувається узагальнення комплексу наук про природу та людину, насичення екологічною інформацією шкільних предметів, розширення понятійного змісту «екологія» до рівня інтегральної науки, який передбачає процес переходу вчення про біосферу до вчення про ноосферу. Проблема екологічної освіти молоді (й усього населення Землі) постає у світовому баченні як головний чинник можливості подальшого існування людства.
Визначено, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства для глибокого розуміння проблем навколишнього середовища та у зв'язку з інтеграцією України у світовий європейський простір необхідна спеціальна екологічна освіта молоді
Література:
1.Васюта О. А., Васюта С І., Філіпчук Г. Г. Екологічна політика: національні та глобальні реалії. У 4-х томах. Т. 1. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 483 с
2.Каптерев П. Ф. Общий ход развития русской педагогики и ее главные периоды // Педагогика. – 1992. – № 3-4. – С. 73. 112
3.Кон И. С. Социология личности. – М. : Просвещение, 1967. – С. 22-101. 121
4.Кравець В. Історія класичної та зарубіжної педагогіки та шкільництва: Навч. посіб. – Т. : Тернопіль, 1996. – 436 с.
5.Лукашевич М. П. Соціалізація. Виховні механізми і технології: Навч. -метод. посіб.. – К: ІЗМН, 1998. – 112 с 147
6.Монтень М. Опыты: Хрестоматия по зарубежной педагогике. – М. : Просвещение, 1978. – С. 86.
7.Пискунов А. И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики: Учеб. пособ. для студ. пед. ин-тов / Сост. с автор, вводной статьей А. И. Пискунов. – 2-е изд., перераб. – М. : Просвещение, 1981. – 528 с. 190
8.Фролов И. Т., Араб-Оглы Э. А., Г. С. Арефьева и др. Введение в философию: Учебник для вузов.? М. : Политиздат, 1989.? 639 с.
9.Giddings F. The Theory of Socialization. -N. -Y., 1897. – P. 22.