Іван Франко та духовенство: аспекти дружніх відносин і співпраці

 

 

У статті розглядається питання дружніх стосунків і співпраці між І. Франком та духовенством. Особлива увага приділяється факторам, що зближували І. Франка та деяких священиків. Автор намагається показати, що, попри його антиклерикальну репутацію, певна частина духовенства не боялася співпрацювати чи навіть дружити з ним.

Ключові слова: Іван Франко, духовенство, Церква, співпраця

Проблема І. Франко та релігія є однією з найбільш контроверсійних у дослідженні життя та творчості Івана Яковича. Окремим аспектом цієї проблеми є відносини між ним і священиками. І. Лизанівський зокрема у спогадах писав: «Г алицькі клерикали і попи все життя цькували Франка» [1, 167]. У спогадах інших знайомих, зокрема С. Вітика [2], М. Мочульського [3], П. Карманського [4], теж можна прочитати про напружені стосунки між поетом і духовенством. Слід визнати, що стосунки досить часто були не вельми приязними, а часто і ворожими. Він не раз критикував духовенство, але, тим менше, мав і приятелів серед священиків. Метою статті є окреслення найближчого кола приятелів І. Франка серед духовенства й аналіз ймовірних факторів, які їх зближували. Якщо про погляди І. Франка на релігію та Церкву існує чимало праць, то тема його стосунків з духовенством залишається досі малодослідженою. Ця стаття є скромним внеском у ліквідування цієї прогалини. Оскільки тема є малодослідженою, ми спираємося, в основному, на листування І. Франка та спогади про нього.

Дружба, що закладається в період юності, досить часто є найміцнішою. Припускаємо, що цей фактор відіграв свою роль й у випадку священиків, які приятелювали з І. Франком. Це, переважно, були майбутні священики, які або разом вчилися, або в той чи інший спосіб перетиналися з ним під час навчання. Власне коли вони познайомилися і зав’язали дружні стосунки, то ще не були священиками. Пізніше, коли на І. Франка посипався шквал критики з клерикального боку, зі звинуваченнями в атеїзмі, ворожості до Церкви, більшість із них продовжувала переписуватися, зустрічатися, запрошувати його в гості, робити певні спільні проекти. Для них особисті якості І. Франка, його талант і приятельські стосунки були важливіші за релігійні переконання поета. До прикладу, С. Паньківський згадував: «Франко розказував, як він зустрічався зі своїм гімназіальним колегою, що тепер він попом у підгірському селі на Стрийщині. І той запросив його до себе половити рибу. А Ви не боїтеся, – каже Франко, – приймати у себе такого атеїста як я? А мені яке діло? – каже піп» [5, 176].

І. Франко був і другом І. Погорецького, його репетитором з грецької та математики в Дрогобицькій гімназії. Останній згадував: «Спочатку ми з Франком переписувалися, і він присилав на мої руки різні книжки; одначе за те прийшлося мені потерпіти, бо коли він став у Львові визначним в колах молоді соціалістом та приятелем Павлика, то зачали слідити його кореспонденцію і знайшли мене аж в Дрогобичі. І так перед самою матурою заїхала до мене слідча комісія, забрала всі книжки й кореспонденцію Франка з моєї хати, і мені грозило виключення з гімназії» [6, 57-58]. Про подальші контакти І. Погорецького й І. Франка невідомо, скоріше за все, перший, внаслідок переслідування, припинив їх.

Іншим приятелем молодого поета був В. Давидяк – студент Львівської духовної семінарії, член редколегії журналу «Друг» і студентської організації «Академический кружок». Знайомі з 1874 р., вони певний час мали досить приятельські стосунки. В І. Франка не було негативного ставлення до того, що В. Давидяк є студентом семінарії, а отже, майбутнім священиком. Потім їхні долі розійшлися, вони не приятелювали, що, найімовірніше, було спричинене різними ідеологічними поглядами.

З друзів-священиків юних років більш вдало, порівняно з попередніми двома випадками, склалася дружба І. Франка з о. М. Зубрицьким. Останній був його ровесником і вони разом вчилися в дрогобицькій гімназії. Про гостювання в нього І. Франка у с. Мшанець (Старосамбірщина), де той був парохом, згадували З. Кузеля [7, 298] та син о. Михайла – Петро [8, 437-440].

У Дрогобицькій гімназії, разом з І. Франком, вчився також І. Чапельський, який потім став священиком, але продовжував товаришувати з поетом і приймав його у себе вдома [9, 443-444]. Стосовно візитів, то І. Франко досить охоче відвідував своїх приятелів-священиків. Часом це були звичайні візити, під час яких він міг відпочити і порибалити. Їдучи на рибалку, І. Франко, разом із Г. Величком, гостювали в о. С. Бурячка – па- роха с. Яйківці (Жидачівщина) [10, 292]. Гостював він і в о. Б. Кирчіва. В одному з листів останній відзначив: «Олекса, Кость, Батько и Мама хорі кланяють ся Вам – згадуючи того пана, що у хаті був як своя динна» [11, 770]. Про дружність стосунків між о. Б. Кирчівим та І. Франком свідчить і те, що він запрошував останнього з дружиною на власне весілля, яке відбулося 2 листопада 1886 р. [12, 453]. Востаннє поет відвідав о. Богдара в рік його смерті – 1900 р., приїхавши в с. Довге (Стрийщина), де той мав парафію [13].

Згадки про візити І. Франка до с. Дидьова (Надсян- ня, тепер територія