Іван Франко та духовенство: аспекти дружніх відносин і співпраці

Б. Лепкий згадував, як І. Франко 1892 р. гостював у них (с. Жуков, Бережанщина), полемізуючи на літературні та біблійні теми з його батьком о. С. Лепким [18, 239]. У 1895 р. І. Франко, разом з дружиною та дітьми, гостював в о. О. Глібовицького (с. Цигани, Борщівщина) [19, 50]. Відвідував він також о. В. За- гаєвича – пароха с. Вовчухи (Городоччина) у 1895 і 1901 рр. [20, 12; 21, 169], та о. І. Попеля – пароха с. Довгополе (Верховинщина) 1898 р. [22, 107]. Слід згадати і франкові візити до с. Криворівня (Верховинщи- на), де полюбляла відпочивати влітку тогочасна українська інтелігенція. Вперше він побував у Криворівні 1901 р. і мав досить приятельські стосунки з місцевим парохом о. О. Волянським, який належав до тих, з ким І. Франко познайомився уже в часи, коли ті були священиками, що не завадило їм знайти спільну мову і потоваришувати. Отець О. Волянський у спогадах писав: «Не моя річ рішати, чи був Франко атеїстом, чи ні, але своїм примірним поведенням, і то всюди, де б не сходився з людьми, ніколи не порушував теми про віру і церкву, а де хто другий необачно щось такого сказав, він своїм рішучим словом затер немиле враження необачного вислову» [23, 495]. Ще варто згадати о. Й. Застирця, який з великою пошаною ставився до І. Франка і навіть подав прохання, щоб його номінували на Нобелівську премію [24, 192-193].

Гостювання І. Франка у священиків далеко не вичерпуються загаданими вище. Якщо проаналізувати хронологію подорожей, то якісь закономірності знайти важко. Священики охоче приймали як молодого І. Франка (1880-і рр.), коли він не був поважним авторитетом, так і вже зрілого (1890-1900-і рр.), коли він вже здобув певний авторитет і славу, але, тим не менше, не позбувся репутації антиклерикала й атеїста, продовжуючи гостро критикувати духовенство.

Крім товариськості юнацьких років, слід виокремити ще один важливий фактор, характерний для дружби, що складається в зрілому віці, коли людина вже сформована як особистість і коли приятельські стосунки найчастіше виникають на ґрунті спільної діяльності. Якщо проаналізувати біографії священиків, які приятелювали з І. Франком, то можна помітити, що це були люди з характерною національно-патріотичною спрямованістю та соціальною активністю. Оскільки сам І. Франко був людиною надзвичайно енергійною та трудолюбивою, то, найімовірніше, цінував таких же осіб.

Соціальна активність полягала у тому, що ці священики дбали про освітній рівень своїх парафіян, зокрема долучалися до відкриття місцевих осередків «Просвіти» або очолювали їх; дбали про економічний рівень: створення та налагодження кооперативної торгівлі, покращення технології господарювання; надавали їм мінімальну юридичну допомогу, яка полягала в захисті від свавілля бюрократів, роз’ясненні їхніх прав, допомозі у написанні скарг, протестів, петицій. Відданість українській національній ідеї деяким зі священиків-друзів І. Франка коштувала їм переслідувань. Отець О. Нижанківський очолював повітовий комісаріат ЗУНР на Стрийщині, що потім трагічно обернулося для нього – він був розстріляний польською владою [25]. Через свою національну позицію двічі пережив арешти о. М. Зубрицький [26]. За включення в державотворчий процес ЗУНР був заарештований і о. О. Волянський [27].

Плідною була співпраця І. Франка зі священиками на полі етнографічної наукової діяльності, що скріплювала їхню дружбу з о. М. Зубрицьким та о. І. Кузівим. Сприяв йому в дослідженнях і о. І. Попель. Саме під час перебування І. Франка в Довгополі були написані «Гуцульський король», «Опришок Мирон Штола» та «Гуцульські примівки» [28]. Траплялися випадки, коли священики, наприклад о. М. Михалевич – парох с. Чер- нелів Руський (Тернопільщина) [29, 2-3], о. К. Ясениць- кий – парох с. Балигород (Лемківщина) [30, 2-3], о. М. Мосора – парох с. Поручин (Бережанщина) [31, 475], довідавшись, що І. Франко збирає фольклор, присилали йому прислів’я, приказки, пісні, байки тощо.

Крім етнографічного матеріалу, священики допомагали у збиранні старих церковних книжок та історичних документів, які зберігалися у церквах та монастирях. Отець Т. Горникевич з Гошева писав ученому, що має доступ до різного роду актів Болехівського деканату й охоче згодиться взятися до їх переписування [32, 2-3]. Отець К. Вандзіляк переслав деякі рукописи для перегляду [33, 231, 233]. Інколи І. Франку позичали деякі книги, що зберігалися у церквах. Наприклад, відомо, що монах Ю. Земба (ЧСВВ) позичав йому з Крехівського монастиря рукопис [34, 135].

Деякі священики зверталися до нього, з проханнями посприяти у видавництві їхніх поезій, творів, спогадів. У 1886 р. о. С. Воробкевич (псевдонім Данило Млака) пропонував до друку в часописі «Зоря» свої оповідання та поезію [35, 424-425]. В