Кадрове забезпечення державного управління (організаційно-правовий аспект)

Зроблено джерелознавчий аналіз давно опублікованих наукових праць, які містять дані і значущі узагальнення про кадрове забезпечення системи державного управління, організаційно-правові форми і методи цієї роботи та механізми і процедури реалізації на практиці відповідних наукових розробок. Зокрема, проаналізовано маловідомі праці економістів, юристів, психологів минулих років – “Профессиональный подбор и его социальный смысл” Ф. Р. Дунаєвського (1923) ; “Проблемы профессионального подбора руководящих кадров в СССР” А. І. Пахомичєва (1926) ; “Испытания профессиональной подготовлености” М. Д. Левитова (1927) ; “Психология труда и психотехника” за ред. І. М. Шпильрейна (1929) ; “Вопросы психотехнического профотбора” Є. М. Беркова і В. Г. Баранова (1931) та ін., в яких ряд із поставлених в них проблем та висловлених пропозицій не втратили своєї актуальності й в наші дні.

Особливу увагу приділено аналізові державознавчої літератури вітчизняних дослідників. Це, зокрема: “Дисциплина и ответственность в аппарате государственного управления” В. В. Цвєткова та А. І. Щербака (1985) ; “Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры” В. Б. Авер’янова (1990) ; “Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе” Н. Р. Нижник (1995) ; “Государственная служба. Историко-теоретические предпосылки, сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ” А. В. Петришина (1998) ; “Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи” колективу авторів під керівництвом В. В. Цвєткова (1998). Ці праці, попри особливості різноманітних наукових шкіл, позицій і точок зору авторів, використані як теоретичне підгрунтя для осмислення державного управління, державної служби, їх правового й організаційного поля.

Спираючись на аналіз праць науковців-психологів, фахівців системних досліджень, зроблено висновки щодо необхідності нормативно-правового закріплення та організаційно-процедурного оформлення розробки й застосування в кадровій роботі апаратурних, тестових, анкетних методик для виявлення професійної придатності, лідерських та інших якостей адміністративного персоналу тощо. Робиться висновок про необхідність розвитку теоретичних уявлень про організаційно-правові засади кадрової роботи з фахівцями державного управління як в історичному, так і в логічному аспектах. Наголошується на причинно-наслідковому взаємозв’язку фактичної заборони в 30-ті роки психолого-фізіологічних, соціально-економічних досліджень індивідуальної професійної придатності персоналу складної управлінської праці та їх використання на практиці; на підміні наукового підходу в кадровій роботі ідеологічно спрямованими партійно-політичними кампаніями, репресіями щодо інакомислячих, вилученням важливого чинника діагностики й аналізу індивідуальної професійно-посадової придатності на підставі вивчення психофізичних кваліфікаційних ознак працівників; на аналізові факторів і чинників панування суто політичної орієнтації кадрів держслужбовців, а в 50-80-х роках – спроб наукової апологетики та поширення практики “спрямовування”, насамперед молоді, у непрестижні сфери праці. Формулюється висновок про те, що лише наприкінці 80-х – початку 90-х років відбувається реальне відродження науково обгрунтованої роботи з кадрами державних службовців, що було синтезовано в прийнятому у 1993 р. Законі України “Про державну службу”.

У підрозділі 1. 2. – “Забезпечення кадрами державної адміністративної системи в Україні та інших країнах у 20-80-ті роки” – відтворено історичну логіку розвитку державної кадрової політики, принципів і засад залучення працівників до державної управлінської справи в умовах зазначеного часу. Доводиться, що саме в цей період суцільна моноідеологізація гуманітарних наук слугувала виправданню і пропаганді вкрай політизованих загальнодержавних кадрових заходів, залученню працівників до партійного і державного управління поза наукового обгрунтування професійної придатності, реальних особистих заслуг кадрів, їхньої компетентності в управлінській діяльності, громадсько-політичної позиції, рівнем освіти. Формулюється висновок про те, що подібні “заходи” фактично блокували спроби запровадження на всіх рівнях науково-правових засад державного управління.

На вітчизняному тлі проаналізовано історико-політичний досвід розвинутих країн – США, Великобританії, Німеччини, Франції, Італії, Фінляндії та ін., які в той самий період переживали соціальні процеси, аналогічні нинішнім в суверенній Україні: в економічній сфері – ринково-реформаторські трансформації, в соціальній – становлення громадянського суспільства і середнього класу, в політичній – виникнення єдинодержавної політичної нації, політико-правові реформи, добудову правової і соціальної держави. Авторський задум полягав у виявленні в досвіді вказаних країн як загальнозакономірного, так і історико-специфічного у справі налагодження системи державної служби і державного управління та належного кадрового забезпечення. Найголовніше, що авторові вдалося з’ясувати, відкристалізовується у трьох основних пунктах: в усіх згаданих країнах – 1) стихійність і відомчість у роботі з кадрами державних службовців на початку 20-х років повільно і впевнено поступається системно-організаційним та нормативно-упорядкованим формам і методам; 2) на суворо правових засадах – особливо з 50-х років – поступово складається загальнонаціональна система державної служби і соціального управління та відповідної їй підсистеми підготовки, виховання і розстановки кадрів; 3) з початку 80-х років складається і загальнонаціональна система державної служби із відповідною їй цілісною мережею не тільки правової, а й науково-раціоналістичної організації зайнятості кадрів в усій системі державної служби і управління справами суспільства.

Синтетичним же висновком цього розділу є наступний: первинним чинником організації раціональної роботи з кадрами державних службовців в усіх по-справжньому цивілізованих країнах виступає визначення індивідуальних психофізичних і кваліфікаційних якостей кожної конкретної людини, її потреб, мотивів й інтересів, а також відповідності державним нормам і стандартам