Комплекс самостійного опрацювання з дисципліни «Будівельні матеріали»

Силуміни – сплави алюмінію з кремнієм (в кількості 4…13%). Ці сплави мають високі ливарні якості, малу усадку і пористість, тверді й міцні.

Магналії – сплави алюмінію з магнієм, які відрізняються здатністю до зварювання і високою корозійною стійкістю.

Авіалії – сплави алюмінію з магнієм та силіцієм. Дюралюміни – сплави алюмінію з міддю та магнієм. Ці сплави мають високу міцність, але меншу корозійну стійкість порівняно з магналіями.

Сплави алюмінію використовують для виготовлення зварних деталей, трубопроводів, бункерів та інших деталей і виробів.

Вироби й конструкції з алюмінієвих сплавів є антимагнітними, вогне- та сейсмостійкими, при ударі не дають іскор. Вони економічні, мають гарниййзовнішній вигляд, не потребують додаткової обробки лицьової поверхні, легко обробляються різанням.

Останнім часом алюміній набуває широкого використання у будівництві для виготовлення конструкцій, в тому числі панелей зовнішніх стін і покриттів безперервного типу, підвісних стель, збірно-розбірних та листових конструкцій.

Вироби з алюмінієвих сплавів у вигляді листового прокату, гнутих і пресованих профілів широко застосовують для виготовлення огороджувальних конструкцій та вікон і дверей.

Мідь – це метал щільністю 8, 94 г/см3, температура плавлення – 1083 оС.

Латунь – сплав міді з цинком. Бронзи – це сплави міді з такими легуючими елементами, як олово, алюміній, берилій, силіцій. Ці сплави застосовують для виготовлення таких виробів, як пружини, мембрани, слюсарний інструмент тощо.

 

 

1. Обґрунтувати можливість використання нікелю та сплавів на його основі для виготовлення газопроводів і хімічної апаратури.

2. Навести приклади використання сплавів на основі титану.

3. Розшифрувати марки сталі 09Г2СД; Ст3нс2; 1Х18Н9; 35ХН3МА.

4. Привести номенклатуру прокатних виробів.

 

 

 

До неорганічних в’яжучих речовин належать переважно порошкоподібні матеріали, що утворюють при змішуванні з водою або іншою рідиною (наприклад, розчинами солей, лугів і кислот) пластичне тісто, яке внаслідок певних фізико-хімічних процесів перетворюється у каменеподібне тіло.

Процес твердіння в’яжучих речовин починається з тужавіння пластичного тіста (ущільнення і загуснення) з поступовим перетворенням його у каменеподібне тіло, що здатне з часом набирати міцності за рахунок протікання процесів структуроутворення.

За теорією О. О. Байкова, твердіння в’яжучих речовин здійснюється за змішаним механізмом: спочатку продукти гідратації знаходяться у колоїдному стані, а потім має місце їхня перекристалізація у більш стабільні сполуки.

 

 

Повітряні в’яжучі речовини можуть тверднути й набирати міцності у повітряно-сухих умовах. До них належать гіпсо-ангідритові в’яжучі речовини, повітряне вапно та його різновиди, магнезіальні в’яжучі речовини та розчинне скло.

Гідравлічні в’яжучі речовини тверднуть і зберігають (або підвищують) міцність після тужавіння в повітряно-сухих умовах і наступного витримування у воді. До них належать гідравлічне вапно, романцемент; портландцемент та його різновиди, пуцолановий цемент, шлакопортландцемент, композиційний цемент; глиноземистий та розширні цементи.

В’яжучі речовини автоклавного твердіння здатні тверднути й утворювати міцний камінь в автоклавах (в умовах підвищених температур, тиску і вологості). До таких в’яжучих речовин належать вапняно-кремнеземисті, вапняно-шлакові й вапняно-зольні.

 

 

Гіпсові в’яжучі речовини (ДСТУ Б. В. 2. 7-82-99) є типовим прикладом повітряних в’яжучих речовин. Вони складаються переважно з напівводяного гіпсу CaSO4· 0, 5H2O або ангідриту CaSO4, отримують їх внаслідок теплової обробки вихідної сировини та її розмелювання. Продукт твердіння таких в’яжучих вважається майже ідеальним будівельним матеріалом, оскільки є екологічно безпечним, негорючим і вогнестійким.

Як вихідну сировину для виготовлення гіпсових в’яжучих речовин використовують природний гіпс, ангідрит, відходи промисловості (борогіпс, фосфогіпс).

Залежно від умов термообробки гіпсової сировини утворюються α- або β-модифікації напівгідрату і розчинного ангідриту.

Твердіння гіпсових в’яжучих речовин відбувається внаслідок розчинення напівводного сульфату кальцію (напівгідрату) й появи насиченого розчину, в якому відбуваються реакції гідратації з утворенням двоводного сульфату кальцію:

CaSO4· 0, 5H2O + 1, 5 H2O = CaSO4· 2H2O.

Гіпсові в’яжучі речовини, що складаються переважно з α -модифікації

CaSO4· 0, 5H2O і відрізняються підвищеною міцністю (25…60 МПа) і меншою пористістю, виготовляють обробкою гіпсового каменю під тиском (0, 13…0, 7 МПа) або витримуванням у рідких середовищах (наприклад, з використанням CaCl2). Залежно від параметрів теплової обробки гіпсові в’яжучі речовини поділяються на дві групи: низько- й високовипалювальні.

Низьковипалювальні гіпсові в’яжучі речовини, що швидко тужавіють та тверднуть, отримують тепловою обробкою природного гіпсу при низьких температурах (110…160 оС), або обробкою парою під тиском 0, 13…0, 70 МПа. Дегідратація сировини у вказаних умовах обумовлює перетворення двоводного гіпсу на напівгідрат за схемою:

CaSO4· 2H2O = CaSO4· 0, 5H2O + 1, 5 H2O.

До низьковипалювальних гіпсових в’яжучих речовин належать: гіпс будівельний, формувальний і високоміцний, різновидом якого є супергіпс.

Будівельний гіпс характеризується невисокою міцністю (2…16 МПа).

Формувальний гіпс відрізняється від будівельного гіпсу тонкістю помелу, більшою міцністю та постійністю властивостей. Застосовують його у керамічній,