Комплекс тестів фізичної підготовленості Єврофіт

Загальна фізична підготовка ліквідує недоліки в підготовленості студентів, спонукає раціональному оволодінню технікою великої кількості фізичних вправ, сприяє створенню бази для спеціалізованих навантажень.

Рівень фізичної підготовленості студентів у значній мірі залежить від спрямованості навчального процесу, який визначає його структуру, зміст, методи і засоби їх реалізації і контролю. Він зростає в тому випадку, коли в навчальному процесі раціонально поєднуються об’єм, інтенсивність і спрямованість тренувального впливу. При цьому режимі має значення оптимальне поєднання загальної і спеціальної фізичної підготовки.

Спеціальна фізична підготовка будується на основі загальної фізичної підготовки (ЗФП). Ефективність її в значній мірі залежить від досконалості застосованої техніки рухів, вміння мобілізувати і раціонально використовувати вольові і фізичні сили. Збільшення фізичної підготовленості в значній мірі залежить від рівня розвитку фізичних якостей студентів. Аналіз даних показує, що, починаючи з 15 років, у дівчат спостерігається сповільнення темпів приросту окремих фізичних якостей, оскільки формування рухової функції в них відбувається до 13-14 років і пов’язано із закінченням розвитку рухової сенсорної системи.

Згідно з дослідами Й. А. Гуревича, для підтримки високого темпу рухів необхідне швидке скорочення і розслаблення м’язів. Основним засобом рухової реакції розвитку є повторні вправи, які слід виконувати в максимально швидкому або високому темпі, але без надмірного напруження, а також вправи типу прискорень. З цією ціллю широко застосовується біг – один із самих природних рухів людини. Але застосування спеціальних бігових вправ у значно великому об’ємі, на думку В. П. Філіна, призводить до порушення основ правильної техніки.

Крім роботи над швидкістю, необхідно застосовувати вправи, спрямовані на вдосконалення технічних здібностей і вмінь, від яких залежить швидкість їх виконання в цілому.

На думку Л. І. Паніна, об’єм вправ швидкісно-силового характеру для студенток у віці 17-20 років повинен становити не менше 40-50% всього часу занять. Основними засобами виховання цих здібностей є стрибки, біг на короткі дистанції, вправи з невеликими навантаженнями, акробатичні вправи, динамічні вправи на гімнастичних знаряддях. Значне місце в системі цих засобів займають різні стрибкові вправи, в яких долається опір ваги свого тіла і передається йому під час відштовхування швидке прискорення за короткий проміжок часу.

З фізичних якостей найбільш значними є загальна витривалість. Дослідженню стану витривалості студентської молоді присвячена значна кількість робіт. Але більша частина з них відноситься до області спортивного тренування. Ефективними засобами виховання загальної витривалості, на думку багатьох авторів, є кроси, хода на лижах, катання на ковзанах, рухливі і спортивні ігри, плавання, їзда на велосипеді. Частіше застосовується біг у рівномірному темпі з відносно невисокою інтенсивністю, тривалість якого поступово зростає від 5-8 до 30-60 хв.

Головний принцип виховання загальної витривалості полягає у поступовому збільшенні об’єму фізичних вправ різної інтенсивності і з включенням у роботу більшої кількості м’язової маси. Основними засобами виховання загальної витривалості є рівномірний і повторний методи, різні варіанти перемінного, ігрового і колового методів. Низкою авторів установлено, що студентки, які мають високі показники загальної витривалості, краще встигають по загальноосвітніх предметах, рідше хворіють протягом навчального року.

Загальна витривалість є базою придбання спеціальної витривалості, яка поділяється на силову, статичну і швидкісну.

Силова витривалість, за даними І. А. Гуревича, розвивається за допомогою вправ з навантаженнями, доланням своєї ваги і ваги партнера, вправи з різноманітним опором. Виховання статичної витривалості виконується при допомозі вправ у висах, упорах або утриманні ваги, вправ ізометричного характеру.

Загальна і спеціальна витривалість розвивається спочатку шляхом поступового збільшення часу тренувальної роботи за рахунок більшої кількості вправ, а потім шляхом збільшення їх інтенсивності, підвищення швидкості. Крім виховання загальної витривалості, особливо важливим є розвиток спеціальної ігрової витривалості при допомозі різноманітних ігрових вправ.

Значне місце в заняттях фізичними вправами і спортом повинно відводитися вдосконаленню спритності, гнучкості і оволодінню новими руховими навичками та вміннями. Чим більший їх запас у студентів, тим багатше їх руховий досвід і ширше база для придбання нових форм рухової діяльності. На думку І. А. Гуревича, для виховання спритності краще застосовувати вправи, які виконуються в складних умовах при зміні обставин (долання смуги перешкод, лазіння) ; вправи зі змінним опором (перетягування, опір по типу єдиноборств) ; вправами з предметами (кидки і ловіння предметів, жонглювання) ; ігрові, які потребують взаємодії і протидії.

Показники фізичної підготовленості визначаються умовами фізичної активності студентської молоді. Дослідження підготовленості міської та сільської молоді, що поступили на перший курс інституту, виявили помітні відмінності. Дівчата із сільської місцевості помітно переважають своїх міських одноліток рівнем розвитку сили та витривалості, але поступаються їм у швидкісно-силових якостях. Відмінності у фізичній підготовленості представників різних демографічних категорій необхідно враховувати при комплектуванні груп і підборі засобів і методів на початковому етапі навчання.

Для того, щоб якомога точніше перевірити рівень перелічених фізичних якостей у студентів, потрібна чітка універсальна система тестів, яка не потребує спеціального недешевого обладнання, моральних, фізичних витрат. Дана система проста у застосуванні, на відміну від раніше існуючих тестів, більш адаптована до сучасного фізичного стану молоді. Набагато збільшено діапазон оцінювання фізичних можливостей студентів, а саме головне те, що враховується морфологічний статус.

Система