Комплексна суспільно-географічна характеристика населення Грузії

У минулому столітті характерна для Грузії динаміка співвідношення міського і сільського населення. Так, сільське населення за 1913-1966 рр. збільшилося на 24%, міське ж зросло більше ніж у три рази. Але це не тільки свідчення різкого відтоку сільських жителів у міста. Справа в тому, що дуже багато сіл Грузії за останній час перетворилися на селища міського типу.

Більшість жителів республіки – грузини. За даними перепису 1959, їх чисельність сягала 2 601 тис. Чоловік. Це становить 64, 3% всього населення Грузії. Цікаво, що за межами республіки живе лише трохи більше 90 тис. Грузинів.

Історичні умови визначили розселення грузин і представників інших народів на території сучасної Грузії. У селах Східної та Південної Грузії значну частину жителів складають вірмени і азербайджанці, які переселилися в пізньофеодального епоху.

У XIX ст. в південні райони Грузії та в багато її міст, а з Туреччини хлинули потоки біженців-вірменів. У цей же період був створений і ряд російських поселень, головним чином військових, а в Південній Грузії – переслідуваних владою росіян сектантів.

Західна Грузія (виключаючи Абхазію), навпаки, відрізняється більш однорідним національним складом. У селах тут живуть майже виключно грузини. Особливою національною строкатістю відрізняються деякі великі міста – Тбілісі, Батумі, Сухумі, Руставі.

Основна маса осетин зосереджена в Південно-Осетинській автономній області. Абхазці населяють північно-західну частину Грузії – Абхазької АРСР. На південному заході, в Аджарській автономній республіці, корінні жителі – грузини, насильно звернені в мусульманство в часи турецького панування. Відторгнуті від своєї матері-батьківщини аджарці збереглись, проте, риси національного характеру і рідна грузинська мова змінились. Зараз від інших грузинів їх відрізняють лише деякі особливості побуту і звичаїв.

Свого часу феодальна роздробленість Грузії призвела до відокремлення окремих історико-географічних провінцій. Тісне спілкування єдинокровних грузин часто наражалося на місцеві політичні, і навіть географічні бар'єри. Особливо ізольовано жили горяни в малодоступних ущелинах між хребтами Великого Кавказу.

 

 

РікНаселенняПриріст населення

19603 645 600N/A% 

19613 703 6001. 59% 

19623 760 3001. 53% 

19633 816 1001. 48% 

19643 870 3001. 42% 

19653 921 6001. 33% 

19663 966 7001. 15% 

19674 005 8000. 99% 

19684 042 3000. 91% 

19694 080 3000. 94% 

19703 967 800-2. 76% 

19714 009 4001. 05% 

19724 205 3004. 89% 

19734 242 5000. 88% 

19744 279 5000. 87% 

19754 311 2000. 74% 

19764 342 4000. 72% 

19774 372 1000. 68% 

19784 397 7000. 59% 

19794 430 2000. 74% 

19804 467 7000. 85% 

19814 504 5000. 82% 

19824 542 8000. 85% 

19834 582 9000. 88% 

19844 622 2000. 86% 

19854 662 9000. 88% 

19864 704 5000. 89% 

19874 743 5000. 83% 

19884 790 7001. 00% 

19894 803 3000. 26% 

19904 802 000-0. 03% 

19914 835 9000. 71% 

19924 873 5000. 78% 

19934 911 1000. 77% 

19944 861 600-1. 01% 

19954 734 000-2. 62% 

19964 616 100-2. 49% 

19974 531 600-1. 83% 

19984 487 300-0. 98% 

19994 452 500-0. 78% 

20004 418 300-0. 77% 

20014 386 400-0. 72% 

20024 357 000-0. 67% 

20034 328 900-0. 64% 

20044 318 300-0. 24% 

20054 361 4001. 00% 

20064 398 0000. 84% 

20074 388 400-0. 22% 

20084 383 800-0. 10% 

20094 410 9000. 62% 

20104 452 8000. 95% 

20114 483 4000. 69% 

20124 490 7000. 16% 

20134 476 105-0. 33% 

20144 461 558-0. 32% 

20154 447 058-0. 32% 

 

Всі дані в цій таблиці дані на 1 січня відповідного року.

 

 

За попередній 10-річний період чисельність населення збільшилася на 8, 7%, причому міського – на 16, 7%, сільського – на 0, 3%. Приблизно 56% населення проживали в містах (23% – в Тбілісі) i близько 44% – в сільській місцевості.

Гірський рельєф переважної частини Грузії, зумовив дуже неоднорідні умови проживання в різних її регіонах. Гірські хребти також стали бар'єрами, які спричинили ізольованість навіть жителів окремих долин. Через такі умови етногенезу для грузинського народу характерна класифікація на чіткі субетнічні групи.

Рівень урбанізації: 53%. Найбільші міста: Кутаїсі (188, 6 тис. осіб), Руставі (180, 3 тис. осіб), Батумі (122 тис. осіб), Зугдіді (76 тис. осіб), Поті (70 тис. осіб), Горі (50 тис. осіб), Сухумі (43, 7 тис. осіб), Цхінвалі (42, 3 тис. осіб).

 

 

Національна служба статистики Грузії опублікувала показники зайнятості 2013 року. Статистика свідчить, що в 2013 році в Грузії рівень безробіття, порівняно з 2012 роком, скоротився на 0, 4%, і склав 14, 6%. Інакше кажучи це означає, що згідно зі статистикою, 85% населення в Грузії вважаються працюючим.

Згідно будь-якого дослідження, наприклад, по тому ж опублікованому в минулому місяці дослідженню NDI, 67% респондентів вважають себе не зайнятими, і номер першою проблемою в країні називають як раз таки проблему безробіття.

Однією з причин такої оптимістичної офіційної статистики є методологія, яка вважає населення, включене в сільське господарство, самозайнятим. Саме тому статистика свідчить, що рівень безробіття набагато нижче на селі, порівняно з містом.

У 2013 році по відношенню до 2012 року було зафіксовано рівне зниження (приблизно 0, 4%) рівня безробіття в населених місцях як міського, так і сільського типу і, отже, в місті безробіття склало 25, 6%, а на селі 6, 5%. Традиційно, серед зайнятих переважає частка самозайнятих.

Стосовно показника рівня безробіття в регіональному світлі, в порівнянні з минулим роком зростання рівня безробіття було відзначене тільки в Аджарії (на 1, 7%). У Тбілісі, де найвищий рівень безробіття серед регіонів, даний показник залишився незмінним, а в регіоні Квемо Картлі знизився на 3, 0 проценти. Рівень реальної зайнятості (не рахуючи самозайнятих) знизився, тобто бізнес в Грузії в 2013 році дав роботу меншій кількості людей, ніж в минулі роки.

Між тим, враховуючи показник економічного зростання минулого року (3, 2%), це зовсім не є несподіванкою.

Статистика показує, що в цьому напрямку в країні протягом останнього року не вдалося досягти будь-якої відчутної позитивної зміни, і навіть навпаки.

Проте, цікава одна деталь, пов'язана із зайнятістю за віковими групами, і відповідно віку, показує невелику зміну в зайнятості: розгляд рівня безробіття у віковому світлі показує, що рівень безробіття в 2013 році досяг найвищої відмітки серед молоді, однак знизився у віковій групі 35 років і вище.

У 2006 році загальна чисельність трудових ресурсів в Грузії склала 2021, 8 тисяч чоловік (54% населення країни), при цьому рівень безробіття склав 13, 6%. [3]

 

 

Грузія являє собою багатонаціональне суспільство. У 1989 грузини становили 70, 1% населення (у 1979 – 68, 8%). Серед етнічніх грузин розрізняються регіональні групи – мегрели і свани. З національніх меншин віділялися вірмени (8, 1%), росіяни (6, 3%), азербайджанці (5, 7%), осетини (3, 0%), греки (1, 9%) i абхази (1, 8%). У період 1979-1989 внаслідок асіміляції і в'їзду за межі Грузії відбувалося скорочення частки майже всіх перерахованих груп, за винятком абхазів і азербайджанців. Абхази – особлива етнічна група, що має власну автономію. Осетини (іраномовній народ Великого Кавказу) зосереджені в основному в межах колишньої Південно-Осетінської автономної області. За її межами більшість осетин проживали дисперсно по всій східній Грузії. Аджарці (прийняли мусульманство Грузиїї) мають свою автономну республіку, де в 1989 становили 82, 8% населення. До найбільш нечисельних національніх меншин відносяться євреї, ассірійці, курди і татари. [2]

 

Рис. 6. Зміна відсотку грузин, 1989 – 2002 р.

 

 

За даними першого загального перепису населення російської імперії 1897 року, на території Грузії мешкало близько 8, 5 тисяч українців, з яких близько 64% у містах, а 36% у сільській місцевості. Притік українського населення до Грузії не стихав і продовжувалося переселення українців різних верств, у тому числі й інтелігенції. Із середини XIX століття у Тбілісі існувала невелика українська колонія. У 1917 році тут відбувся Український Військовий з'їзд, на якому було створено Українську Військову Раду Закавказзя й Українську Раду в місті Тбілісі. З 1926 року починається новий, більш насичений етап переселення українців до Грузії. Він охоплює роки довоєнних п'ятирічок. Цьому сприяли високі темпи розвитку господарства, промисловості, розширення мереж курортних установ і залучення до цього значної кількості кваліфікованих спеціалістів з України.

В Грузіії налічується велика кількість діаспор, найбільшими з них у країні є вихідці з Азербайджану, Вірменії, Росії. [6]

 

 

Демографічна ситуація в Грузії відрізняється від інших країн. На думку експертів, населення Грузії мігрує з країни у зв'язку з важкою соціально-економічною ситуацією, яка була ще більш погіршена світовою економічною кризою і військовими подіями в серпні 2008 року. Сьогодні масштаби еміграції з країни дуже турбують уряд Грузії. До того ж багато громадян виїжджають за межі держави і працюють там в основному нелегально, що призводить до серйозних проблем.

Демографічна політика сприяє відтворенню населення, але в даний час народжується майже в два рази менше дітей, ніж це необхідно для простого відтворення покоління батьків. Співвідношення людей молодого віку та осіб старше 60 років змінюється на користь останніх. Навіть істотне поліпшення економічних умов навряд чи зможе змінити ситуацію на краще.

 

 

1. Кочиева И. Грузия. Этнические чистки в отношении осетин. / – Кочиева И., Маргиев А. – Издательство «Европа», 2005 – 145 с.

2. Буракова Л. Почему у Грузии получилось. / Буракова Л. – Издательство «Юнайтед Пресс», 2011 р.

3. Електронний ресурс: http: //www. regnum. ru/news/economy/1797415. html

4. Електронний ресурс http://www.slideshare.net/IrynaYevlakhovych/ss-44446471.html 

5. Електронний ресурс: http://svitohlyad.com.ua/podorozhi/naselennya-hruziji-suchasnyj-stan.html 

6. Електронний ресурс: http://www.geograf.com.ua/georgia-profile.html