Комунікація як необхідна складова процесу спілкування психолога

 

 

Комунікація дозволяє людям досягти кращого розуміння один одного і контекст бесіди. Спілкування – це комунікація, тобто обмін думками, переживаннями, настроями, бажаннями і т. д. Зміст конкретної комунікації може бути різним: обговорення новин, повідомлення про погоду або суперечка про політику, рішення ділових питань з партнерами тощо. Що б це не було – це завжди комунікація, і уявити собі спілкування без неї неможливо.

Комунікація як діяльність потребує розвитку автоматизованих навичок, творчих мовленнєвих вмінь та «відчуття мови» психолога. Безумовно, знання, особливо лексичні, граматичні, фонетичні, становлять основу, з якої розвиваються навички психологічної та консультативної діяльності. Ці знання людина одержує ще в школі. Але головна вада навчального процесу в школі полягає в тому, що учні, вивчаючи мову, не володіють нею, тобто не вміють застосовувати вже набуті знання в конкретній мовленнєвій ситуації.

Необхідно пам'ятати, що комунікація в спілкуванні завжди важлива для її учасників, так як обмін повідомленнями відбувається не без причини, а ради досягнення якихось цілі, задоволення якихось потреб і т. д.

Вивчення міжособистісного спілкування є однією з найбільш яскравих областей для соціальної наукової теорії дослідження та психологічної концепції спілкування. Цей інтерес є виправданим, так як діада вже давно розглядається як сполучна ланка для обміну повідомленнями та еволюцією відносин. Процес міжособистісного спілкування, не може розглядатися в якості явищ, які просто «відбуваються «, але слід розглядати як процес, який включає в себе учасників переговорів, їх роль у цьому процесі, будь то свідомо чи несвідомо.

Відомо, що комунікація торкається всіх сфер свідомої діяльності людини. На це є причини. Людина – соціальна істота, яка може нормально жити і діяти тільки в оточенні інших людей, разом з якими індивід входить у суспільні структури і виконує громадські функції. Кожен із нас є особистістю, що проявляється через соціальні ролі чи в родині, чи на роботі, в навчанні, на відпочинку та ін. Соціалізація індивіда, тобто його включення у структуру суспільства, – це мотив, що спонукає дітей засвоювати рідну мову, а дорослих мотивує вивчати іноземну мову. Отже, соціалізація досягається через комунікацію. Згадайте історію Робінзона Крузо: опинившись поза соціальним оточенням, він сконструював собі умовного співрозмовника у вигляді щоденника, з яким і обговорював свої плани.

Таким чином, комунікація спирається на надзвичайно важливі цілі – взаєморозуміння і взаємодію та могутній мотив – потребу у соціалізації. Без комунікації неможливе існування суспільства і, відповідно, життя індивіда. Якщо немає мотиву і мети, ми надаємо перевагу мовчанню, намагаємось обійтися без комунікації, якщо можемо обійтися без чужої допомоги. Безумовно, мова має і інші функції, наприклад, когнітивну (функцію пізнання: в словах накопичені наші знання про світ), естетичну (нам може подобатися вірш навіть безвідносно до його змісту) та ін. Але ці функції мови вторинні, вони є похідними від комунікативної або супроводжують її.

Отже, головна мета комунікації – обмін інформацією різного роду. Спілкування та обмін інформацією між людьми здійснюється не тільки за допомогою мови. З давніх часів у людському суспільстві використовувалися додаткові засоби спілкування і передачі інформації, багато з яких існує й дотепер. Наприклад, аборигени Африки використовують мову свисту, сигнали барабанів, дзвіночків, гонгу та ін. «Мова квітів», поширена на Сході, також є засобом передачі інформації, яку в деяких випадках не дозволяється передавати словами. Дорожні знаки, сигнали світлофора, сигналізація прапорами тощо, усе це засоби передачі інформації,

Більшість вітчизняних дослідників розмежовують поняття «спілкування» і «комунікація», підкреслюючи, що, на відміну від комунікації, у спілкуванні відображена вся складність реального світу людських відносин з його цінностями і суб'єктивними смислами. Крім того, якщо в понятті «спілкування» наголос робиться на взаємному обміні інформацією (діалогічність, взаєморозуміння), то в понятті «комунікація» наголошується на передачі інформації. Теорія комунікації свідчить, що спілкування включає в себе відправника і одержувача (або одержувачів) передачі інформації по каналу зв'язку. Відправники і одержувачі, звичайно, є дуже важливими для аналізу зв'язку. Ролі відправника і одержувача не є окремими, поки обидві сторони спілкуються один з одним, навіть якщо дуже тонкими способами, такими як зоровий контакт (або відсутність) і спільна мова тіла. Є багато інших тонких способів, за допомогою яких ми спілкуємося (можливо, навіть несвідомо) з іншими, наприклад, тон нашого голосу може дати ключ до нашого настрою або емоційного стану, в той час як сигнали для рук або жести можуть додати інформацію.

Люди можуть обмінюватись різними типами інформації на різних рівнях розуміння. Відомо, що спілкування не вичерпується усними або письмовими повідомленнями. У цьому процесі важливу роль грають емоції, манери партнерів, жести. Психологами установлено, що в процесі взаємодії людей від 60 до 80% комунікацій здійснюється за рахунок невербальних засобів вираження і лише 20-40% інформації передається за допомогою вербальних. Ці дані змушують нас замислитися над значенням невербального спілкування для взаєморозуміння людей, звернути особливу увагу на значення жестів і міміки людини, а також породжують бажання оволодіти мистецтвом