Концепт рутинізації в феноменологічній та постструктуралістській соціології

 

Актуальність теми. Зміни соціальної реальності завжди ставали об’єктом уваги представників соціологічної науки. З розвитком критики структурного функціоналізму, домінуючого в соціологічній теорії у першій половині ХХ ст., відбулося концептуальне перосмислення суспільної цінності повсякденного життя. У 60-ті роки ХХ ст. з’являються соціологічні теорії, що пояснюють та інтерпретують мікроявища соціального життя. Особливий інтерес до аналізу різноманітних аспектів та феноменів повсякденності проявляють представники феноменологічного напрямку (Е. Гуссерль, А. Шюц та ін.), що знаходить все більше прихильників як серед філософів, так і серед соціологів. З позицій соціологічної науки звернення до феноменів повсякденного життя дозволило по-новому поглянути на проблему соціального порядку, осмислити механізми дії суспільних законів, процеси соціальної інтеграції та взаємодії: виявлення ознак соціального стало можливим у повсякденних, часто нерефлексованих, стандартних і повторюваних діях. Феномен повторюваності й регулярності повсякденного життя фіксується дослідниками шляхом введення у науковий обіг концепту "рутинізація", і це особливо актуалізується в сучасних соціологічних теоріях. Ситуація ризику й невпевненості в усталеній рутині повсякденного життя обумовлює необхідність теоретико-методологічного обґрунтування концепту "рутинізація", що й стає об’єктом особливої уваги представників постструктуралістського напрямку в соціології (Е. Гіденс, П. Бурдьє та ін.). 

Розуміння того, як різні способи дій та мислення стають узвичайненими й повторюваними, зберігаючи свій рутинний статус в умовах постійних різноманітних ризиків, дозволяє конкретизувати теоретичні передумови вивчення соціального порядку. Як наслідок, таке розуміння має покращити точність соціологічного прогнозування у сучасних умовах, коли усталені правила соціальної взаємодії відносно нестійкі. Осмислення суспільних закономірностей в контексті рутинізації має значний евристичний потенціал стосовно осмислення найактуальніших тенденцій сьогодення. Окреслення термінологічної сутності рутинізації та її функціонального статусу й з’ясування специфіки ґенези інтерпретацій концепту "рутинізація" набуває також актуальності як необхідний етап наукової рефлексії та уточнення пізнавальних дослідницьких стратегій, спрямованих на розбудову сучасних теорій соціальної дії. Отже, актуальність обраної теми обумовлена необхідністю теоретично обґрунтувати пізнавальний потенціал означеного концепту.

Оцінюючи стан наукової розробки теми, слід зазначити, що проблеми рутинізації повсякденного життя активно піднімалися представниками феноменологічної соціології, їх дослідження набуло практичного застосування в межах етнометодологічного напрямку й було розвинуто в постструктуралістській соціології. Ідеї феноменологічної науки, започаткованої Е. Гуссерлем, привніс в соціологію А. Шюц, розвинувши принципи типізації феноменів повсякденного життя. Він поглибив розуміння явища рутинізації повсякденних практик у міжіндивідуальній взаємодії. Його послідовники в соціології, зокрема П. Бергер та Т. Лукман, окреслили шляхи до розуміння значення рутинізації типізованих практик для відтворення інституціональної системи суспільства. 

Прихильники екзистенціальної соціології (Е. Тиріакьян, Дж. Дуглас, Дж. Джонсон) та представники англійської феноменологічної традиції (Д. Сільвермен, Д. Уолш, М. Філіпсон, П. Філмор та ін.) також виходять з конвенційності людських оцінок соціальних явищ, які є залежними від суб’єктів пізнання, а отже розглядають суспільство як таке ціле, що формується людською повторюваною діяльністю. Німецький феноменолог Б. Вальденфельс визначає процес регенерації повсякденного світу як "оповсякденювання", важливим аспектом якого є рутинізація – закріплення повторюваності шаблонів людських практик та диспозицій.

Проблематика рутинізації розкривається й у драматургічній соціології І. Гофмана, який показує роль рутинної репрезентації себе іншим на сцені повсякденного життя в ситуаціях співприсутності на рівні мікровзаємодій. Не оминають концепт "рутинізації" й представники етнометодології, яка вводить ідеї феноменологічної соціології в практику соціологічного дослідження. Зокрема, поняття фонових очікувань та рефлексивного моніторингу Г. Гарфінкеля безпосередньо пов’язані з поясненням утворення повторюваності в повсякденній суспільній взаємодії. Х. Сакс, І. Щеглофф, Г. Джефферсон також дотримуються позиції, згідно з якою найбільш розповсюджені дії є відносно нерефлексованими й рутинними. Відповідно, етнометодологи розглядають індивідів скоріш як учасників взаємодії, а не як акторів. Їх більше цікавить як можлива впорядкована взаємодія "тут і зараз", аніж виділення узагальнених типових зразків людської діяльності.

Серед представників постструктуралістської соціології проблематики, пов’язаної з рутинізацією, торкається, зокрема, П. Бурдьє, згідно поглядів якого, джерело повторюваності людських дій криється в системі індивідуальних диспозицій (габітусі). Безпосередньо поняття "рутинізація" зустрічається у творчості британського соціолога Е. Гіденса, який приділяє цьому терміну особливу увагу, розкриваючи способи організації суспільства та механізми відтворення соціального порядку. Праці Е. Гіденса й П. Бурдьє ідейно вплинули на розвиток теорії практик, принципи якої були окреслені в дослідженнях російських соціологів В. Волкова та О. Хархордіна й розвинуті у творчості сучасного німецького дослідника А. Реквіца.

У вітчизняній соціології звернення до феноменологічної та постструктуралістської традицій досить популярне, хоча процес рутинізації та його відображення в системі наукових понять не здобули, на наш погляд, належної уваги. З феноменологічною традицією та етнометодологією пов’язані наукові дослідження, представлені у публікаціях В. Бурлачука, І. Карівця, В. Кебуладзе, І. Ковальової, І. Чернової, О. Шульги та ін. Методологія дослідження фонових соціальних практик була обґрунтована О. Личковською. Постструктуралістські соціологічні концепції розглядались у роботах М. Соболевської.

Не можна не згадати російських дослідників, які приділяли увагу феномену повсякденності, зокрема, це С. Боголюбова, Ю. Борсяков, В. Вахштайн, П. Гайдаєнко, В. Давидович, О. Золотухіна-Аболіна, І. Касавін, Б. Марков, В. Молчанов, І. Полякова, Н. Смирнова, Л. Станкевич та ін. Спрямовували зусилля на розвиток постструктуралістських ідей І. Ільїн, Н. Іванова, Ю. Качанов, С. Кравченко, Н. Шматко та ін. Теорію практик просували В. Волков, О. Хархордін, А. Дьяков, Н. Коваліско, Т. Сафонова, П. Сафронов та ін.

Концепт рутинізації здебільшого знаходить свій вияв у суміжних за