Концептуальні засади впровадження інновацій у судове управління

Отже, аналізуючи визначені вище концептуальні засади впровадження інновацій у судове управління, було отримано відповіді на такі питання: навіщо впроваджувати інновації? куди впроваджувати інновації? які саме інновації впроваджувати? вважаємо, що необхідно обов’язково отримати відповідь ще на одне питання: як упроваджувати? На нашу думку, ідеться про розробку ще однієї концептуальної засади, зорієнтованої на зазначений вище п’ятий напрям – визначення інструменту впровадження інновацій у судове управління та його характеристик. Для досягнення зазначеної мети в роботі запропоновано як такий інструмент використати організаційно-правовий механізм упровадження інновацій у судове управління (далі – ОПМВІ). Аналіз доктринальних розробок (зокрема [17, с. 213]) дав змогу дійти висновку щодо доцільності подання його як системного утворення, до структури якого включено статичну й динамічну частини. У свою чергу, висувається гіпотеза щодо доцільності розгляду статичної частини як системи, що містить дві складові – правову й інституційну. водночас динамічну частину утворює організаційна складова.

Вважаємо за необхідне надати загальну характеристику кожній із зазначених складових. Стосовно правової складової оПМвІ, то вона зорієнтована на визначення правових засад упровадження правових інновацій, правових засад упровадження управлінських інновацій і правових засад упровадження інформаційних інновацій у судове управління. Інститу- ційна складова – це системне утворення, що включає суб’єктів безпосереднього впровадження інновацій та суб’єктів опосередкованого впровадження інновацій у судове управління. І, нарешті, організаційна складова включає систему з організаційних заходів упровадження правових інновацій, організаційних заходів упровадження управлінських інновацій та організаційних заходів упровадження інформаційних інновацій у судове управління.

Отже, можна зробити такі висновки:

• запропоновано підхід щодо вдосконалення реалізації однієї з основних функцій органів судової влади – функції правосуддя; вихідні положення підходу базуються на необхідності використання можливостей державного управління й можливостей упровадження інновацій для вдосконалення функції судового управління;
• визначено основні напрями, відповідно до яких доцільно розробляти концептуальні засади впровадження інновацій у судове управління в умовах інформаційного суспільства України;
• аналіз доктринальних підходів до визначення змісту поняття «судове управління» дав змогу запропонувати узагальнююче визначення цього поняття;
• обґрунтовано доцільність розгляду функції судового управління як системного утворення, невід’ємними складовими якого є функція правового забезпечення, функція організаційного забезпечення, функція інформаційного забезпечення, що тісно взаємодіють між собою;
• сформована модель забезпечення належних умов у судах для здійснення справедливого правосуддя, яка виходить із системної організації трьох її складових: правове забезпечення, організаційне забезпечення, інформаційне забезпечення; запропоновано елементний склад наведених видів забезпечення;
• запропоновано комплексне впровадження інновацій у кожну із складових функції судового управління; з’ясовано поняття, види, структуру і загальну характеристику складових інновацій; обґрунтовано доцільність створення системи інновацій, до складу якої входять правові, управлінські та інформаційні інновації;
• запропоновано й обґрунтовано необхідність розробки організаційно-правового механізму впровадження інновацій у судове управління, який включає таке: 1) динамічну частину – організаційна складова; 2) статичну частину – правова та інституційна складові; надано загальну характеристику кожній із зазначених складових механізму;
• розроблено й обґрунтовано концептуальні засади впровадження інновацій у судове управління в умовах інформаційного суспільства, які надають відповіді на такі питання: 1) для чого впроваджувати інновації в судове управління; 2) конкретно куди інновації впроваджувати; 3) які саме інновації впроваджувати; 4) як упроваджувати інновації.

Вважаємо, що мета роботи досягнута. Водночас виникає нагальна потреба у спеціальному комплексному дослідженні організаційно-правового механізму впровадження інновацій у судове управління. У зв’язку з цим подальші наукові дослідження будуть зорієнтовані на формування правової, інституційної й організаційної складових механізму впровадження інновацій у судове управління задля вдосконалення передусім функції правосуддя.

1. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України від 9 січня 2007 року // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 12. – Ст. І02.
2. Про внесення змін до Наказу Державної судової адміністрації України від 15 червня 2011 року – 100: Наказ Державної судової адміністрації України від 19 квітня 2012 року – 42 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: court. gov. ua/... / Nakaz% 2042.
3. Стрижак А. А. Судове управління в Україні: теоретичні основи і правове регулювання: [монографія] / А. А. Стри- жак. – Ужгород: Патент, 2004. – 120 с.
4. Обрусна С. Ю. Поняття судового управління: проблеми дефініції / С. Ю. Обрусна // Право і безпека: науковий журнал. – 2010. – № 2 (34). – С. 42-46.
5. Притика Д. М. Правові засади організації і діяльності господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення / Д. М. Притика. – К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2003. – 328 с.
6. Коротун О. Суддівське самоврядування як міжгалузевий інститут / О. Коротун // Право України. – 2008. – № 7. – С. 22-25.
7. Голосніченко І. П. Соломон молодший. Сучасне управління в суді: [навчальний посібник] / І. П. Голосніченко, Г Пітер. – К. : Юрінком Інтер, 2010. – 230 с.
8. Дудченко О. Ю. Про понятійний апарат у сфері адміністрування в судовій системі / О. Ю. Дудченко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //nauka. nulau. org. Ua/download/el_zbirnik/1/Dudchenko. pdf.
9. Шевельова Ю. Е. Удосконалення організації роботи суду / Ю. Е. Шевельова [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: //archive. nbuv. gov. ua/portal/soc_gum/vsunu/2012_14_1/Scheveleva. pdf.
10. Окинавская хартия глобального информационного общества от 22 июля 2000 года // Дипломатический вестник. – 2000. – № 8. – С. 51-56.
11. Всесвітній саміт з питань інформаційного суспільства (Женева 2003 – Туніс 2005). Підсумкові документи // Видання Міністерства транспорту та зв'язку України. Державний департамент з питань зв'язку та інформатизації. – К., 2006.
12. Новый экономический и юридический словарь. – М. : Институт новой экономики, 2003. – 1088 с.
13. Энциклопедия предпринимателя. – СПб. : Изд. ТОО «ОЛБИС», АО «САТИСЪ», 1994. – 592 с.
14. Энциклопедический словарь Габлера. – М. : Большая русская энциклопедия, 1998. – 432 с.
15. Про інноваційну діяльність: Закон України від 4 липня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36. – Ст. 266.
16. Зайченко В. Ю. Инновации: определение понятий и гражданских прав создателей инновационных объектов, установленных законодательством Российской Федерации / В. Ю. Зайченко // Информационные ресурсы России. – 2011. – № 2. – С. 32-36.
17. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер'янова. – К. : Факт, 2003. – 384 с.