Конфліктна взаємодія

 

Мета: розглянути основні поняття теорії конфлікту, мотиви і цілі учасників конфлікту, стратегії конфліктної взаємодії, правила безконфліктної взаємодії.

Методи, прийоми: навчання здійснюється на основі обміну словесною інформацією у формах розповіді.

 

 

1. Анцулов А. Я., Шипилов А. И. Словарь конфликтолога – СПб. : Питер, 2000.

2. Гришина Н. В. Психология конфликта – СПб. : Питер, 2000. -С. 209-281.

3. Ложкін Г. В., Пов'якель Н. І. Психологія конфлікту: Теорія і сучасна практика – К. : ВД «Професіонал», 2006.

4. Доценко Е. Л. Психология манипуляции. – М., 1997.

5. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. – М., 1991.

6. Коряк Н. М. Влияние самооценки на поведение в конфликте // Прикладные психолого-педагогические исследования в вузе. – Новосибирск, 1988.

 

 

1. Мотиви і цілі учасників конфлікту.

Як уже зазначалося, конфлікт є біполярним явищем. У динаміці конфлікту його біполярність виявляється у наявності щонайменше двох сторін, між якими відбувається взаємодія. При цьому дії цих сторін мають бути спрямовані одна на одну. Вони узгоджуються в процесі перебігу конфлікту і координуються залежно від того, як саме він протікає. Тобто сторони конфлікту регулюють його перебіг.

Важливою психологічною стороною конфліктної ситуації є прагнення сторін, які, однак, мало описані у психологічній літературі. Характеризуючи конфлікт, дослідники наголошують насамперед на тому, що у ньому наявне значне емоційне напруження, пов'язане з певними проблемами.

Мотив – це спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням потреб суб'єкта, сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і визначають її спрямованість.

Якщо говорити про конфлікти, то у ньому мотив є спонуканням до вступу в конфлікт. Доволі часто у конфліктній взаємодії складно виявити справжні мотиви його учасників. Опоненти приховують свої мотиви, демонструючи лише мотиви участі у конфлікті. Однак ці мотиви можуть суттєво відрізнятися від тих, якими насправді керуються учасники конфлікту.

Активність викликається потребами, які визначаються як стан суб'єкта, який полягає у наявності нужди у певних ресурсах – матеріальних чи духовних, які необхідні для існування та розвитку.

Виділені нами вище потреби (у безпеці, визнанні, належності і т. д.) властиві не лише окремим індивідам, а й соціальним групам, спільнотам і навіть державі.

Зазвичай поведінка учасників конфліктної ситуації спрямована на те, щоб задовольнити певні інтереси. Інтереси є усвідомленими потребами, які забезпечують спрямованість на об'єкт конфлікту і сприяють реалізації конфліктної поведінки індивіда. Близькими до інтересів є також і цінності, які особистість може обстоювати у конфлікті: істинність ідеї, справедливість прийнятого рішення, почуття власної гідності, честі, самооцінка.

Мотиви особистості часто зумовлюються наявною ситуацією взаємодії. Також нестабільність у сучасному українському суспільстві формує певну громадську думку, яка, опосередковуючись у свідомості людей через їхні потреби та інтереси, відображається у вчинках конкретних людей і груп.

Мотиви учасників взаємодії конкретизуються у їхніх цілях. Ціль – це усвідомлений образ передбачуваного результату, на який спрямована дія людини. У конфлікті ціллю людини є її уявлення про кінцевий результат конфлікту. Оскільки ціль завжди є усвідомленою, то варто розділяти мотиви-цілі та просто мотиви, коли учасник конфлікту не ставить перед собою певної усвідомленої мети. Н. В. Гришина вважає, що учасник конфлікту прагне до того, щоб подолати суперечність, однак навряд чи стане формулювати свої цілі саме у такій системі уявлень.

У широкому розумінні цілі людини – це головні, спрямовувальні фактори, які визначають її спосіб життя, вибір тих чи інших ситуацій, надання переваги одним можливостям у порівнянні з іншими.

Конфлікт є ситуацією загострення суперечностей, яка спонукає індивіда до активності, спрямованої на подолання суперечності. А відтак можна стверджувати, що ціллю учасника конфлікту є зміна ситуації у сприятливий для себе бік: «зробити по-моєму», «прийняти рішення», «отримати перевагу», «домовитися», «узгодити позиції» і т. п.

Цілі у конфлікті можуть бути стратегічного або тактичного характеру. Оскільки основною ціллю можна вважати прагнення оволодіти предметом конфлікту, то цю ціль можна вважати стратегічною і їй будуть підпорядковані тактичні цілі. Однак у процесі конфлікту така ціль може бути змінена на іншу, коли у опонентів виникає бажання завдати максимальної шкоди один одному або, навпаки – зберегти гарні стосунки з іншою стороною.

Фактично ж у конфлікті можна виділити три групи цілей:

1. Цілі, пов'язані з предметною стороною конфлікту, за якими стоять мотиви отримання бажаного результату.

2. Цілі учасників, пов'язані із соціальними аспектами конфлікту (взаємини між учасниками конфлікту).

3. Цілі учасників конфлікту, пов'язані із психологічною потребою в обгрунтуванні своєї позиції та своїх дій для себе та для інших людей.

Якщо людина діє у присутності інших, у неї виникає два протилежні змістові пласти:

- «зміст для себе»;

- «зміст для інших».

«Зміст для себе» не вимагає додаткових обґрунтувань і мотивувань, окрім того предмета, на який спрямована активність індивіда, або проблеми, задля розв'язання якої він виконує певні дії. Виконання вимог «змісту для інших» передбачає наявність за кожним елементом поведінки «певного соціально кодифікованого, конвенціонального та загальнодоступного значення» (А. Хараш). На основі цього виникає своєрідний мотив «бути зрозумілим».