Конфліктна взаємодія

Якщо якась ситуація чи поведінка людини викликає у нас відчуття, що щось відбувається не так, як ми очікували, то це може означати, що відбулося порушення певних правил. Ми можемо відчувати ніяковість, напруження, роздратування. А це свідчить про те, що у нас є певна система уявлень про «правильність».

Правила послідовності дій у конфліктних ситуаціях досліджувала Н. Гришина. Вона пропонувала учасникам експерименту елементи конфліктних ситуацій, які необхідно було розмістити у порядку їх перебігу. Виявилося, що люди мають добре розвинену інтуїтивну ідею порядку перебігу подій. На одному з етапів експерименту в елементи ситуації вона включила компоненти, пов'язані із афективними проявами учасників конфлікту. І тоді учасники експерименту зіткнулися із явними труднощами їх локалізації у просторі конфліктної ситуації. Елементи, які відображали переживання учасників конфлікту, виявилися його «плаваючими» характеристиками.

Це означає, що у людини є певні уявлення про логіку розвитку подій у конфліктних ситуаціях. Вони є більш чіткими стосовно логіки послідовності дій учасників конфлікту і менш стійкими щодо приписування логіки афективним аспектам взаємодії учасників конфліктної ситуації.

Отже, у людей існує система правил, які визначають логіку конфліктної взаємодії, та уявлення про характер і послідовність дій у конфліктних ситуаціях.

Культурні норми взаємодії у конфлікті

Конфліктні явища посідають певне місце у культурній свідомості, поведінка у конфлікті має культурні засади.

У разі, коли людина визначає для себе ситуацію як конфліктну, вона починає поводитися так, як цього вимагає конфлікт. Але ці вимоги мають певний культурний контекст.

У разі, коли людина визначає для себе ситуацію як конфліктну, вона починає поводитися так, як цього вимагає конфлікт. Але ці вимоги мають певний культурний контекст. Саме культурним контекстом визначається і характер конфліктів, і способи їх розв'язання.

Цікавий аналіз даного питання у своїй праці здійснює М. Мід. Проаналізувавши працю американських дослідників, які описали 13 різних культур з огляду на переважання у них принципу суперництва або співробітництва, М. Мід пропонує розрізняти три типи культур: такі, що співпрацюють, такі, що конкурують та індивідуалістичні.

Процес виникнення та розвитку конфлікту визначається нормативно, що знаходить своє відображення у культурних прикладах конфліктних ритуалів та звичаїв, відмінностях у виникненні конфліктів та способах їх розв'язання у різні історичні епохи та у різних народів. Дослідження сучасних психологів доводять, що існують культурні відмінності у перебігу та розв'язанні конфліктів (зокрема, сімейних) у Японії, Індії та США.

Етичні норми взаємодії у конфлікті

Етичні норми – це принципи схваленої0 поведінки, прийнятні групові чи суспільні норми взаємодії у ситуаціях досягнення ці-

3 точки зору етики поведінка людини у ситуації суперечливої взаємодії може бути «правильною» або «неправильною». У тому випадку, коли цілі учасників є несумісними, виникає конфліктна взаємодія. Вона може вестися із дотриманням спільно прийнятих або таких, що маються на увазі, етичних норм. Але учасники ситуації можуть задіяти гру, яка мас за мету обхитрувати, притиснути іншого. У такому випадку взаємодія розвивається за типом «нечесної гри». Етичні проблеми у такому разі виникають, якщо один з учасників взаємодії розглядає партнера як засіб або перешкоду у досягнення певної цілі, яку необхідно використати або нейтралізувати. Спілкування перестає бути партнерським, а починає розвиватися як суб'єкт-суб'єктне. Однак зазвичай людина, яка вдається до таких дій, може взагалі не вважати їх нечесними, виправдовуючи їх «правильними», «хорошими» цілями або приписуючи їм соціокультурну «прийнятість» («так прийнято», «усі так роблять»).

Також у конфліктних ситуаціях з метою обгрунтування своїх дій деякі люди вдаються до певних прийомів «нечесної гри». Наприклад, можуть якимись своїми діями чи висловлюваннями спровокувати партнера, змусити його вдатися до певних дій, а потім надати своїм власним діям характер «дій у відповідь».

Тобто, навіть порушуючи етичні норми, людина прагне надати своїм діям законного характеру, нормативно обгрунтувати їх.

Окрім того, стратегії, спрямовані на перемогу, часто суспільством оцінюються вище, аніж «компроміси» (В. Лефсвр).

8. 5. Моделі розвитку міжособистісної конфліктної ситуації

Н. В. Гришина пропонує цікавий підхід до проблеми прогнозування шляхів розвитку конфліктної ситуації. Вона зазначає, що ключовим фактором, який визначає установку людини на той чи інший тип взаємодії з партнером у конфлікті, є досвід їхнього попереднього спілкування.

Може бути три принципових типи попередніх стосунків сторін, які мають відповідний валив на формування у них настанов щодо нової ситуації суперечностей:

1) якщо сторони мають позитивний досвід вирішення суперечностей у минулому – у них формується позитивна настанова на досягнення домовленостей;

2) якщо в минулому сторонам не завжди вдавалося дійти згоди та повністю подолати суперечності, у них виникає невизначена настанова, пов'язана із відсутністю впевненості у можливості домовитися;

3) якщо у попередньому досвіді є не лише не подолані суперечності, а і досвід негативної емоційної взаємодії, неприязні, ворожості, то виникає небажання домовлятися, актуалізуються негативні емоції.

У свою чергу, настанови, які сформувалися у учасників конфліктної ситуації, визначають і особливості їхньої взаємодії.

Учасники ситуації з позитивною настановою ставитимуть за мету у конфлікті не просто домовитися, а досягнути взаємного розуміння. Ті, у кого сформувалася невизначена настанова, будуть зорієнтовані на вирішення проблеми. Учасники конфлікту з негативним типом настанови швидше за все поставлять собі за мету перемогти опонента.

Відповідно до мети, яку ставитимуть перед собою учасники конфліктної ситуації, відбуватиметься і їхнє сприймання один одного.

Характер взаємин між партнерами впливатиме і на предмет неузгодженості. Якщо учасники конфлікту мають позитивний досвід попередніх стосунків, то зону своїх незгод вони схильні обмежувати тим конкретним предметом, який пов'язаний з даною ситуацією. За умова, коли партнери мають за плечима досвід не подоланих суперечностей, новий предмет їхньої суперечки може сприйматися ними як частина більш широкого простору розбіжностей у думках. При негативному досвіді попередніх взаємин фактична зона розбіжностей є не визначеною, у них проявляється тенденція до її суб'єктивного розширення. У такому випадку учасники конфлікту іноді не можуть навіть чітко сформулювати, у чому ж розходяться їх думки, проте вони схильні перебільшувати існуючі розбіжності.

Залежно від того, як сприймають учасники конфлікту один одного, розвивається і сама конфліктна взаємодія.

При першому типі настанови у спілкуванні інша сторона сприймається як партнер, у спілкуванні присутні позитивні неформальні компоненти, за допомогою яких партнери вливають один на одного. При другому типі настанови інша сторона сприймається як опонент. Спілкування носить формалізований характер, у якості засобів впливу на протилежну сторону використовуються формальні компоненти, апеляція до формального порядку. При третьому типі настанови інша сторона сприймається як супротивник, у спілкуванні присутні негативні неформальні компоненти. У конфліктній ситуації використовуються засоби боротьби – силовий тиск, емоційні удари, «пастки» і т. п.

Загалом можливі три моделі розвитку конфлікту:

1) модель співробітництва;

2) модель кооперації;

3) модель конкуренції.