Конфлікти

Позиції сторін-конфліктерів – це те, про що заявляють вони один одному в ході конфлікту чи в переговорному процесі.

 

 

Перехід від нормального спілкування до конфліктного відбувається здебільше непомітно, для самих учасників конфлікту розуміння того, що вони є його учасниками, приходить набагато пізніше у порівнянні з його народженням. А. М. Ішмуратов виокремлює чотири фази протікання конфлікту.

Латентна фаза передбачає виникнення реального протиріччя в інтересах, потребах, цілях сторін. Спочатку з’являється відчуття, що від вас щось приховується, з вами якось дивно розмовляють, дивляться підозріло, тобто ви чимось обділений у порівнянні з іншими. Це ще не конфлікт, але перехід від нормального спілкування до конфліктного вже розпочато. Латентність – це прихованість, небажання оголювати суперечність спілкування, продовжувати робити вигляд, що стосунки немов нормальні, звичайні. Залежно від характерів учасників таке спілкування може тривати невизначене довго.

Основна особливість спілкування в латентній фазі конфлікту – це виникнення непорозумінь, що виявляються через різні ситуації з приводу різних аспектів діяльності. Під час неї усвідомлюються інтереси як свої, так і опонента, їх взаємовідносини, особливо щодо їх несумісності. Завершується фаза заявою про відмінності інтересів і формування наміру їх узгодити. Отже, латентна фаза – це можливість конфлікту.

Демонстративна фаза. Під час цієї фази реальність вже сприймається як конфліктна, люди прагнуть переконати один одного, контактують, спілкуються і це майже нормальний тип спілкування. Акцентується увага на тому, чим вони відрізняються один від одного. Будь-яка відмінність використовується для створення негативного образу, ситуація сприймається як наявність реальної загрози по відношенню до однієї з сторін взаємодії або по відношенню до суспільно важливим цілям та інтересам. Ця стадія характеризується проявами роздратування, агресивності, незваженості. Дискусії з метою переконати один одного перетворюються на емоційні суперечки, потім – на взаємні звинувачення один одного, і, насамкінець, на розрив спілкування, оскільки психологічно неможливо спілкуватися, бо існує думка про неможливість переконати. Опоненти не говорять на загальні теми. Кінцем цієї фази є ігнорування один одного, припинення спілкування, взаємне мовчання. Поступово опонент перетворюється у ворога.

Конфлікт переходить в агресивну фазу. Починаються підозри в агресивних намірах. Характерним для цієї фази є переконання у можливості відновити відносини шляхом доведення своєї правоти, і всі контакти, якщо вони збереглися, забарвлюються цим переконанням, яке іноді доходить до фанатизму. Отже, усвідомлення об’єктивної конфліктної ситуації стає поштовхом до конфліктної поведінки.

Агресивна фаза – це інцидент. Вся увага поглинута бажанням зробити якомога гірше іншому, блокуванням можливості досягнення цілей іншої сто-рони. Це – намагання знищити противника, агресія, яка не обов’язково виражена демонстративно. Підлості, наклепи робляться потайки, розповсюджується інформація, яку може бути навмисно перекручена, компрометуюча; можливі апеляції до вищі органи, дискредитація опонента. У разі відкритої боротьби, а не переговорів, можливі взаємні погрози, моральні образи, інтриги, чвари, сутички і у крайньому випадку навіть фізичне насильство.

Батальна фаза. Перехід до батальної фази характеризується «оголошен-ням війни», тобто заявою «Я тебе ненавиджу і зроблю все, щоб тобі погано жилося на білому світі». Противник повинен бути знищений в психологічному розумінні – це руйнування його я-концепції, повна дискредитація інтересів, цінностей і самооцінки я. Конфлікт навмисно загострюється, йде його ескалація, нагромадження порушень. Опоненти не приховують, навіть підкреслюють, що вони вороги, оголошують свої наміри агресивними.

На цій стадії позитивним досягненням слід вважати перемир’я, тобто зобов’язання не чинити агресивні дій. У противників залишаються образи ворогів, вони можуть і надалі виношувати агресивні плани, але й передумова для подальшого просування «назад» до нормального спілкування. У побутовому варіанті перемир’я – це угода типу: «якщо ти мені нічого не чинитимеш поганого, то і я тобі нічого не буду робити». Після перемир’я противники залишаються ворогами, але як розумні люди, розуміючи, що агресивні дії порушують їх стан, приходять до взаємної згоди не чинити їх. Але, якщо конфлікт розвивається до такої фази, у більшості випадків це лише відступ в агресивну фазу з почуттям помсти.

Фінал конфлікту. Конфлікт не обов’язково має проходити через усі чотири фази. Як тільки припиняється спілкування, вже є наслідок конфлікту. Якщо спілкування припиняється таким чином, що супротивники перестають навіть думати один про одного, гальмується взаємодія на всіх рівнях, то це – загибель спілкування. Але найчастіше спілкування лише зовні виглядає як таке, що припинене, але насправді продовжувати виношувати агресію, брудні думки і переживати негативні емоції.

 

 

Аналіз літератури з проблеми конфлікту показав, що конфлікт розглядається сьогодні в декількох дефініціях:

як один з видів соціальної взаємодії, яка відрізняється наявністю нега-тивних емоцій і діяльністю більш примітивних шарів психіки;

як складне комплексне явище, що має вторинні соціально-психоло-гічні аспекти;

як результат опору існуючої в суспільстві відносинам домінування і підпорядкування;

як результат зіткнення протиборчих тенденцій діяльнісного, поведін-кового, характерологічного, мотиваційно-потребнісного, цільового, емоційно-вольового і особистісного аспектів взаємодії.

Конфлікт – це складне, але необхідне соціальне явище. Кожен конфлікт по-своєму унікальний, неповторний за своїми причинами виникнення, формами взає-модії двох або більше сторін, результатами і наслідками. У будь-якого конфлікту є певна стандартна схема розвитку. Ефективне вирішення проблеми, яка привела до конфліктної ситуації, потребує від кожного суб'єкта чіткого уявлення про загальну природу і специфіку даного типу конфлікту, певного стилю поведінки, вибір якого залежить від особистісних особливостей.

Соціальні ролі особистості обумовлені місцем індивіда в системі об'єктивних соціальних відносин. Якщо поведінки індивіда відповідає очікуванням оточуючих людей про дану роль, то вона нормально й сприймається. Якщо не відповідає, то оточення може відкинути від себе особистість, вимагаючи зміну поведінки, або ж виникне конфлікт.

Механізм врегулювання конфлікту у малій групі містить у собі припинення конфліктної взаємодії, готовність до вирішення конфлікту, об'єктивне обговорення проблеми, вибір оптимальної стратегії поведінки, розробку правил післяконфліктної взаємодії. Використання на практиці механізму врегулювання конфлікту у якості основної умови має фактор формування готовності і здатності до конструктивного врегулювання і вирішення конфлікту.

 

 

Білий Б. В. Стиль індивідуальної поведінки особистості в конфлікті. – К. : Науковий світ, 2000. – 34 с.

Джонсон В. Соціальна психологія: Тренінг міжособистісного спілкування. – К. : КМ Академія, 2003. – 285 с.

Дзвінчук Д. Конфлікти та способи їх подолання // Віче. – 1999. – № 5. – С. 7-9.

Конфлікт та шляхи контролю конфліктної ситуації (стислий огляд) / Н. Андрущенко // Вища освіта України. – 2008. – № 2. – С. 98-103.

Конфліктологія: навч. посіб. / О. М. Миронова, О. В. Мазоренко; МОНМС України, Харк. нац. екон. ун-т. – Х., 2011. – 168 с.

Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: У двох книгах: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К. : Либідь. – 573 с.

Стратегії і тактики комунікантів у конфліктному типі комунікативної взаємодії / В. В. Прокопенко // Вісн. Житомир. держ. ун-ту. – 2008. – № 41. – С. 186-189.