Контрольна робота з дисципліни "Соціальна педагогіка" №СоцПед-000003

соціально-педагогічної підтримки дітей з особливими потребами йшло не лише шляхом організації установ для дітей з порушеннями інтелекту, а також розвивалися і установи для навчання і 3 виховання дітей з іншими видами дефекту, деякі з них стали виникати набагато раніше за аналогічні установи для дітей та молоді з обмеженими можливостями, причому не лише у Франції, але і в США. У вказаний часовий період остаточно оформилися три напрями підтримки осіб з особливими потребами: – християнсько-філантропічний (мета – піклування про інвалідів; організаційна форма – притулки, богадільні, будинки піклування) ; – медико-педагогічний (мета – лікування, виховання і елементарне навчання дітей з вираженими порушеннями в розвитку, організаційна форма – спеціальні відділення при лікарнях, медико-педагогічні установи) У 1844 році у США створено асоціацію медичних американських шпиталів для божевільних. Пізніше згадане товариство стало називатися Американська Психіатрична Асоціація; – педагогічний (мета – освіта дітей з порушенням слуху, зору, інтелекту, організаційна форма – спеціальні класи, спеціальні школи, філантропічно- християнський напрямок підтримки осіб з особливими потребами зародився у Німеччині, коли пастор Хальденванг відкрив в 1835 році в місті Вильдеберге перший притулок для таких осіб. У Англії притулок з благодійними цілями був відкритий міс Уайт в 1846 році в Лондоні. А у 1848 році – відкрилася перша установа для дітей з особливими потребами в США. Серед американських учених істориками найчастіше згадується ім'я Самюэля Хоуве. Разом з Сегеном, одним з перших творців установ для дітей з вадами у розвитку і організатором їх учбової діяльності, що приїхав в США в 1848 році, які вперше організували в Америці соціально-педагогічну підтримку осіб з особливими потребами. Першими педагогічними установами для дітей з особливими потребами були також притулки і приватні школи-інтернати. Установи першого і другого напряму обслуговували переважно дітей відсталих у розвитку, а установи 4 педагогічні – дітей з легкою формою відсталості. До завдань цих установ входило надати вихованцям загальну освіту, трудову підготовку і таким чином надати допомогу звичайній школі, звільнивши її від дітей, що заважають нормальній роботі. В середині 60-х років у США розпочалася реалізація проекту під назвою «Головний старт». Це була широка освітня і медична програма для дітей та їхніх батьків. Із 1972 року до класів, що навчалися за програмою «Головний старт», почали залучати дітей з вадами. Це була перша масова спроба створення класів залучення. Надалі, з другої половини XIX століття, педагогічний напрям в організації підтримки дітей з особливими потребами став основним. В цей час почали відкриватися допоміжні класи і допоміжні школи для дітей з легкими формами розумової відсталості. Перші американські школи будувалися на основі шкільної програми, вчительського прикладу і дисципліни. Головним джерелом морального і релігійного виховання була Біблія і складені на її основі книги для дітей. Дітям прищеплювалась любов до ближнього, гуманне ставлення до оточуючих, розвивались такі якості, як щедрість, патріотизм. Підкреслимо, що у США дитячу інвалідність визнано національною проблемою. У зв’язку із цим була розроблена Національна програма по боротьбі з дитячою інвалідністю, відповідно до якої були поставлені завдання по створенню центрів по підготовці фахівців з реабілітації, професійному утворенню, обслуговуванню на місцях дітей-інвалідів, розробці програм навчання й виховання в школах. Обслуговування дітей-інвалідів у США включає профілактику, діагностику, навчання, клінічне обслуговування, соціально-реабілітаційну службу. У соціально-реабілітаційній службі виділяють реабілітацію дітей з обмеженими функціональними можливостями в загально-реабілітаційному центрі. 5 Соціальні служби в цьому центрі займаються вибором шляхів реабілітації, є служба по подальшому працевлаштуванню. Весь загально-реабілітаційний сервіс організовується в штатах у кооперації з державними й приватними установами. Швидкий економічний розвиток у 60-х роках ХХ ст. спричинив зміну й освітніх пріоритетів у США. Пріоритетним завданням шкіл стало забезпечення високого рівня академічної підготовки учнів. У результаті цього значно менше часу відводилося на формування характеру дітей, їх моральне виховання. Починаючи з 60-х років ХХ століття, результати соціологічних досліджень в США почали засвідчувати суттєву нерівність між школярами. Відповідальність за це явище спочатку було покладено на вчителів, мотивуючи її тим, що вчителями більше уваги завжди приділялося кращим й більш здібним учням. Пізніше британськими соціологами були не тільки підтверджені ці висновки, але й зроблені доповнення – соціальна ієрархія серед школярів не обмежується рамками школи. Джерелом соціальної нерівності, як було доведено, виступає соціальне походження учнів, а особливо проблема нерівності, торкнулася дітей-інвалідів, які виявилися «пасинками та пасербицями» існуючої системи освіти. У 70-х рр. ХХ століття у США процес соціально-педагогічної підтримки активно почав розвиватися в у вигляді декількох підходів, таких як: widening participation (розширення доступу до освіти), mainstreaming (основний напрям) та inclusion (включення). Перші два підходи (widening participation), (mainstreaming) передбачають, що діти з обмеженими можливостями можуть спілкуватися зі своїми однолітками під час різноманітних дозвіллєвих заходів, відвідувати масові школи, але, перш за все, з метою розширення соціальних контактів, а не здобуття освіти. 6 Третій підхід (inclusion) – слід розуміти як реформування масових шкіл та перепланування навчальних приміщень таким чином, щоб вони відповідали потребам усіх дітей без винятку. У 1975 року Конгрес США затвердив надзвичайно важливий законопроект, згідно з яким для «безкоштовної, відповідної громадської освіти» дітей з вадами могли використовуватися федеральні кошти. В цьому законі зроблено наголос на тому, що родини повинні бути важливим елементом системи освіти дітей молодшого