Країнознавство

Накладені кордони встановлюються насильно, через війни, захоплення, соціально-економічні потрясіння, коли якась країна чи нація "по-живому" розділяється між державами-агресорами відповідно до реалій завершення воєних дій або на основі відповідних угод. Після різних воєн такі кордони виникали в Європі внаслідок поділу, скажімо, Польщі або Німеччини (Берліна після Другої світової війни). Особливо поширені такі кордони в Африці, де колонізатори ділили як їм заманеться окремі народи між двома і навіть декількома країнами шляхом "накладання" кордонів.

Суто історичне значення мають так звані реліктові кордони. Це спадок минулих епох, але хоча нині цих рубежів ніби вже й немає, вони залишилися не лише в ментальності людей чи особливостях забудови колись суміжних територій, а й іноді навіть збереглися у вигляді стін, валів, прикордонних замків і фортець тощо. Донині значні відмінності спостерігаються при перетині колишніх кордонів між іспанською та англосаксонською частинами південних штатів США (колишній кордон між Мексикою та США), чітко в Іспанії вирізняється колишній мавританський південь тощо. Є такі невидимі розмежування і в Україні, яка віками була розшматована між сусідніми державами.

Державні кордони виконують кілька функцій. їх можна об'єднати в три групи: бар'єрні, контактні та фільтруючі.

Бар'єрна функція полягає в достатньому відокремленні однієї країни від іншої. При цьому таке відокремлення може бути близьким до абсолютного, скажімо в колишньому Радянському Союзі, де кордон був "на замку", а сусідні країни відділялися контрольно-слідовою смугою, колючим дротом і прикордонниками з автоматами по всьому периметру. Максимізована бар'єрна функція кордону і між Південною та Північною Кореєю з суцільною п'ятиметровою стіною, струмом високої напруги тощо. Для більшості нинішніх держав характерна так звана м'яка бар'єрна функція відкритих кордонів.

Контактна функція кордону полягає у створенні на межі двох держав спільних природних заповідників, єврорегіонів, відкритих економічних зон наприклад між Україною, Польщею та Білоруссю виник євроре-гіон "Буг" тощо. Таким чином прикордонні райони двох або кількох держав стають контактною зоною, яка дає змогу постійно поглиблювати двостороннє чи багатостороннє співробітництво.

Фільтруюча функція кордону полягає в тому, що він має виконувати роль своєрідної мембрани або фільтра, який пропускає все корисне та потрібне для певної держави з інших країн і затримує все вороже, шкідливе, негативне тощо.

Запитання та завдання

1. Що таке державний кордон?

2.  Як встановлювалися кордони між державами в минулому?

3. Що таке делімітація та демаркація кордонів?

4. Які є класифікації кордонів?

5.  На яких  засадах ґрунтується проведення кордонів?

6. Як поділяються кордони за генезою їх формування?

7. Які функції виконують кордони?

 

3.4. Внутрішній поділ країн

З метою підвищення ефективності управління власною територією будь-яка держава, за винятком карликових, здійснює власний поділ на окремі частини. Так виникають внутрішні адміністративно-територіальні одиниці (області, штати, провінції, краї, департаменти, губернії, райони, регіони, волості тощо). На їх основі створюються і діють органи державної влади та управління на місцях.

Адміністративно-територіальний устрій будь-якої держави зумовлений як самою його організаційно-соціальною природою, так і традиціями історичного розвитку країни, завданням і метою органів влади. Останнє робить можливим зміну (реформу) існуючого адміністративно-територіального устрою, виходячи з інтересів певних політичних сил, що знаходяться при владі, або потреб досягнення оптимальної та ефективної організації і функціонування політичного та господарського механізму держави.

Структура, принципи, логіка, ієрархія адміністративно-територіального устрою стає основою відповідних структур державної влади. Вони ніби "саджаються" на готові територіальні одиниці й керують їх життям у межах наданих їм конституцією повноважень. При цьому на найнижчому ієрархічному щаблі, тобто найближчим до людей, є органи місцевого самоврядування. Вони вирішують проблеми повсякденного життя громади та питання забезпечення населення водою, світлом, теплом, видаленням відходів, підтримують у належному стані внутрішні комунікації тощо.

На вищому ієрархічному рівні діють територіальні органи державної влади. Вони вже доволі жорстко підпорядковані центральним інститутам держави або ж за складної ієрархічної структури відповідним органам вищої за рангом адміністративно-територіальної одиниці. їхні функції є вже доволі складними. Вони насамперед, забезпечують контроль центральної державної влади над територією всієї країни, здійснюють мобілізацією до армії через відповідні установи (військкомати), збирають інформацію з усіх сфер життя свого регіону, збирають податки, сприяють державному регулюванню життєдіяльності різних сфер суспільства, організовують роботу загальнодержавних служб на регіональному рівні (пожежної, санітарної, поштової, з надзвичайних ситуацій) тощо.

Зрозуміло, що у федеративних і унітарних державах принципи внутрішнього територіального поділу відрізняються. У перших кожен із суб'єктів федерації має не лише власну систему органів влади, а й систему права, у тому числі, як правило, власну конституцію. Унітарні держави позбавлені внутрішнього політико-територіального поділу. їхній адміністративно-територіальний поділ уніфікований, діє єдина система права, існує чітка ієрархічна система централізованої влади. В умовах невеликої або середньої за розмірами держави така система є найбільш ефективною. У більшості країн світу виділяється від 2 до 4 рівнів ієрархії адміністративно-територіальних одиниць. У Європі,