Криміналістична методика: питання співвідношення криміналістичної характеристики з іншими Forensic methodology: business relationship with other criminological characteristics

Методику розслідування не можна розглядати як прикладний додаток до конкретного розслідування, застосування якого дозволяє автоматично розв’язати всі наявні питання. Від слідчого, який розслідує конкретний злочин, цілком залежить вирішення питання, як пристосувати рекомендації методики до особливостей конкретного кримінального провадження. Тому безумовно правильним є твердження, що розслідування – це цілком творчий процес.

Будь-яка окрема криміналістична методика має стійку структуру. Конструктивна єдність структури окремих криміналістичних методик забезпечує ефективність їх практичного застосування за збереження внутрішньої самостійності й багатоваріантності. Крім того, єдина структура повною мірою забезпечує послідовність і повноту вирішення завдань, які постають на кожному етапі розслідування.

У більшості джерел наукової й навчально-методичної літератури з криміналістики структура окремих криміналістичних методик наводиться як така, що складається з низки елементів: криміналістичної характеристики; обставин, що підлягають встановленню; опису типових слідчих ситуацій і відповідних їм програм розслідування; особливостей процесу висунення версій і планування дій слідчого на різних етапах розслідування; особливостей тактики окремих слідчих (розшукових) дій; специфіки профілактичної діяльності слідчого тощо [3, с. 133-139].

Варто звернути увагу, що деякі з названих елементів зустрічаються в різних інтерпретаціях, проте фактично це не змінює їх зміст [4, с. 138-222]. Принципових заперечень така структура не викликає ні в кого з учених, коло наукових інтересів яких зосереджується на дослідженні проблем криміналістичної методики. Однак спостерігається неоднозначне ставлення до можливості залучення до вказаного інформаційного ресурсу даних інших наукових характеристик, зокрема й кримінально-правової та кримінологічної. Тому спробуємо вирішити цю теоретичну проблему.

Здійснюючи розробку методики розслідування певної групи злочинів, варто мати об’єктивну інформацію, яка дозволить виділити їх специфічні властивості й ознаки. Узагальнення та аналіз злочинної діяльності й практики розслідування дозволяє отримати докладну характеристику суспільно небезпечних діянь окремого виду. Злочин, будучи за суттю актом взаємодії людини з навколишнім середовищем, містить сукупність ознак, які характеризують зовнішню та внутрішню природу протиправної діяльності. Сукупність цих ознак може піддаватись дослідженню не лише в криміналістичному, а й у кримінально-правовому, кримінально-процесуальному, а також кримінологічному аспектах.

Вивчення спеціальної наукової та методичної літератури з криміналістичних методик дозволяє переконатись, що кримінально-правова характеристика конкретного виду злочину прямо або опосередковано розглядається майже всіма вченими, які досліджують це питання. Свого часу О. Н. Колесніченко писав, що положення кримінального права обумовлюють загальну спрямованість методики слугувати точному з’ясуванню, чи мається в розслідуваній дії або бездіяльності конкретного суб’єкта склад злочину, якщо так, то який саме [4, с. 12].

Однак у юридичній літературі існують пропозиції відмовитись в окремих криміналістичних методиках від аналізу кримінально-правової характеристики злочину, натомість заснувавши кримінолого-кримі- налістичну [5, с. 35] або соціально-правову [6, с. 24] характеристики злочину. Основним аргументом під час обґрунтування цієї тези наводиться доцільність усунення дублювання деяких положень.

На нашу думку, цей аргумент не є переконливим, адже кримінально-правова характеристика є матеріальною основою всієї методики розслідування, зокрема й криміналістичної характеристики злочину. Не викликає також сумнівів особливе значення кримінально-правового поняття злочину, складу злочину й загальних положень, правил і процедур кримінально-правової кваліфікації злочинів для методики розслідування окремих видів злочинів. Проте використання положень кримінально-правової характеристики обмежується специфічними завданнями, які ставляться перед окремими криміналістичними методиками, – розробити й запропонувати рекомендації з організації та провадження розслідування. їх комплекс діалектично залежить від сукупності факторів, що супроводжують та прямо чи опосередковано впливають на хід розслідування відповідного кримінального провадження.

Тому в межах методики розслідування має надаватись не розгорнута кримінально-правова характеристика злочину, а стисла, адже розробка цієї характеристики не належить до предметної й профільної сфери криміналістичних досліджень. Варто розглядати та зупинятись лише на тих положеннях, які традиційно належать до кримінального права, без яких важко встановити конкретні завдання розслідування й правильно визначити обставини, що підлягають встановленню в кримінальному провадженні. Таким чином, можна підтримати позицію тих фахівців у галузі методики розслідування злочинів, які відносять до елементів методики розслідування дані кримінально-правової характеристики злочину.

Не можна залишити поза увагою також питання про системно-структурну подібність криміналістичної й кримінально-правової характеристик. Відомою є думка поважних класиків криміналістичної науки, що криміналістична характеристика є лише неоригінальним набором окремих кримінально-правових і криміналістичних відомостей, позбавлених новизни [7, с. 274]. Чи це справді так?

Той самий вид злочинної діяльності може бути досліджено з позицій різних наук. При цьому набір ознак, притаманних аналізованій групі, залишається незмінним. Вивчення цих ознак є важливим для отримання результатів дослідження і в криміналістиці, і в кримінальному праві, і в кримінології, і в інших галузях юридичних знань. Тому криміналістика як наука, що розробляє рекомендації для практичної діяльності, не може не розглядати значущі з точки зору кримінального права й кримінології компоненти злочинної діяльності.

Під час формування структурних елементів методики розслідування окремого виду злочинів та відповідної криміналістичної характеристики як інформаційної основи методики з огляду на сутність і вид об’єкта, який вона характеризує, варто враховувати й використовувати ключові кримінально-правові та кримінологічні дані понятійного, соціологічного й психологічного характеру щодо злочину. Інакше зазначена характеристика втратить свої правові, емпіричні та прикладні орієнтири, які вимагають криміналістичного осмислення й опису, та буде позбавленою будь-якого змісту й значення для криміналістики [8, с. 6].

Висловлюючи свою думку із цього приводу,

І. Ф. Пантелєєв зауважує, що криміналістична характеристика злочинів містить у собі елементи, які знаходяться за межами кримінально-правової, кримінологічної та інших характеристик злочину [9, с. 460]. Вважаємо таку позицію досить спірною.

До переліку елементів криміналістичної характеристики потрапляють дані про способи підготовки, вчинення й приховування злочинів, особливості обстановки, місця та часу вчинення злочину, особу злочинця й потерпілого, предмет злочинного посягання тощо. Чи можна при цьому стверджувати, що така «основа» є системою суто криміналістичних ознак? Чи можна стверджувати, що дані про спосіб вчинення злочинів, предмет і наслідки посягання, особистісні ознаки злочинців вивчаються лише в криміналістиці? Ні, дослідження цих властивостей є значущим і для кримінального права, і для кримінології, і для інших наук кримінального циклу.

У зв’язку із цим Л. Д. Самигін справедливо зауважує, що включення в криміналістичну характеристику злочинів елементів, які «запозичено» з кримінологічної, кримінально-правової чи інших характеристик, є цілком природним процесом, корисним і виправданим, якщо вони мають криміналістичне значення [10, с. 99].

Тому вважаємо за доцільне вести мову не стільки про самостійну систему криміналістичних ознак злочинів, скільки про вивчення певної сукупності ознак, значимих і для криміналістики, і для інших наук, проте в іншому аспекті, який обумовлюється специфікою цілей і завдань формування відповідної криміналістичної характеристики та окремої криміналістичної методики.

Криміналістична характеристика є специфічною за своєю суттю. Хоча її елементи забезпечують пізнання елементів складу злочину й предмета доказування, вона їх не повторює. Наведення елементів криміналістичної характеристики будується таким чином, що вони несуть інформацію, яка має суто криміналістичне значення: пошукове, орієнтуюче, доказове. Ключові кримінально-правові поняття в криміналістичній характеристиці використовуються лише як правова оболонка для наповнення її криміналістичним змістом.

Висловлюючи власну позицію щодо питання про право на існування криміналістичної характеристики злочину, В. К. Г авло стверджує, що призначенням криміналістичної характеристики злочину залишається надання типової відповіді на питання про те, що та як відбувається в різних ситуаціях підготовки, вчинення й приховування окремих видів злочинів, які сліди чи наслідки вчиненого залишаються саме в цих ситуаціях і чому, якими є їх зв’язки з особистістю злочинця, місцем, часом злочину тощо [11, с. 209].

При цьому вчений категорично говорить, що криміналістична характеристика злочинів не повторює та не зводиться до кримінально-правової й кримінологічної характеристик окремих видів злочинів. Вона являє собою іншу систему типових даних, які через пізнання причинно-наслідкових закономірностей злочинної діяльності розкривають криміналістичний механізм цієї діяльності, усі дії винних осіб зі вчинення злочинів та ухилення від кримінальної відповідальності.

Можна зробити висновок, що ні кримінально-правова, ні кримінологічна, ні інші характеристики злочинів не здатні охопити низку ознак, що мають важливе значення для формування й реалізації криміналістичних методик. До таких ознак належать, зокрема, пов’язані з діями, спрямованими на підготовку до вчинення злочину та приховування його слідів, з механізмом слідоутворення тощо. Вони не входять до числа кримінально-правових чи кримінологічних, оскільки не мають правового значення й необхідних змістовних ознак. Відомості, наведені в цих характеристиках, не є однопорядковими й конкуруючими, хоча досить близькі за суттю. Вони призначаються для вирішення різних завдань, є складовими елементами різних систем, тому можуть вивчатися паралельно та в комплексі.