Кримінально-правова характеристика середньої тяжкості тілесних ушкоджень

Умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту), що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи винного потерпілим, визнається як заподіяне за пом'якшуючих відповідальність обставин і тому кваліфікується за статтею 123 Кримінального кодексу України (Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання).

Протизаконне насильство може бути фізичним (удари, побої, тілесні ушкодження, позбавлення волі, зв'язування і тощо) або психічним (погроза заподіяти фізичну чи майнову шкоду і тощо). Таке насильство має бути істотним, тобто здатним викликати сильне душевне хвилювання, реальним, а не уявним [3].

Для застосування статті 123 Кримінального кодексу треба довести, що насильство було протизаконним. Насильство працівників правоохоронних органів відносно злочинця незалежно від його психічного стану не може бути визнане таким, що здатне викликати сильне душевне хвилювання (фізіологічний афект).

Тяжка образа потерпілим винного - це будь-яке істотне приниження честі і гідності, зроблене в непристойній формі.

Необережне   заподіяння    тяжкого    або    середнього   ступеня  тяжкості 

тілесних ушкоджень передбачено статтею 128. Відмінність заподіяння ушкоджень з необережності від умисного заподіяння ушкоджень полягає в суб’єктивній стороні злочину, в її інтелектуальному моменті. Так, для кваліфікації дій за цією нормою, необхідно, щоб особа не передбачала можливості настання наслідків у вигляді ушкоджень середнього і тяжкого ступеня, хоч могла і повинна була їх передбачити, або щоб особа передбачала можливість настання цих наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення. У випадку, коли особа не могла і не повинна була передбачати ці наслідки, складу злочину не буде за відсутністю вини.

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження – карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.

За нанесення тілесних ушкоджень у стані сильного душевного хвилювання та з необережності кримінальна відповідальність настає є 16-річного віку.

Заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень в умовах необхідної оборони не утворює перевищення її меж і, отже, кримінально не карається [6, с.842].

 

 

Значення цілеспрямованої діяльності учених-юристів і практичних працівників у умовах формування правової держави України зростає, породжуючи гостру потребу об'єднання їхньої зусиль у розвитку правової науку й створення умов здійснення принципу панування правничий та законності. Втілення у життя цього принципу отримує особливе значення за умов на етапі становлення та розвитку суверенної держави й побудови фундаменту правової системи і натомість національного і охорони культурної відродження її народу.

Завдання, які стоять цьому шляху, неможливо знайти вирішені не залучаючи синтезу теорії та практики. Для цього він необхідно максимально використовувати юридичну науку, науковий доробок юристів-теоретиків і практиків.

Застосовуючи становища роботи з практиці під час розслідування заподіянні тілесних ушкоджень, необхідно хочуть враховувати специфіки розслідування цієї категорії справ, і зокрема особливості криміналістичної характеристики і його елементів, особливості суб'єкта і об'єкта злочинів з цієї категорії справ, систему даних кримінальних значимих ознаках цієї групи злочинів.

Злочин, як багатогранна, негативна, суспільно небезпечна діяльність людини характеризується різнопланово і може мати соціологічний, кримінологічний, морально-етичний, криміналістичний та інші аспекти. Питання про поняття, сутність, структуру, види, форми злочинної діяльності досліджуються з різних боків кримінальним правом, кримінологією, криміналістикою, оперативно-розшуковою діяльністю і т.д. Така увага з боку науковців до цього соціального явища не є випадковою. Оскільки злочин являє небезпечну діяльність людини, природно що суспільство заінтересоване у тому, щоб таких явищ було як найменше, а ті що вже вчинені були розкриті і винні притягнуті до відповідальності. Саме тому значна частина юридичних наук і дисциплін покликані своїми науковими розробками та рекомендаціями сприяти ефективному вирішенню проблеми боротьби із злочинністю шляхом своєчасного і якісного запобігання, виявлення, розкриття і розслідування злочинів.

Даний злочин є характерним для міст, де їх вчинено 87,7%, а в сільській місцевості 12,3%. Кожен четвертий злочин вчиняється в житлових приміщеннях (в квартирах – 10,9%; в будинках – 10,9%; в гуртожитках – 4,8%). За місцем роботи і навчання вчинялося по 4,1% злочинів. В громадських місцях – 12,3%; на вулицях – 15,1%; у скверах і парках – 19,8%; в зонах відпочинку – 4,1%; в барах – 8,9%; нічних клубах – 3,4%; на дискотеках – 4,1%.

Зазначений вид злочинів більшою мірою є притаманним чоловікам. Ними вчинено 87,0% тілесних ушкоджень, а жінками 13,0%.

За віком особи, які вчинили злочин розподіляються: від 14 до 16 років – 10,7%; від 16 до 18 років – 13,5%; від 18 до 24 років – 23,6%; від 24 до 30 років – 21,3%; після 30 років – 30,9%. Більше половини з засуджених (56,0%) вчинили злочин уперше і 80,1% – без співучасників. Половина засуджених під час вчинення злочину перебувала у стані алкогольного сп’яніння (58,4%), а 18,0% – в стані наркотичного сп’яніння. На момент вчинення злочину половина засуджених (47,2%) не працювали і не навчалися. Працював лише кожний третій (29,2%) і кожний п’ятий навчався (у школі – 9,6%; коледжі – 6,7%; інституті тощо – 7,3%) [7, с.641].

Узагальнюючи розглянуте, структуру криміналістичної характеристики тяжких тілесних ушкоджень можна представити у вигляді системи відомостей, які характеризують:

• предмет злочинного посягання;
• спосіб заподіяння тілесних ушкоджень;
• обстановку вчинення злочину – слідові картини у широкому її розумінні;
• мету і мотив заподіяння тілесних ушкоджень;
• особу злочинця.

Оскільки характеристика зазначених структурних елементів та встановлення зв’язків між ними має важливе значення для розробки криміналістичних рекомендацій з розслідування тяжких тілесних ушкоджень ці питання будуть розглянуті у самостійних підрозділах роботи докладніше.

Отже, фізичне й психічне здоров'я є одним з найважливіших людських благ. Саме нормальне здоров'я забезпечує особі високий рівень соціальної активності, сприяє розвитку її талантів і здібностей. Завдання шкоди здоров'ю заподіює особі в багатьох випадках велику фізичну, моральну й матеріальну шкоду (останнє пов'язане з витратами на відновлення здоров'я, лікування й реабілітацію).

Завдання шкоди здоров'ю людини є негативним чинником і для суспільства в цілому, яке також потерпає від втрати або зниження соціальної активності кожного з його членів.

Закон захищає здоров'я будь-якої людини. Тобто здоров'я як об'єкт кримінально-правового захисту охоплює поняття будь-якої функціонуючої людської системи, незалежно від її фізичних чи психічних дефектів.

 

 

1. Конституція України прийнята Верховною Радою України 28.06.1996р. № 254к/96-ПР // Відомості Верховної Ради України.-1996-№ 30.
2. Кримінальний кодекс України,- Відомості Верховної Ради України, (ВВР), 2001р, № 25-26, ст.122
3. Кримінальний процесуальний кодекс України,- Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 13.04.2012 № 4651-VI
4. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи»
5. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень МОЗ України; Правила від 17.01.1995 № 6 
6. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – [2-е вид., перероб. та допов.]. – Х. : Одіссей, 2004. – С. 1196.
7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника та М. І. Хавронюка,- К.: Атіка, 2003. С. 1064.
8. Актуальні проблеми кримінального права: навч. посібник / В. М. Попович та ін.. - К.: Юрінком Інтер, 2009. – С.256 .
9. Кримінальна відповідальність за вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи: проблеми кваліфікації та відмежування від суміжних складів злочинів  [Текст] : наук. - практ. посібник / А.О. Данилевський, Г.Є. Болдарь ; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ. ім. Е.О. Дідоренка. - Луганськ : РВВ ЛДУВС, 2011. –С. 152 .
10. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М.Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001. – С. 432 .
11. Кримінальне право України: Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В.К. Гіжевський. – К.: Істина, 2005. – С. 380 .
12. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник / П.Л. Фріс. - [2–ге вид., доп. і перероб.] – К. : Атіка, 2009. –С. 512 .
13. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 3-є вид., перероб. і доп. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – С. 724 .
14. Хохлова І.В., Шем’яков О.П. Кримінальне право України (Особлива частина): Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С.688 .
15. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник . ⁄ Дудоров О. О., Писменський Є. О., — 2010. — С.430 .
16. Кримінальне право. Загальна частина: Підручник. ⁄ Беніцький А. С., Гуславський В. С., Дудоров О. О., Розовський Б. Г., —К.: вид.-во Істина,  2011. — С.1111 .
17. Селецький С.І. Кримінальне право України. Особлива частина: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – С.504 .
18. Кримінальне право України. Загальна частина: Практикум: Навчальний посібник / І.П. Козаченко, О.М. Костенко, В.К. Матвійчук та ін. – К.: КНТ, 2006. – С.432 .
19. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. За ред. О.М. Омельчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – C.297 .
20. Васильєв О.Н.,Яблоков Н.П. Предмет, система і теоретичні основи криміналістики. – М.: Вид-во МДУ, 1984.-С.211
21. Драпкин Л. Предмет доведення і криміналістичну характеристика злочинів. // Криминалистические характеристики у комунікативній методиці розслідування злочинів. – Свердловськ:УрГУ, 1978. С.123