Критерії і механізми забезпечення міжнародно-політичних інтересів США в нестаціонарній системі міжнародних відносин

– визначити роль діючих в системі зовнішньополітичного механізму формальних (відповідно до внутрішніх організаційних зв’язків) та неформальних (відповідно до суспільно-політичних інтересів) впливів;

– показати впливовість в системі опрацювання зовнішньої політики вищих прошарків політичної бюрократії (політократії) із визначенням вирішальності у прийнятті остаточних рішень президента країни;

– проаналізувати традиційні методи керівництва зовнішньополітичною бюрократією з боку президента країни із визначенням специфіки даних методів за постбіполярні часи.

Останнє досягається в дисертації як через аналіз особливостей функціонування окремих провідних підрозділів зовнішньополітичного механізму – Ради внутрішньої безпеки та Департаменту внутрішньої безпеки, Ради національної безпеки, Державного департаменту, Розвідувального співтовариства, так і специфіки проведених в межах зовнішньополітичного апарату на етапі 1990-х початку 2000-х рр. реформ. Поглиблений розгляд президентських наказів та іншої документальної бази щодо функціонування зовнішньополітичного механізму дає можливість твердити про значне посилення контртерористичного спрямування зовнішньополітичного механізму після трагічних подій 11 вересня 2001 р. І водночас мова йде про:

– відчутний перехід від формальних (через президентський механізм за Дж. Буша-старшого) до неформальних (через консультації президента з вищими радниками розпорядчих структур та бюро міністерств за Б. Клінтона та Дж. Буша-молодшого) методів розробки та прийняття зовнішньополітичних рішень;

– звуження інтелектуальних засад розробки зовнішньополітичних рішень, посилення авторитаризму в їх сприйнятті на президентському рівні, поступовий відхід від демократичних принципів як найважливішого підґрунтя в осмисленні й реалізації національних інтересів Сполучених Штатів.

Третій підрозділ третього розділу – «Конгрес в системі сучасного зовнішньополітичного механізму США» – є орієнтованим на з’ясування ролі в системі розробки й реалізації зовнішньополітичної стратегії вищого законодавчого органу – конгресу Сполучених Штатів. 

Така постановки проблеми визначила лінію на співставлення конституційних засад конгресу і президента в процесі розробки і реалізації зовнішньополітичних рішень; ретроспективний аналіз системи впливів двох гілок влади на зовнішньополітичний процес з урахуванням дедалі більшої тенденції на концентрацію повноважень президента країни у сфері зовнішньої політики як протягом біполярних, так і постбіполярних часів; виявлення обставин активізованої ролі конгресу у прийнятті остаточних зовнішньополітичних рішень з боку президента за умов нестаціонарності міжнародних відносин 1990-х – початку 2000-х рр. Серед останніх: зростаюча відповідальність вищого законодавчого органу за зовнішньополітичний курс країни в умовах однополярного глобалізму США;

 – посилений вплив на позиції конгресу соціальних (громадської думки, груп інтересу, суспільних рухів, мас-медіа), інституційних (партійних фракцій, інших формальних та неформальних утворень), індивідуалістичних (пов’язаних з позицією посадових осіб конгресу) чинників. 

Крім того, в колі проблем – усталена підпорядкованість конгресу президентській владі через «пасивно-відкритий» характер дорадчих функцій вищого законодавчого органу у сфері зовнішньої політики, нестача ресурсного потенціалу, розпорошеність діючих в конгресі суспільно-політичних сил; наростання негативних явищ у підготовці і реалізації зовнішньополітичного курсу внаслідок переважного формулювання рішень в межах виконавчої влади. Серед таких: 

 – відокремленість (через обмежені впливи конгресу) широких суспільно-політичних сил на опрацювання зовнішньої політики;

 – підміна демократичних засад опрацювання зовнішньополітичних рішень на авторитарні або принаймні елітарні виміри близьких до президента бізнесових кіл;

 – звуження суспільних впливів на процес формування американських міжнародно-політичних інтересів, визначення суперечливих підходів до їх реалізації відповідно потреб, яких дійсно вимагає стан держави і суспільства. 

Четвертий розділ дисертації «Нові незалежні держави пострадянського простору в системі національних інтересів США 1990-х – початку 2000-х років» відображає аналіз практичного виміру зовнішньої політики Сполучених Штатів щодо пострадянських країн відповідно до тих проблем, які зумовили особливий інтерес країни в системі зовнішньополітичних орієнтирів від початку постбіполярних часів – підтримки демократії, нерозповсюдження ЗМЗ, реалізації безпекової політики.

Перший підрозділ четвертого розділу – «Підтримка демократичних перетворень на теренах СНД» – спрямовано на розгляд тенденцій становлення та розвитку відносин Сполучених Штатів з країнами пострадянського простору після визнання незалежності останніх в грудні 1991 р.

Серед проблем, які розглядаються, – суперечливість підходів до розвитку відносин з країнами СНД при майже одностайному визнанні представниками американської політичної думки і американського політикуму чинника вагомості для Сполучених Штатів курсу на підтримку демократичних перетворень у зазначеному регіоні, з одного боку, а з іншого – обмеження цих впливів і зв’язків (майже до середини 1990-х рр.) відносинами переважно по лінії США – Російська Федерація. Серед причин зазначеного:

– неготовність Сполучених Штатів до розвитку відносин з кожною окремою країною колишнього СРСР та несподіваність для американських політичних кіл розвалу СРСР як цілісної держави;

– тенденція до сприйняття Росії часів президентства Б. Єльцина в якості геополітичного центру, спроможного до стримування негативних явищ перехідного періоду пострадянських країн: соціально-економічної та політичної нестабільності, міжнаціональних та міждержавних конфліктів, розповсюдження ЗМЗ і т.і.

Разом з тим, в колі проблем дисертації – еволюційність підходів американських адміністрацій 1990-х рр. до підтримки нових незалежних держав за умов зростання імперських претензій з боку Росії (передусім на рівні Держдуми) до інших країн СНД та прагнення деяких з них інтегруватися у західні економічні та військові структури; позитивність зрушень і одночасна проблематичність поглиблених відносин по лінії США – країни СНД відповідно