+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Реферат
К-сть сторінок:
9
Мова:
Українська
«Чувство – разум – воля» – класична трихотомія в розумінні і поясненні людини філософією і психологією. Але Белінський не може не поставити перед собою питання про матеріальний субстрат цих складових духовності: в цей період критик займається не „трансцендентним я”, а цілком конкретною людиною. „Вы, конечно, очень цените в человеке чувство? – Прекрасно! – так цените же и этот кусок мяса, который трепещет в его груди, который вы называете сердцем и которого замедленное или ускоренное быение верно соответствует каждому движению вашей души”. Ототожнення душі і серця проведено не на основі якихось відкриттів психофізіологічного типу, а природно, таким же природнім і навіть необхідним чином, яким воно вже проведено у віковій традиції народного міроприємства, затвердивши в Біблії і в фолькльорі.
Фіксуючи будь-який рух почуттів, Л. Толстой в „Анні Кареніній” налаштований не тільки вперед, до результату, але й назад, до початкової точки зародження цього почуття. І саме головне: проявляється рух почуття розумом або джерело його – серце? Художньо ж важливо зафіксувати, як протікає процес раціоналізації почуттів і як думка „очувствляется”. Захоплюючий точний опис цього процесу представлено в знаменитій сцені зустрічі Кареніних на вокзалі. Вся безпощадна правда відношень викрита через зображення механізму взаємопроникнення, „обмін” почуттів і думок.
Анна бачить обличчя чоловіка: „Ах, Боже мой! отчего у него стали такие уши? Подумала она... ”. Відчуття-сприйняття зразу переведено у форму запитання (від чого?), який настільки незвичайний і простий. Що означає „стали”? Вуха не могли фізично змінитися за час відсутності Анни. А що ж змінилось? Змінилась героїня – її сприйняття знайомого, звичного змінилось під впливом емоцій, пробудженого серця. Тут же зафіксовано: …неприятное чувство щемило ее сердце”. В миттєвому самоаналізі власних почуттів Анна дозволяє разючому її „чувству недовольства собой” пробити стіну, якби сказали психоаналітики, „катектирувати” власні настанови і повністю усвідомити, тобто дати собі звіт в природі пережитих емоцій: „прежде она не замечала этого чувства, теперь она ясно и больно сознала его”.
„Анна несвідомо обманювала себе: емоція існувала незалежно від інтелекту. Але емоції, перейшовши поріг „катексиса”, зарядили своєю енергією свідомість, зігравши вирішальну роль в самосвідомості власної ідентичності”. „Емоційний зрив, серцевий рух, таким чином, не просто очищує свідомість, але ставить її при повному світлі свідомості перед моральним вибором”.
Колишня, Анна яка йшла за велінням серця, згідного з розумом, залишилася за межею „прекрасного ужаса метели” і тільки уві сні, „когда она не имела власти над своими мыслями”, залишалась тотожною собі, але вже новою, котра попробувала „ужас”. Анна втратила властивість користуватисмя „внутренними весами”, які колись безпомилково визначали гармонійне відношення веління почуттів і міри розумної об’єктивності їх у вчинках, в поведінці. Розум і почуття не перевищували одне одного і не диктували один одному своїх вимог.
Саме й тому немає багато моралей. Мораль одна: герої не шукають моральних виправдовувань, розуміючи, що остаточний суд у власному розумі і серці.
Емоції, які досягнули сили ефектів, пристрастей, дійсно виступають роковою силою, і серце, ототожнюючи Анною з любов’ю, ніби підкоряється логіці пристрастей. Одначе серце підкоряється й другій логіці – логіці, яка властива йому спочатку як „средоточию нравственною жизни”.
Серце Анни, „нової” Анни переживає одну із найсильніших емоцій – сорому. Вона не може „без мучительной боли стыда” згадати коротку сцену розмови з чоловіком перед стрибками. І саме почуття сорому заставляє червоніти. Причому червоніють і Анна, і Вронський, але мотивовано це по-різному.
Рум’янець на обличчі Вронського – це рум’янець сорому людини, яка відступила від правил. Раніше він віддавався всякій пристрасті не червоніючи, розуміючи без участі серця. Тепер воно включене в процес емоційних переживань і реакцій. Анна червоніє не від образи на себе через порушення „правил”, а від свідомості розпаду власного я. Порушена робота власного розуму – „розуму серця”. Серцева логіка розуму і серцева логіка пристрасті розділені, і це розмиває, розрушує совокупність особистості.
Власний досвід художника переконує його, по крайній мірі, в одному: зраді людини. Звернемо увагу, що й розум Вронського, і розум Анни змінюється під впливом почуттів. Один усвідомлює своє почуття, і це почуття підштовхує пристрасть, друга усвідомленням заперечує пристрасті і в перебігу підкоряє собі і свідомість.
Це протиріччя боротьби і коректування почуттів розумом і показує Толстой. Анна кожне почуття доводить до рівня свідомості.
Причина трагедії не в любові, а в серці героїні. Ії серце переживає той рід любові, до якого воно прилаштоване, який є згубним для нього. Серце Анни Кареніної надто відкрите для пристрастей, що диформує його головну ціль: бути відкритим для добра.
Читаючи такі твори як «Анна Кареніна» Льва Толстого, чи «Пані Боварі» Флобера, ми задумуємось над тяжкою долею жінок, над змістом і ціллю їхнього життя. І хоча це дві, можна сказати, взаємо пов'язані речі вони часто не співпадають в нашому житті.
Осуджує, чи оправдовує Толстой Анну Кареніну? І як слід розуміти таємничі слова епіграфа: «Мне отмщение, и Аз воздам»? Невже страшна смерть – заслужена кара цієї жінки, що до самого кінця залишається для читача чистою і прекрасною?
Герой трагедії не може бути людиною з нецільними, роздрібленими почуттями. Людина з маленькими, почвертованими почуттями і компромісними