Культура Галицько-Волинської держави

Літопис дає широку картину подій і в сусідніх землях: Угорщині, Польщі, Литві, Орді. Відомості літопису даюсь змогу в основному відтворити події в Мазовецькому князівстві та Литві цього періоду.

Літопис є також цінним джерелом для вивчення давньоукраїнської мови. Адже в ньому багато характерних для неї слів, зворотів, прислів’їв.

Галицько-Волинський літопис не був єдино пам’яткою тогочасного літописання. Редактори літопису використали ряд окремих літописних записок, які складалися різних містах – у Володимирі, Пінську, Галичі, Холмі, ввели в літопис окремі «повісті», як оповідання про бій над р. Калкою.

У складанні літературних творів також брали участь численні переписувачі-копіїсти, які переписували книги, зокрема збірник поучень Єфрема Сирина.

Виникали й суто літературні твори художнього характеру, що були споріднені з народною творчістю. У Галичі в період князювання Романа Мстиславича жив «премудрий книжник» Тимофій, який був родом з Києва. Він написав твір про останні роки життя князя Романа і початок діяльності його сина Данила. Письменник яскравими фарбами змалював образ князя як видатного державного діяча, який гідно «наслідував предка свого Мономаха».

Переважна більшість літературних творів присвячувалась церковно-богословській тематиці, проте зустрічаються твори, котрі не вписувалися в церковну традицію. Вони мали велику популярність серед освічених кіл не лише Галичини і Волині, але й усієї староруської держави. Це так звані «духовні повісті», такі як «Про трьох королів-волхвів», «Про Таудада-лицаря», світські повісті «Олександрія», «Троянська історія». Досить популярним був збірник афоризмів і приповідок під назвою «Пчела», де світоглядні переконання та моральні принципи людини виводяться з її власної природи. Це суперечило християнському вченню, що мислення людини і її доля визначаються Богом. Популярність духовної літератури була зумовлена багатьма причинами, перш за все – переорієнтацією суспільної свідомості з героя «аскетичного ідеалу» на ідеал «героя борця».

 

 

У зв’язку з розвитком торгівлі із Заходом, у 13ст. в Галичині і Волині починається ріст міст. Ще за київських часів через західноукраїнські землі проводилася торгівля з середньою та західною Європою. З занепадом Києва посередницька роль між Заходом Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свої. Все це впливало на розвиток і збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв, закріплення та урізноманітнення народних обрядів, звичаїв.

Перші муровані храми у Галичині та Волині з’являються досить рано: з кінця 9 – початку 10ст., що було зумовлено впливом чеської архітектури. Але, на жаль, переважна більшість храмів назавжди втрачена, до нас дійшли лише окремі рештки.

У 12-13 ст. сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи. На будівничих Волині відчутний вплив справила Київська школа, а галицькі архітектори використовували як традиції Київської Русі, так і надбання західноєвропейських майстрів.

Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160р. за наказом князя Мстислава Ізяславовича майстрами з Києва. Ця шестистопна однокупольна будівля має простий, але водночас величний вигляд.

 

Його сучасник – Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осьмомислом (1157р.) – дійшов до нас у руїнах. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з романського стилю, поширеного у Європі.

У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологами знайдено близько 30-ти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, з рослинними і геометричними орнаментами.

Яскраву картину спорудження Данилом церкви у Холмі подає літопис, розповідаючи, що церква була «гарна і гожа». Церква мала чотири склепіння і «стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені стеклами римськими». При вході у вівтар «стояли два стовпи з цілого каменя і на них склепіння, верх же прикрашений зорями золотими на лазурі». Внутрішній поміст її «був вилитий з міді і чистого золота, так що блищав він, як дзеркало». Дверей було двоє, і «прикрашені вони каменем тесаним – галицьким білим і зеленим холмським. На західних дверях був зроблений Спас, а на північних – Іоан Златоустий, так що всі, хто дивився на них, дивувалися». Прикрасив князь дорогоцінним камінням і золотом ікони, які привіз з Києва. Коли ця церква згоріла під час пожежі у Холмі, то Данило побудував новий собор Богородиці, що був прикрашений різними скульптурами та виробами художнього ремесла. Поряд з прикрасами місцевих умільців, багато архітектурних деталей привозилося з Києва та інших міст, а також з-за кордону. Князі і бояри дбали, щоб у церквах були високохудожні ікони, прикрашені золотом, сріблом і коштовним камінням, а також шатами, виготовленими з дорогоцінних тканин і гаптованими золотом.

Неподалік давнього Галичу (тепер