Культура Галицько-Волинської держави

 

 

У Галичі, Звенигородці, Луцьку та в деяких інших містах археологи дослідили руїни князівських палаців.

У 13 ст. у Галицько-Волинському князівстві велося активне будівництво міст і фортець. Так, на Волині поряд з Холмом були збудовані укріплені міста Данилів, Крем’янець, Угровськ, в Галичині – Ярослав, Сяник. Всі вони мали оборонні споруди, які навіть не могли здолати монголо-татари з їх облоговою технікою.

 

 

З кінця 13 ст. на Волині під впливом західноєвропейської оборонної архітектури починається будівництво нового типу оборонних споруд – муровані «башти-стовпи». На теперішній день збереглися такі башти в околицях м. Хелм та в м. Біла Вежа. У 14 ст. розгорнулось вже будівництво кам’яних замків, серед яких першим був замок у Луцьку.

 

 

Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського Князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.

Фреска – картина, написана фарбами на свіжій вогкій штукатурці.

Ікона – у православ’ї та католицизмі – зображення Христа, Богородиці, святих і подій зі Святого Письма, виконане в техніці живопису, мозаїки або рельєфу.

Фресковий живопис продовжував київські традиції. Ними були розписані провідні храми Волині та Галича, проте не набув значного поширення. З останньої чверті 12 ст. будуються храми, в яких не було фресок, зокрема собор у Луцьку.

У той же час фрески знаходять широке поширення у княжих палатах. Існують літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осьмомисла. Всі вони носили світські мотиви.

У 13 – на початку 12 ст. на Волині ведеться інтенсивне храмове будівництво, що супроводжується відновленням традицій створення фресок, але ними вкривають лише вівтарну частину храмів.

При оформленні храмів на Галичині та Волині наголос робився на іконах, які утворювали цілі ансамблі.

Спершу, храми прикрашалися двома великими за розмірами іконами, що нагадували фресковий розпис. Згодом їх кількість збільшувалася, утворився іконостас – особлива перегородка, що закриває вівтарну частину і складається з кількох рядів ікон.

Ікони, що мали поширення у Галичині та Волині, мали візантійське чи київське походження. Згодом на Волині і Галичині постали власні школи іконопису. Розквіт їх припадає на другу половину 13 – 15 ст. Особливістю іконопису цього періоду є те, що він розвивався без жорсткого контролю з боку церкви чи влади. Митці, відповідно, намагалися віднайти вираження сюжету, іноді порушуючи канони. Зображення на іконах мають легку об’ємність, що суттєво їх різнить від візантійських зразків.

Найстаршою іконою, що збереглася в Галичині, є фрагмент візантійської ікони «Менологія» (кінець 12 – початок 13 ст.). Вона була знайдена у 1930р. в церкві Св. Миколая у м. Тур’ї, але до науковців потрапила лише у 1983р. На ній зображені фігури святих, підкреслено видовжених пропорцій з малими головами. Одяг святих зображений у темний тонах. Серед них виділяється великомученик Георгій.

До найкращих зразків галицько-волинського живопису цього періоду належить чудотворна ікона Волинської Богоматері («Богородиця Одигітрія» з Покровської церкви в Луцьку). Вона вражає глядача особливою суворістю образів Богоматері і дитяти Ісуса, якої не було в іконах попереднього періоду. Свідченням проникненням елементів народного мистецтва є сорочка Ісуса, що прикрашена вишитими квіточками.

 

Ще одним шедевром іконопису того часу є шанована у Польщі Ченстоховська ікона Богоматері (14 ст.), що була писана в Галичині.

У Львівському музеї українського мистецтва зберігається одна з перлин галицького іконопису «Юрій Змієборець» з с. Станилі поблизу Дрогобича. Її автор був талановитим майстром композиції та колориту. Він зумів поєднати відчуття загальної гармонійної врівноваженості з ритмічним рухом, форму – з кольором.

Відомі й інші пам’ятки галицького живопису 14 ст., яким притаманні висока майстерність живописців, виразна індивідуальність, поєднання візантійських традицій, давньоруської спадщини й струменя місцевого народного мистецтва. Надзвичайно популярними були ікони із зображенням Св. Миколая та святих мучеників Дмитрія, Фрола і Лавра, Бориса та Гліба.

Ще одним видом мистецтва, який набув поширення у Галицько-Волинському князівстві, є скульптура. Даний вид мистецтва розвивався у формі рельєфу, яким прикрашалися храми. Яскравим зразком скульптури тієї доби є шиферний рельєф 13 ст., який зображує Св. Дмитрія. Нині він зберігається у Кам’янець-Подільському музеї. Під час розкопок руїн Успенського у Галичі було знайдено рельєфне зображення дракона, з пащі якого виростає пишна гілка. Окремі частини дракона мають повний об’єм. Багато прикрашена рельєфами і церква Св. Пантелеймона у Галичі. Скульптурними зображеннями була прикрашена церква Іоанна Златоуста в Холмі. Їх творцем був «великий хитрець Авдій». Це перше ім’я майстра скульптури, яке знає історія українського мистецтва.

Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на 13 ст.

Книжкова мініатюра – невеличкий кольоровий малюнок у старовинному рукописі чи книзі.

Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавніший збережений ілюстрований рукопис галицько-волинської традиції є Добрилове Євангеліє (1164р.), в якому містяться чотири мініатюри з сидячими євангелістами на тлі обладнання книгописної майстерні.

Архиєрський Служебник з Перемишля (початок 13 ст.) прикрашений трьома мініатюрами (збереглися дві) святих Василія Великого, Івана Златоуста та Григорія Богослова. Як і попередні мініатюри, образи є видовженими з малими головами згідно з канонами візантійського мистецтва.

Значна частина мініатюр 13 ст. є копіями фресок храмів, з яких походили рукописні книги.

Виразно виділяються мініатюри Євангелія 13 ст. (походження невідоме). Вони багато декоровані і промальовані дрібними деталями.

 

Але переважна більшість збережених рукописів мають значно скромніше оздоблення у вигляді заставок, кінцівок, ініціалів, організації аркушів, орнаментації.

 

Високого рівня на Галицько-Волинських землях досягло ювелірне мистецтво. Обробка дорогоцінних металів проводилась на досить високому рівні для того часу. Зокрема, використовувались технології – зернь, скань, чернь, інкрустація, тонке литво тощо. Літопис розповідає про візит галицького князя до Угорщини: «його сідло було з паленого золота», стріли і шабля «прикрашені золотом та іншими хитрощами».

 

Фактично, Галицько-Волинська держава, це друга держава на українській землі, збудована українськими руками, яка зуміла об’єднати біля себе більшу частину української етнографічної території свого часу. Півтора століття її існування не проминули безслідно як для подальшої долі українського народу, так і його культури. Власне, ця держава, на думку багатьох вчених, зберегла самобутність України перед пануванням з боку Польщі.

На заході Галицько-Волинська держава була форпостом східнослов’янської духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво, література розвивалися під впливом західної і східної культур. Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич, Львів культурні впливи давньоруських земель надходили до східних слов’ян в Угорщину і держави Центральної Європи. У той же час Галицько-Волинські землі зазнавали істотних культурних впливів своїх західних сусідів. Але основа культури Галицько-Волинського князівства була українська, спільна з іншими князівствами Стародавньої Русі.

 

 

Гісем О. В. Історія України – Кам’янець-Подільський: ФОП Сисин, 2011р/

Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство – Київ, 1984р.

Дорошенко Д. І. Нарис історії України – Львів, 1991р.

Богуцький Ю. П. Освіта і література Галича і Волині