Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Культурне і літературне життя української діаспори

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
32
Мова: 
Українська
Оцінка: 

до своєї мови і культури. Вона починає зближуватися зі старою імміграцією. Представники нової хвилі вже роблять поважний вклад в українське громадське й культурне життя в Канаді. Чимало нових іммігрантів працюють в українській спільноті в галузях освіти, культури, релігії, спорту та бізнесу. Їх внесок не тільки зміцнює українську діаспору в Канаді, а й забезпечує її майбутність у ХХІ столітті.

 
РОЗДІЛ 2. КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ
 
2.1 Розвиток української мови в діаспорі
 
За різними оцінками нині за межами України проживає 11-20млн. українців. Етнічні українські землі входили до складу різних держав: Російської імперії, Радянського Союзу, Австро-Угорської імперії, Польщі та ін. Цим пояснюється формування двох міграційних потоків і як наслідок двох діаспор – західної і східної.
Проживаючи за кордоном, мільйони наших земляків та їх нащадки в багатьох країнах зберегли в своєму середовищі національну культуру, мову, звичаї, українську самобутність. З перших років організованого громадського життя провідне місце в більшості друкованих виступів та висловлювань з приводу національного самозбереження посідають питання мови, чи не єдиної виразної ознаки, за якою можна було пізнавати “своїх” у чужорідному оточенні.
Коли українці вперше прибули до Америки, багато хто з них вважав, що буде мати змогу заробити багато грошей і повернутися додому. Початок другої світової війни вніс зміни у ці плани і багатьом довелося залишитися у новій для них країні. Процес пристосування, через який їм довелося пройти, був складним і часто болючим. Щоб вижити за будь-яких умов, вони засновували свої церкви, відкривали школи, організації, а також культурні та освітні товариства. У боротьбі за пристосування до нової культури вони також послідовно зберігали вірність своїй рідній мові та культурі.
Одним з головних елементів у збереженні еонічності є мова, й українські американці зуміли розвинути як неформальний, так і формальний механізм для підтримання мовних навичок. Хоча найбільше важить тут мова родини, інші інститути, так само як і релігійні організації та церква, секулярні організації та братства також сприяють цьому значною мірою. Майже 90 відсотків українських католицьких і православних церков здійснюють хоча б одну службу українською, а токож церковно-слов’янською мовами. Це можна пояснити “напливом українських іммігрантів після 1945р. ”, під час якого кількість україномовних в США зросла більш як в три рази за 20 років. Українська спільнота у такий спосіб набувала необхідних знань в галузі української історії, літератури, мови, релігії і культури.
У зв’язку із збільшенням потоку еміграції, постало питання про необхідність мати за рубежем українських вчителів у нових місцях поселення. Ця проблема не могла бути так просто розв’язаною, бо вчителів, які могли навчити дітей українській мові, літературі, історії бракувало навіть на батьківщині. Помітну роль у розвитку зв’язків України з українцями за кордоном зіграла церква. Важливу роль відіграли суспільні організації та читальні товариства, які організовували навчання та залучали до вивчення української мови. Важливого значення набуває виховання дітей в українській діаспорі.
Михайло Слабошпицький в одній із своїх доповідей писав, як йому не раз доводилось чути і в Канаді і в Америці як швидко асимілюються, наприклад, німці, голландці, португальці, італійці. А якщо українець там не признавався до своїх і зникав у вирі тамтешнього життя, то це вважалось чимось подібним до національної зради. Українці, які від’їжджали за кордон, брали з собою у далеку дорогу не лише молитвенники, а ще й твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Драгоманова. Ці твори українських класиків зігрівали душу емігрантів на чужині, давали наснагу в подоланні труднощів та поневірянь. М. Слабошпицький писав, що діаспора виховувала дітей з думою про Україну. Хай те виховання було трохи специфічне, але Україна незмінно поставала, як найдивніше диво всього світотвору, як те, що має стати змістом усього життя для тих, хто підростає. І ось діти виросли. З трепетом душевним вирушили вони в край батьків, що здобув незалежність. Вони поїхали в Центральні області України, на Південь, на Схід і майже ніде не почули тієї мови, яку їхні батьки в Канаді, США, Аргентині, у Франції наказували їм вважати рідною, української мови. Юні ідеалісти й мрійрики були збентежені, обурені, розгублені. Повернувшись додому, вони запитували батьків: Навіщо Ви змушували нас вчити українську мову? Адже в Україні нею майже не говорять. І та Україна нічим не подібна до тієї, про яку Ви нам розповідали стільки прекрасних казок. У пресі наводилось чимало фактів, як після поїздок на Україну наростала хвиля розчарування нею дітей еміграції. Чимало з них і геть відійшли від активного життя в різних українських організаціях, почали принципово наголошувати, що вони канадці, американці, австралійці, а українці лише за походженням. І як результат, сталося так, що серед іммігрантів були такі, що їм добре почувалося серед англомовного моря, а інші за всяку ціну хотіли плекати українській стиль життя у своїх громадсько-культурних установах, в українських рідних школах, танцювальних ансамблях, хорах, дбали про те, щоб їхні діти вивчали українознавчі предмети в школах і університетах.
Українці в Канаді. Більш як половина українців проживають у “степових” провінціях Манітоба, Соскачеван та Альберта. Перші українські громадські організації в Канаді були засновані активістами епохи піонерів. Зародження української літератури в
Фото Капча