Культурне і літературне життя української діаспори

Більш знайома широкому загалу творчість представників “нью-йоркської групи”, яка була свіжим елементом в ОУП “Слово”. Представники цієї групи підняли проблему традиції та новаторства, “батьків та дітей”, успадкували деякі риси поетики “пражан”, але з іншого боку, в їхній творчості відчувається перевага особистісного начала, деканонізація поетичної мови, оновлення стилю. Саме такою була й естетична основа найрадикальнішого крила “шістдесятників” (поетів київської школи).

У галузі літературної критики уваги заслуговують монографічні дослідження Ю. Шереха та Я. Славутича.

У 1975р. з’їзд обрав Головою Об’єднання О. Тарнавського.

У 1982р. відбувся шостий з’їзд Об’єднання, на який прибуло 70 українських письменників з різних міст Америки, Канади, Європи, Австралії, щоб обмінятися думками та планами на майбутнє. З’їзд прийняв маніфест за тісний зв’язок з літературним процесом в Україні, а також висловив гострий протест проти переслідування митців на материковій Україні.  Зазначимо, що українська література стала предметом дослідів на університетському форумі. Про це свідчать літературознавчі праці англійською мовою Ю. Луціва, Г. Грабовича, В. Жили, І. Фізера, Д. Струка, Я. Славутича. Г. Костюк, окрім літературознавчої праці, підготував та видав зібрання творів М. Хвильового та В. Винниченка.

Часи перебудови у колишньому СРСР дали змогу ближче познайомитися з українськими письменниками, відвідати материкову Україну. До цього моменту не дожило дуже багато представників мистецьких кіл еміграції.

Початок нового відродження України 1989р. приніс нові знайомства з письменниками в еміграції та їхніми творами. 54-й конгрес Міжнародного ПЕН у Торонто – Монреалі схвалив новоорганізований Український ПЕН у Києві.

У 1990 р. відбувся сьомий світовий з’їзд ОУП “Слово”, на якому були також присутні письменники з України О. Микитенко, Ю. Сердюк, В. Тарнавський, М. Вінграновський, що прибули на запрошення президії “Слова”. Це було свято для діаспори, адже вони сподівалися почути якомога більше про Батьківщину, про початок нового відродження країни. М. Білоус-Гарасевич згадує: “З биттям серця, спішу зустрітися з киянами… Піднімаються всі четверо такі рідні й такі далекі: стримані, холодні, ввічливі, в собі заховані. Відчуваю, що вони не мають ніякого бажання (а може далі бояться) пізнати нашу душу й свою ховають. Підкреслено чемно відповідають на питання короткими ніякими відповідями, нічого не питають, не нав’язують розмови на жодну тему, не розповідають, не заохочують до розповіді”. (Білоус – Гарасевич М. Ми не розлучалися з тобою, Україно. – Detroit, 1998. – С. 775).

Це був найкращий з’їзд Об’єднання з погляду організації, мистецького рівня. Головою ОУП “Слово” було обрано О. Тарнавського. Представники Спілки письменників України відкрили своє членство для авторів з діаспори, що сприяло зміцненню літературних та організаційних зв’язків: багато письменників побувало на Батьківщині, а члени СПУ – в США, Канаді, Австралії.

Третій період діяльності ОУП “Слово” почався у 1993р. з трагічної ноти – у 1992 р. помер Голова Об’єднання О. Тарнавський; його замінила Ліда Палій, яка була обрана головою ОУП “Слово” у листопаді 1993 р. Третій період діяльності Об’єднання відзначається тісними зв’язками з письменниками та критиками України, про свою діяльність ОУП інформувала громадськість України через канадське міжнародне радіо, а також через пресу. На Батьківщину пересилалися книжки та цілі підшивки “Слова” для ознайомлення читачів з творами емігрантських письменників. Окрім того, до Об’єднання надсилали праці багато авторів з України, які були розміщені у “Свободі”, “Нових днях”.

Загальні збори, проведені кореспонденційним способом, 30 жовтня 1997 р. схвалили діяльність ОУП “Слово”, але більшість членів висловили згоду на припинення діяльності Об’єднання. Тому робота Об’єднання обмежилася лише видавничою ланкою, а поточна діяльність ОУП “Слово” була припинена.

 

 

Останнім часом проблемам діаспор у країнах їхнього проживання приділяється значна увага, що пов’язано з посиленням контролю за дотриманням міжнародних стандартів захисту прав людини та підвищенням інтенсивності контактів між членами діаспори за країнами їх походження. Повною мірою це стосується й української діаспори. Сам термін «diaspora» є грецьким словом, що означає розсіяння, вперше був застосований до євреїв, котрі з часу вавилонського полону опинилися поза своєю первісною батьківщиною й розпорошились по світу. Пізніше цей термін стали використовувати й щодо інших етнічних спільнот, які з тих чи інших причин змушені були залишити свою батьківщину й поселитись в іншому етнічному середовищі. Стосовно українців, які проживають за межами України, його вперше почав вживати український політолог, етнолог і соціолог В. Старосольський. З проголошенням незалежності України термін «українська діаспора» став широко вживаним. Під ним розуміється та сукупність українців, які проживають за межами України і не є її громадянами. Наукове осмислення феномену української діаспори призвело до установлення її типології, згідно з якою українська діаспора поділяється на західну і східну. Остання виникла зовсім недавно – у зв’язку з розпадом СРСР і утворенням на його теренах нових суверенних держав. Західна і східна діаспора мають значні відмінності. Демократичне суспільство в більшості країн Заходу дало можливості українцям розбудувати там мережу етнічних організацій та установ, що створило умови для збереження етнічної ідентичності, функціонувати як діаспорі незважаючи на значну інтегрованість у суспільне життя країни проживання.

Щодо східної діаспори, то вона має значні проблеми. Це передусім питання внутрішньої самоорганізації, без якої важко не тільки етнічно самоідентифікуватися, але й взаємодіяти з Україною.

Ще однією відмінністю між ними є їхній характер: західна є не лише етнокультурним, а й національно-політичним об’єднанням, а східна – тільки етнокультурним.

 

 

1. Балан Я., Кордан Б., Кравченко К., Лазебник Ю. (керівник) та ін. Зарубіжні українці. – К. : Україна, 1991. -440 с.

2. Верстюк В. Ф., Гарань О. В., Гуржій 0. І. та ін. Історія України. – К. – Альтернатива, 1997. – 416 с.

3. Українська діаспора / За загальн. ред. Л. Смоляр. -Одеса. : Астропринт, 1999. – 440 с.

4. Енциклопедія українознавства / Голов. ред. проф. д-р Кубійович. – Т. 2. – Львів: Молоде життя, 1993. – 800 с.

5. Українські канадці в історичних зв'язках із землею батьків: До 100-річчя прибуття перших українських переселенців до Канади. К., 1990. – 231 с.

6. Щлапаков А. М., Буркут І. Г., Васильєва Л. Д. та ін. Українці в зарубіжному світі. – К., 1991. – 180 с.