Курс лекцій для студентів неекологічних спеціальностей

Науково-технічний прогрес нині в 100000 разів перевищує швидкість біоеволюції. Сумарне споживання енергії людиною за час існування цивілізації збільшилося в 5000 разів. Антропогенне навантаження на природне середовище збільшилося в сотні тисяч разів, результатом чого стали неконтрольований розвиток у багатьох регіонах планети незворотних процесів деградації екосистем, поява кризових екологічних ситуацій.

У біосфері, в системі, де в процесі тривалого мільйонорічного розвитку формувалися збалансовані біохімічні, геофізичні, та геохімічні процеси саморегуляції, самоочищення й самовідновлення, з’явилася підсистема, створена людиною, яка дуже швидко перебрала на себе потоки енергії, необхідні багатьом іншим підсистемам, і це завдало останнім непоправної шкоди.

У ноосфері техніко-економічний прогрес почав замінювати еволюцію, розвиваючись агресивно без координуючих зворотних зв’язків і врахування екологічних законів, без орієнтування на екологічно збалансований розвиток. Нині етика й мораль не сприяють еколого-економічно збалансованому розвитку цивілізації та нормальному функціонуванню біосфери, а спрямовані на створення якомога ефективніших технологій використання всіх видів природних ресурсів, їх виснаження з одночасним утворенням абсолютно несприятливої для біосфери кількості відходів, які не можуть включатися в коло обіг речовин та енергії.

Цікаву думку щодо ідеї ноосфери висловив один з найвідоміших спеціалістів у галузі етногенезу Л. Гумільов: «А что дала нам ноосфера, даже если она действительно существует? От палеолита остались многочисленные кремневые отщепы и случайно оброненные скребки да рубила; от неолита – мусорные кучи на местах поселений. Античность подарила нам развалины городов, а средневековье – руины замков... И вряд ли в наше время найдется человек, который предпочел бы видеть на месте лесов и степей груды отходов и бетонированные площадки».

Л. Гумільов був одним із перших вчених в колишньому СРСР, який виступив проти ідеї ноосфери у 1980-х роках, не маючи таких фактів і розрахунків, якими оперували В. Горшков, В. Кутирєв та інші. Він вважав (1989), що «сфера розуму» не може бути розумною, якщо її розвиток веде до заміни живих процесів, якщо «людська творчість каміння перетворює на піраміди або Парфенон, вовну – на піджаки, метал – на шаблі і танки. А ці предмети позбавлені саморозвитку. На противагу В. Вернадському Л. Гумільов відмічав просторово-часову неоднорідність людства, етногенезу. Він підкреслював важливість розподілу людства на етноси, тому що кожний етнос має свою сформовану віками специфіку ставлення до довкілля і своє незбориме прагнення (переважно неусвідомлене) до діяльності. За думкою Л. Гумільова, саме пасіонарність як явище, яке не підкірне людині і яке керує людиною, змінює Землю.

У 1986 році американський еколог Ю. Одум висловив думку, що незважаючи на величезні можливості й здібності людського розуму та здатність керувати природними процесами, ще рано говорити про ноосферу, людина ще не здатна передбачити всі наслідки своїх дій.

Російські вчені Т. Акимова та В. Хаскін також зазначають, що перетворене людиною довкілля не може бути названо «сферою розуму». Вони вважають (1998), що критерії розумності взагалі не варто застосовувати до людського суспільства, краще – критерій доцільності. Варто поставити питання, чому Біосфера, що складається з незбагненної кількості різноманітних і нескорельованих істот, які не мають розуму, виявляє всі властивості надзвичайно точної, збалансованої і стійкої організації, тоді як людське суспільство, суспільство носіїв високого розуму, не тільки не має позитивних якостей, а й своєю стихійною неорганізованістю та поведінкою загрожує існуванню біосфері і самого себе.

За останні 50 років на Заході у працях провідних вчених учення про ноосферу практично не згадувалося, а у колишньому СРСР воно глибоко вкоренилося у наукові праці і вважалося надійним теоретичним підґрунтям природоохоронної діяльності. Кілька років тому в Москві створено Міжнародну академію ноосфери; в Україні також проходять дискусії щодо створення Академії ноосфери.

Аналіз праць В. Вернадського, присвячених ноосфері («Біосфера і ноосфера», «Кілька слів про ноосферу», «Наукова думка як планетарне явище», «Філософські думки натураліста») показав, що постановка автором завдання охорони навколишнього середовища і живої природи має суто утилітарний характер – зберегти лише корисні для людини види. Проблема охорони довкілля в широкому розумінні – збереження біорозманіття, відтворення екосистем, тощо не розроблялася, знищення «дикої» не займаної людиною природи як некорисної для суспільства В. Вернадський часто висвітлював у позитивному контексті. Формування ноосфери передбачало докорінну зміну біосфери, використання її як будівельного матеріалу. Ідея розумного збалансованого співіснування біосфери й техносфери цілком ігнорувалася. Біосфера не розглядалася як така, що має самостійну цінність, завдання про її збереження не ставилося, причини й наслідки глобальних негативних змін біосфери під впливом техногенних навантажень не розглядалися. В перспективах розвитку В. Вернадський ігнорував роль соціальних процесів.

Сучасні дослідники стверджують, що головною причиною розвитку глобальної екологічної катастрофи є перенаселення планети, яке породжує пере виснаження ресурсів, перевиробництво та перезабруднення довкілля.

Демографічна проблема нині залишається поза розумним контролем і керуванням. Та й сам контроль людства над біосферою принципово неможливий. Кількісні показники інфраструктурних можливостей біоти екосфери на 20 порядків перевищують можливості людини.

Видатний російський еколог М. Реймерс неодноразово наголошував, що жодні технократичні «вдосконалення» біосферних природних процесів, або їх дублювання не будуть екологічно оптимальними, тому що « протез завжди гірше».

В. Хаскін і Т. Акімова говорять, що людство не наближається до ноосфери, а віддаляється від неї з великою швидкістю, і якби