Курс лекцій для студентів неекологічних спеціальностей

Учені намагаються довести, що зростання народонаселення ніякої загрози глобальній екологічній рівновазі не становить. На їхню думку, розробка високо- екологічних технологій та значне поширення їх в країнах третього світу не погіршить екологічної ситуації на планеті. Небезпеку використання країнами третього світу неекологічних технологій варто розглядати як допоміжний стимул до глобальної конверсії технологій, а не як привід до зниження чисельності населення у цих країнах. Однак виникає інша проблема – у найближчі десятиліття люди мають відмовитися від використання викопного палива і перейти на нові джерела енергії (більш екологічні, технічно доступні для використання і достатні для забезпечення економіки майбутнього). При цьому необхідно враховувати, що розвиток, зорієнтований на ресурсозбереження і обмеження ресурсокористування, неодмінно призведе до непорозумінь і суперечностей між окремими країнами.

Досить критично оцінюючи стратегію сталого розвитку, основні принципи якої викладені у Звіті Міжнародної Комісії з охорони навколишнього середовища і ресурсів та у матеріалах конференції в Ріо, Т. Акимова і В. Хаскін (1994, 1998) пропонують свої принципи екологічного розвитку. Вони аргументовано засвідчують спираючись на аналітичні дані 1992 – 1998 років, що концепція сталого розвитку намагається примирити непримирене: зберегти концепцію споживання і гіперспоживання і при цьому вирішити завдання збереження природи у межах цивілізації, яка знищує цю природу. У концепції сталого розвитку не йдеться про спробу бодай частково припинити економічну гонитву й хижацьке ресурсоспоживання, в ній чітко проглядається слабо завуальоване бажання багатих країн і верств населення стримати намагання бідних підвищити свій добробут, а також соціально-політична дискримінація.

Базові принципи екорозвитку Т. Акимової і В. Хаскіна спрямовані на розв’язання практичних завдань на національному і регіональному рівнях. Їх висновки здебільшого збігаються з висновками авторів багатьох інших концепцій і стратегій сталого розвитку.

Головним недоліком їхньої концепції є ігнорування природних екосистем, відсутність розгляду особливостей їх життєво важливих процесів у взаємозв’язку з динамікою техногенних навантажень.. Питання об’єктивної і ефективної оцінки несучої ємності екосистем, кількісно розрахованого допустимого господарського навантаження на екосистеми, яке може витримати і переносити впродовж тривалого часу сукупність реципієнтів і екологічних систем території залишається нерозв’язаним.

І. Шварц та інші (2993) намагаються довести, що антропогенний вплив на біосферу виявляється перш за все на регіональному і локальному рівнях, а в глобальних масштабах екологічної шкоди не завдає, що сталий розвиток може бути досягнений лише шляхом розв’язання регіональних і локальних екологічних конфліктів.

Ф. Клементс, В. Сукачов, В. Василевич стверджують, що стійкість біологічних угрупувань, біоценозів підтримується за умов постійного порушення їх цілісності. Але тут має значення який рівень екологічної дестабілізації має місце і за який період вона настає. Якщо дестабілізація настає швидко й екологічні чинники наближаються до межі витривалості, то годі казати про динамічну сукцесію.

Р. Баландін та інші стверджують, що ГОМО сапієнс не належить керівна роль у біосфері, що людина розумна – це сліпа гілка еволюції, що в біосфері існують групи організмів, які наділені потенціальною можливістю мутагенного вибуху і народження нових видів, які здатні протистояти екологічним стресам як природного так і техногенного походження.

У 2000 році вийшла цікава і ґрунтовна робота відомих російських екологів В. Данілова-Данільяна і К. Лосєва «Экологический вызов и устойчивое развитие», в якій проаналізовано і узагальнено сучасні уявлення про гармонійний розвиток, але більш глибоко, з використанням величезного обсягу найсучасніших екологічних і соціально-економічних матеріалів, представлена розроблена авторами концепція біотичної регуляції навколишнього середовища. Вважається, що за умов сьогодення вона є найбільш обґрунтованою і можливою для реалізації в разі доповнень і вдосконалень.

Одним із важливих міжнародних документів, де розглядаються еколого-економічні проблеми людства і наводяться пропозиції щодо їх розв’язання, є «Порядок денний на 21 століття», ухвалений на Міжнародному екологічному форумі в Ріо-де-Жанейро у 1992 році. Цей документ – концепція сталого розвитку, висунута Комісією з навколишнього середовища і ресурсів ООН – включає понад 100 програм, які охоплюють проблеми від подолання бідності до підсилення ролі громадськості у розв’язанні екологічних негараздів. Але такі проблеми як демографічні, структура споживання, борги країн, що розвиваються, військові витрати і блоки та їх роль в еколого-економічному збалансованому розвитку, експорт небезпечних відходів, співіснування релігій як чинник стабілізації тут навіть не розглядалися.

В цьому документі використано чимало застарілих догм. Час, який пройшов з моменту появи документу, засвідчує, що жодна мета, поставлена в ньому не досягнута. Навпаки, триває активне загальне погіршення екологічних ситуацій на континентах і в Світовому океані, стрімко зростає розрив між багатими і бідними країнами і людьми, збільшується кількість як природних, так і техногенних катастроф, військових конфліктів, тощо. Виявилося, що людство в найближчий час не в змозі відмовитися від нарощування матеріальних благ, йде глобалізація способу життя і стереотипу поведінки, які не сумісні зі сталим розвитком.

Незважаючи на те, що концепція сталого розвитку є нині єдиним найбільш визнаним і головним інструментом глобальної екологічної