Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Леконт де Ліль

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
Вступ
1. Передумови формування творчого стилю Леконта де Ліля
2. Післяреволюційні мотиви творчості Леконта де Віля
3. Природнича та антиклерикальна тематика у ліриці Леконта де Віля
Висновки
Список використаних джерел
 
Вступ
 
Шарль Марі Рене Леконт де Ліль (фр. Charles Marie Rene Leconte de Lisle, 22 жовтня 1818 – 17 липня 1894) – французький і реюньйонський поет, голова парнаської школи. Творчість Леконта де Ліля представлена трьома прижиттєвими поетич-ними збірками: «Античні вірші» (фр. Poemes antiques, 1852), «Варварські вірші» (фр. Poemes barbares, 1862), «Трагічні вірші» (фр. Poèmes tragiques, 1886), а також перекладами античних авторів і вийшли посмертно збіркою «Останні вірші» (фр. Derniers poemes, 1895).
Метою дослідження є вивчення провідних тем та мотивів творчості Леконта де Вілля.
Вибір певних тем і їхня розробка пов'язують його з романтизмом, особливо опис дикої природи (кольори, екзотика, тварини), сюжети з історичною і міфологічною основою. Розвиваючи традиції «мистецтва для мистецтва», закладені Теофілем Готьє та Теодором де Банвілем, поет пориває з романтичним рухом і відстоює нову доктрину, що стала зразком для парнасців. Ця доктрина спирається на такі тези: поезія повинна бути безособовою (поет не повинен оспівувати власне «я») ; поет повинен доводити форму до досконалості, а не розраховувати на саме лише натхнення; поет має прагнути до краси, що найяскравіше втілилася в культурі Давньої Греції (а також Індії та інших країн) ; саме наука, керована розумом, а зовсім не почуття має стати безмежнім полем для поетичного вираження; поет не повинен втручатися в сучасне життя.
Першим українським перекладачем Леконта де Ліля був М. Школиченко, який в 1893 році опублікував у львівській «Правді» свій переклад вірша «Південь». Леконта де Ліля українською перекладали також Павло Грабовський, Василь Щурат, Дмитро Паламарчук. Особливо вартіснім був перекладацький внесок українських «неокласиків»: переклади Миколи Зерова, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмари, Юрія Клена. У 1956 році Михайло Орест опублікував окрему збірку перекладів Леконта де Ліля, до якої увійшли 52 переклади (Мюнхен, 1956).
 
1. Передумови формування творчого стилю Леконта де Ліля
 
Шарль Марі Рене Леконт де Ліль народився в 1818 році на острові Реюньйон від матері, багатої креолки, і батька – скромного фельдшера наполеонівської армії.
Дев'ятнадцятирічним юнаком він, подібно до більшості молодих креолів свого класу, поїхав до Франції продовжувати і завершувати освіту. Оскільки на той час Суецького каналу не було, то з Реюньона плили на південь, огинали Африку, підіймалися до екватора, перетинали Північний тропік, тобто подорож була довгою. Цей переїзд через два океани був не лише визначною подією у житті де Ліля, але й переживанням поетом довгого вимушеного споглядання двох безодень – водне й небесної – і тривале відчуття своєї загубленості серед них зміцнило в його поетичній свідомості ті думки і почуття, які тяжіли над ним протягом всього періоду його творчості. Можливо саме тоді, дивуючись красою тропічного зоряного неба, він побачив те, про що написано в одному з найбільш коротких і чудових його віршів:
Время, пространство, число
С темных упали небес
В море, где мрак и покой.
Однак приїзд до Франції затьмарив перед молодим Леконтом де Лілем природу й філософію природи проблемами людини, її потребами і постійною боротьбою. Незважаючи на дитинство, проведене в сім'ї плантаторів-рабовласників, а можливо, саме тому, що бачив занадто багато жорстокості й несправедливості у своєму середовищі, він виявився у рядах великодушної і передової молоді, захопленої уявленнями утопічних соціалістів.
Як багато молодих людей, Леконт де Ліль вивчав юриспруденцію, але займатися йому хотілося лише літературою і журналістикою. Однак спершу його спіткала смуга невдач, які й змусили молодого юриста і літератора повернутися в 1843 році на Реюньон і служити там у суді. Проте це тривало лише на два роки. Зв'язки з фур’єристами виявилися раптом корисними: у 1845 році Леконт де Ліль знову у Франції, в Парижі, співробітничає з газетою «Демокрасі пасифік».
Революцію 1848 року Леконт де Ліль прийняв захоплено. Ще до лютневих днів він писав статті, які викривали багатіїв і ратують за народ, статті, у яких утверджувалося право трудящих на належну їм частку життєвих благ, а революція називалася «найсправедливішою з війн». У перші місяці революції він працює в революційних клубах, виступає активістом петиції республікансько налаштованих уродженців заморської Франції, яка вимагала скасування рабства в колоніях. Ця діяльність Леконта де Ліля привела його до розриву з сім'єю, яка матеріально постраждала від звільнення рабів і зреклася від свого нащадка.
 
2. Післяреволюційні мотиви творчості Леконта де Віля
 
Невдача червневого повстання паризьких робітників і його наступна поразка стали для де Ліля важким ударом. Французькі письменники по-різному відгукнулися на буржуазну реакцію і бонапартистський переворот. Віктор Гюго з гнівним презирством виїхав за межі Франції і звідти продовжував боротьбу за волю. Проспер Меріме став сенатором Другої імперії. Леконт де Ліль, втративши віру в народ і його справу, скріпивши серце, прийняв маленьку пенсію від уряду Наполеона III, і це змушувало його до політичного мовчання: він не опублікував тих антибонапартистських віршів, які все-таки писав,
Фото Капча