Лексика традиційної народної медицини в українських говірках

Мотиваційно прозорими є говіркові терміни свербл’aчка, свербoта, св’iрба від свербі-/ти/, що відомі на позначення семи “лоскотливе, хворобливе подразнення шкіри, слизової оболонки, яке викликає потребу чухати подразнене місце”. З цим значенням вживається сверблячка в українській літературній мові [СУМ, ІХ, 63]. У досліджуваних говірках св’ірба відоме ще як переносне “людина, яка своїми діями, словами призводить до бійки”. У наявних у нашому розпорядженні джерелах знаходимо укр. діал. свербєчка, свирб’ячка, свербячка, сверблячка, свербота, сверб, свирблєчка, р. діал. свороб, свербёж, свербота, сверб, п. swiezb, swedzenie, ч. svrab. 

Порикожа на досліджуваній території відома також із значеннями “панарицій” та “карбункул”. Назва порикоза фіксується в “Словнику діалектизмів українських говірок Одеської області” А.. А. Москаленка як вживане у Побужжі. 

Номен зараза більш відомий на позначення архісеми “інфекційна хвороба” і виразно вказує на огидне ставлення до недуги. 

У термінології, представленій у цьому розділі, можна виокремити пласт загальномедичної лексики. Це в основному широковідомі традиційні номінації: чир’aк, син’aк, гн’іiник, борoдаўка, лупa та ін. Особливу групу складають локальні утворення: типaк “мозоля”, гудзyл’а “гуля”, конопyшки “веснянки”. 

Найменування різноманітні за походженням. Основу складають слова, що сягають праслов’янського періоду: мозoл’а, гyл’а, упух. Запозичення в цій підгрупі представлені незначною кількістю: фурyнкул, панариц’ій та ін., що в процесі функціонування зазнають певних фонетичних та морфологічних модифікацій. 

Окремі лексеми характеризуються багатозначністю, зв’язками з іншими тематичними групами, напр.: гyска відоме як “мозоля; бородавка”, “дерев’яний черпак, яким вичерпують воду з човна”, “лілея”. 

Характерним є вживання слів, що мотивуються візуальними ознаками, етіологією явищ. 

Поряд із простими поняттями вживаються словосполучення, які містять вказівки на конкретну видову назву, як-от: сухиii мозoл’ “різновид мозолі”, сухa шкyра “лупа”; метафоричні та метонімічні перенесення – йачм’iн’ “ячмінь”, жаба “бородавка”; фразеологізми – кyр’ач’і борoдаўки, мeртва к’iстка “гуля”. 

Більшість лексем широко засвідчено в замовленнях та стійких зворотах: “Жаби у печери, а бородавки з тіла”. 

Другий розділ “Найменування інфекційних хвороб” присвячений комплексному аналізу говіркових відповідників назв епідемія: еп’ідeм’ійа, еп’ід'eм’ійа, пoшес’т’, пoш’іс’т’, зарaза, напaс’т’, мор, помoр, холeра, хол’eра; “ангіна”: анг’iна, задaўка, подaўка, дaўка, давило, завyшниц’а, завaлки, oпух гoрла, бол’нe гoрло, запaлен: ’а гoрла, червoне гoрло, глaнди, мигдaли, миндaлини, облoга; “бешиха”: бешиха, бишиха, бe’ш'іс’т’, беш, бек/бешиха, бех, рoжа, рoза, рyжиц’і, краснyха, червонyха, рoжис’т’і воспал’eн’ійа; “віспа”: в’iспа, oспа, вoспа, виспа, висипка, йатр’aнка, в’ітр’анa в’iспа, в’ітр’анa успа, в’ітровa успа, в’ітр’aнка, в’ітр’аниц’а, в’етр’aнка, ув’iтр’анка, гнилa хворoба, гнoiна в’іспа, чoрна oспа, чoрна в’iспа, натурaл’на в’iспа; “коклюш” кoкл’уш, кокл’yш, коклyш, кокoлич, кашл’yк, кaшлик та ін. 

Терміни в основному чітко спеціалізовані, нерідко співіснують слова іншомовного походження та слова східнослов’янські чи власне українські традиційні найменування: гепатит – жоўтyха, жоўт’аниц’а; анг’iна – завэшниц’і. У зв’язку з широким охопленням населення медичним оглядом народні назви витісняються поступово термінами – інтернаціоналізмами, що призводить до потреби фіксації цінного лексичного матеріалу. Для номінації окремих недуг характерна однойменність задaўка відоме як «ангіна; паротит; лімфаденіт”, тобто є спільною назвою для хвороб, що мають подібні симптоми: ураження дихальних шляхів та опух горла. 

Мотивація більшості утворень цілком прозора: за місцем ураження – завyшниц’а “ангіна”, за візуальним враженням – жоўт’aчка, жоут’aнка “жовтуха”, за суб’єктивними відчуттями хворого – р’ізaч’ка, р’ізyха “дизентерія”, сустaви крyте “ревматизм” та ін., тому що ці диференційні ознаки чітко виражені для тієї чи іншої хвороби. 

Серед назв досліджуваної підгрупи поряд із назвами родових понять засвідчені словосполучення, які вказують на видову назву. Вони побудовані за моделлю прикметник – конкретизатор + іменник: чoрна в’iспа, гнoiна в’iспа; бр’ушнoi тиф; кривaвиi понoс “дизентерія”. Також зафіксовані найменування, що побудовані за моделлю іменник + іменник і містять вказівку на уражений орган: рак ж'елyдка “черевний тиф”, упух гoрла. Відповідно до підрядних сполучень, складники яких узгоджуються, виступають універбати: мoкриi лишai – мокриц’а, череўниi тиф – череўн’бк; кривaвиi понoс – кривaвиц’а, кривaўка, кроўл’aчка “дизентерія”. 

У третьому розділі “Лексика, пов’язана зі знахарською практикою” зазначається, що корені знахарських знань, як твердять дослідники, знаходимо ще в міжплеменному розшаруванні суспільства, коли в кожній сторонній особі люди схильні були вбачати свого 

ворога, здатного наслати хворобу. Довгий час ворожбити й цілителі переслідувались світською та церковною владою. Але незважаючи на численні засудження та заборони, з глибини віків донесені до нас нетрадиційні медичні знання, раціональні та магічні методи лікування, а разом з тим таємниці ще язичницьких вірувань, неоціненні пам’ятки етнографії, народного світогляду й мови. 

У цьому розділі піддаються всебічному аналізу слова зі значеннями “епілепсія” еп’ілeпс’ійа, еп’іл'eпс’ійа, чoрна хворoба, чoрна бол’eз’н’, чoрна бол’eз’, ч’oрна бол’eз’н’, чoрна бол’aчка, чoрна слaбос’т’, падyча, падyч’а бол’eз’н’, падyчка, кадyк, припaдок, припaдтки; родимчик, младeнчик, младeнчес’ке, млад’eнч’ік, млад’eнчество, младeнчес’ке/растр’oпан: ’е, д’eцка болeз’н’; “переляк”: перел’aк, пирил’aк,, смертeл’ниi перел’aк, перел’aчишче, зл’aк, л’aк, перел’aкано, переполoх, переполoша, перепyг, жах, падaчка та ін. 

На об’єкт свого діяння знахарі намагалися впливати за допомогою магічних слів замовлянь. У вербальних зразках розкриваються народна етіологія та етимологія слова, засоби зцілення. Від уявлення про хворобу залежить не тільки оформлення терміна, а й дія та форма словесної формули,