Лікарські рослини, що використовуються для лікування органів дихання у флорі Рівненського району Рівненської області, їх використання та охорона

5. Стан, використання та охорона природних ресурсів у цілому і рослинних ресурсів, зокрема, є одним з головних показників рівня розвитку держави. Україна володіє унікальними природними рослинними ресурсами, однак на порядку денному все гостріше постає питання збалансування використання та відтворення їх природного потенціалу.

Стратегія охорони національних фіторесурсів в Україні базується на дослідженні стану, динаміки ресурсів основних сировинних видів в умовах трансформації природних угруповань в різних регіонах нашої держави, аналізі використання цих ресурсів та удосконаленні системи державного контролю за використанням та охороною фіторесурсів, розробці наукових засад їх використання і відтворення.

В період становлення нормативно-правового регулювання використання національних фіторесурсів при їх експлуатації слід дотримуватись Правил використання та охорони лікарських рослин України. 7. Додатковими та дієвими заходами, щодо охорони видів лікарських рослин в цілому, й тих, які використовуються для лікування хвороб дихальної системи зокрема можна вважати наступні:

- суворо дотримуватися всіх правил й строків заготівлі лікарської рослинної сировини, причому, під контролем досвідчених спеціалістів;

- для розширення сировинної бази організувати заповідні ділянки лікарських рослин у всіх лісництвах області з тим, щоб вони могли пізніше стати масивами експлуатації;

- заборонити масове сінокосіння, випасання овець, худоби, зривання квітів на букети на територіях, де поширені регіонально-рідкісні види лікарських рослин;

- організовувати підсів лікарських рослин (на пустирях, вигонах, балках) ;

- комітетам з екобезпеки заборонити торгівлю весняними ефемероїдами та лікарськими рослинами на ринках без спеціальних дозволів;

- для збереження запасів лікарських рослин серцево-судинної дії у природних біотопах слід рекомендувати їх до введення у культуру, наприклад, на лікарських городах, у спеціалізованих господарствах, на пришкільних ділянках.

 

 

Застосування рослин для лікування численних недуг людини почалося із незапам'ятної давнини. Фітотерапія (лікування рослинами) така ж давня, як і історія людської цивілізації. Власне, медицина, її витоки беруть початок саме з фітотерапії. Археологія, розшифровуючи клинописні глиняні таблички, знаходить описи використання лікарських рослин ще ассірійцями, шумерами та вавілонянами.

Ще на світанку своєї історії людина збирала і використовувала для лікування деякі рослини. Знання про них поступово нагромаджувалися і передавались усно з покоління в покоління. Уже в найдавніших писемних пам'ятках людської культури є згадки про використання рослин, як лікарських засобів. Ще за три тисячоліття до нашої ери в Єгипті були відомі деякі лікарські рослини, а славнозвісні грецькі вчені-філософи Аристотель, Теофраст, Ґеродот, Гіппократ наводили у своїх творах більш-менш систематичні зведення про їх збір, культуру і використання. Детальні описи лікарських рослин та способів їх використання знаходимо у працях лікарів Діоскорида (І ст.), Плінія Старшого, Галена та ін.

Описи лікарських рослин та способів їх застосування при певних недугах знайдено у бібліотеці ассірійського царя Ассурбаніпала в Ніневії (близько 660 р. до н. є.).

У Стародавньому Єгипті лікуванням займалися жерці, які всіляко приховували таємниці власної лікарської майстерності. З цією метою вони використовували запашні олії, смоли, бальзами, знали про цілющі властивості алое, подорожника, ялівцю та багатьох інших рослин.

Медицина Стародавнього Китаю також широко використовувала лікарські рослини. Відома фундаментальна праця лікаря Лі Ші Чженя (1522- 1596 p. p.) «Основи фармакології», в якій описано понад 1500 засобів з лікарських рослин. Ця праця не втратила значення і в наш час. Давньокитайська медицина послуговувалася 230 лікарськими, в тому числі і отруйними, рослинами». В індійських травниках (І ст. до н. е.) описано понад 600 лікарських рослин. Багатий досвід використання цих природних ліків мали також древні греки і римляни.

У писемній пам'ятці Стародавньої Індії «Яджур-веда» (наука про життя), працях лікарів Чарака (І ст. н. е), Сушрута та Вагбата (VII-VIII ст. н. е) знаходять вже близько тисячі назв лікарських рослин, що зустрічаються серед різноманітної флори тропіків.

Геніальний лікар Стародавньої Греції Гіппократ (460-377 p. p. до н. е.) провів узагальнення різноманітних рослинних засобів, що застосовувались тоді для лікувальних потреб. Він був переконаний, що використовувати рослини потрібно в їх природному стані, без жодних перетворень. Його кредо складалося з таких трьох настанов: у лікувальному процесі медик повинен використовувати слово, рослини і ніж.

У Стародавньому Римі відомий вчений Пале (131-201 p. p. н. е.) вперше розробив методи екстракції діючих речовин із лікарських рослин.

Видатний давньоримський лікар Гален (130-210 p. p.) значно розвинув існуюче вчення про використання лікарських рослин. Він радив подрібнювати рослини, виготовляти з них екстракти та настійки на спирті, оцтові, що широко застосовуються і в наш час.

Значний внесок у розвиток східної медицини, а також у розвиток лікознавства Європи зробив таджицький лікар Авіценна (Абу Алі Ібн Сіна, 980-1037 р. р.) – автор праці «Канон лікарської науки», що зажила заслуженої слави у всьому світі. Він не лише узагальнив досягнення