Логопедія як наука

Артикуляційна гімнастика – підготовчі вправи, метою яких є вироблення правильних, повноцінних рухів артикуляційних органів, необхідних для правильної вимови звуків.

Аутизм – замкнутість, відстороненність від реального світу, занурення у світ власних внутрішніх переживань.

Афазія – повна чи часткова втрата мовлення, обумовлена локальними ураженнями головного мозку.

Афонія – повна відсутність голосу.

Брадилалія – патологічно уповільнений темп мовлення.

Гаммацизм – недолік вимови звуків г, гў.

Дисграфія – порушення процесу письма.

Дислалія – порушення звуковимови при нормальному слухові і збереженній інервації мовного апарату.

Дислексія – порушення процесу читання.

Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатністю іннервації мовного апарату.

Заікання – порушення темпо-ритмічної організації мовлення, обумовлене судомним станом м'язів мовного апарату.

Каппацизм – недолік вимови звуків к, кў.

Контамінація – помилкове відтворення слів, що полягає в об'єднанні в одне слово складів, що відносяться до різних слів.

Корекція – педагогічний та лікувальний вплив, спрямований на подолання вад у розвитку дитини.

Логопедія – наука про порушення мовлення, про методи їх попередження, виявлення, усунення засобами спеціального навчання і виховання.

Ламбдацизм – неправильна вимова звуків л, лў.

Мутизм – припинення мовного спілкування з оточуючими внаслідок психічної травми.

Недорозвинення мовлення – якісно низький рівень сформованості порівняно з нормою тієї чи іншої мовної функції або мовної системи в цілому.

Загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ) – різні мовленнєві розлади, при яких у дітей порушене формування всіх компонентів системи мовлення, що відносяться до звукової і змістовної сторони.

Парафазія – порушення мовленнєвого висловлювання, що виявляється в неправильному вживанні звуків чи слів в усному і письмовому мовленні (заміна звуків, заміна слів близькими за звучанням або за змістом).

Розпад мовлення – втрата вже сформованих мовних навичок і комунікативних умінь внаслідок локальних уражень мозку.

Ринолалія – порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовного апарату.

Ротацизм – неправильна вимова звуків р, рў.

Сигматизм – неправильна вимови свистячих і шиплячих звуків.

Тахілалія – патологічно прискорений темп мовлення.

Фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення (ФФНМ) – порушення процесів формування вимовної сторони мовлення в дітей з різними мовними розладами внаслідок дефектів сприйняття і вимови фонем.

Эхолалія – автоматичне повторення слів слідом за їхнім відтворенням.

 

 

Залежно від положення язика голосні характеризуються за місцем артикуляції і ступенем підняття язика. Якщо при вимові звука язик посунений наперед і піднімається до переднього піднебіння, утворюються голосні переднього ряду ([і], [и], [е]). Якщо ж при вимові голосних язик зосереджений у задній частині рота і піднімається до м'якого піднебіння, утворюються голосні заднього ряду ([а], [о], [у]). Ступінь підняття залежить від того, якою мірою спинка язика піднімається до піднебіння. Якщо спинка язика піднята вгору найвище, утворюються голосні високого підняття ([і], [у]). Трохи нижче піднімається язик при вимові голосного високо-середнього підняття [и]. Ще нижче – при утворенні голосних середнього підняття: [е], [о]. Майже не піднімається язик при вимові голосного низького підняття [а]. Щодо участі губ голосні поділяються на неогублені, або нелабіалізовані, й огублені, або лабіалізовані. Огубленими, або лабіалізованими, називаються голосні, при вимові яких губи заокруглюються й витягуються вперед. Це голосні [о] та [у]. При вимові неогублених, або нелабіалізованих, губи нейтральні. При цьому утворюються всі інші голосні: [а], [е], [и], [і]. За артикуляційними ознаками всі голосні української мови показано у вигляді схеми.

Артикуляційна схема голосних (колір позначає лабіалізацію) 

 

 

Звук [а] • рот широко відкритий; • широкий язик спокійно лежить у ротовій порожнині; • м'яке піднебіння закриває прохід у носову порожнину; • голосові зв'язки вібрують;

Звук [о] • губи округлені і трохи витягнуті вперед; • зуби розімкнені; • спинка язика трохи піднімається до м'якого піднебіння; • м'яке піднебіння закриває прохід у носову порожнину; • голосові зв'язки вібрують;

Звук [у] • губи сильно витягнуті вперед; • зуби розімкнені; • кінчик язика значно відтягнений від передніх нижніх зубів; • спинка язика високо піднімається до м'якого піднебіння; • м'яке піднебіння закриває прохід у носову порожнину; • голосові зв'язки вібрують.

Звук [і] • губи розтягнуті в «посмішку», утворюють вузьку щілину; • зуби трохи розкриті, утворюють незначну щілину; • кінчик язика упирається в нижні зуби; • передня частина спинки язика високо піднята до твердого піднебіння; • бічні краї язика щільно стискаються з верхніми бічними альвеолами.

Звук [и] • рот широко розкритий; • кінчик язика трохи відтягнутий від нижніх зубів; • м'яке піднебіння закриває прохід у носову порожнину; • голосові зв'язки вібрують.

Звук [е] • губи розтягнуті в сторони і прилягають до зубів; • зуби розімкнуті; • кінчик язика опущений і не прилягає до нижніх зубів; • спинка язика просувається до середньої частини твердого піднебіння; • м'яке піднебіння закриває прохід у носову порожнину; • голосові зв'язки вібрують.

 

 

Якість різних приголосних залежить від умов їх творення. В українській мові приголосні характеризують і класифікують за такими ознаками: 1) за