Людський фактор у проблемі збереження життєдіяльності людини

Стихійні явища, як правило, взаємопов'язані між собою та обумовлені фізичними законами розвитку Землі. Вони в основному виникають в комплексі, що значно посилює їх негативний вплив. Виникнення одного небезпечного явища може викликати серію інших, навіть більш небезпечних, утворюючи "ланцюг" взаємодії між собою.

Стихійні явища істотно різняться між собою, але підпорядковуються загальним закономірностям: для кожного виду може бути встановлена специфічна пристосованість у просторі; визначена повторюваність (чим більша інтенсивність явища, тим воно менше повторюється зі значною силою); залежність руйнівного ефекту стихійного лиха від розмаху і тривалості та інтенсивності геологічних та гідрометеорологічних процесів.

Природні небезпеки поділяються на абіотичні та біотичні. Абіотичні небезпеки зумовлюються дією неживої природи. Біотичні небезпеки зумовлюються дією одних організмів на інші.

Абіотичні небезпеки за місцем виникнення поділяються на:

- літосферні (землетруси, виверження вулканів, зсуви, гірські обвали, викиди гірських порід, карстові провалля, ерозія ґрунтів тощо);

 

- гідросферні (цунамі, повені, снігові лавини, льодові затори, шторми тощо);

- атмосферні (урагани, зливи, град, тумани, блискавки, ожеледь тощо);

- космічні (падіння великого космічного тіла, сонячне та космічне випромінювання).

Біотичні небезпеки створюються небезпечними рослинами, тваринами, рибами, комахами, грибками, бактеріями, вірусами.

Коротка характеристика абіотичних небезпек та основні правила поведінки людей в зонах стихійних лих

Стихійні явища істотно різняться між собою, але підпорядковуються загальним закономірностям: для кожного виду може бути встановлена специфічна пристосованість у просторі; визначена повторюваність (чим більша інтенсивність явища, тим воно менше повторюється зі значною силою); залежність руйнівного ефекту стихійного лиха від розмаху і тривалості та інтенсивності геологічних та гідрометеорологічних процесів.

Природні небезпеки поділяються на абіотичні та біотичні. Абіотичні небезпеки зумовлюються дією неживої природи. Біотичні небезпеки зумовлюються дією одних організмів на інші.

Абіотичні небезпеки за місцем виникнення поділяються на:

- літосферні (землетруси, виверження вулканів, зсуви, гірські обвали, викиди гірських порід, карстові провалля, ерозія ґрунтів тощо);

- гідросферні (цунамі, повені, снігові лавини, льодові затори, шторми тощо);

- атмосферні (урагани, зливи, град, тумани, блискавки, ожеледь тощо);

- космічні (падіння великого космічного тіла, сонячне та космічне випромінювання).

Біотичні небезпеки створюються небезпечними рослинами, тваринами, рибами, комахами, грибками, бактеріями, вірусами.

Стихiйнi лиха — це природнi явища, якi мають надзвичайний характер та призводять до порушення нормальної дiяльностi населення, загибелi людей, руйнування i нищення матерiальних цiнностей.

 

За місцем локалiзацiї стихiйнi лиха подiляють на:

- літосфернi (виверження вулканiв, землетруси, зсуви, селi);

- гiдросфернi (повенi, снiговi лавини, шторми);

- атмосфернi (урагани, зливи, ожеледi, блискавки).

Поняття про інфекційні хвороби. Класифікація інфекційних хвороб за Л. В. Громашевським

Інфекційні хвороби відрізняються від інших захворювань тим, що вони викликаються певним, живим збудником, передаються від зараженого організму здоровому й здатні до масового (епідемічному) поширенню. Цими збудниками є мікроби - бактерії, віруси, спірохети, а також грибки й найпростіші.

Бактерії - група одноклітинних мікроорганізмів, що мають форму паличок (збудники черевного тифу, паратифів А и В), кулі (стрептококи, стафілококи), звитих ниток або вигнутих паличок (холерний вібріон). До вірусів ставляться дрібні мікроорганізми, видимі тільки в електронний мікроскоп (збудники грипу, ящура, поліомієліту, натуральної віспи, енцефалітів, кору й ін.). Проміжне положення між бактеріями й вірусами займають збудники сипного тифу, лихоманки й ін.). Спірохети мають форму тонких, штопорообразних, що активно мікроорганізмів (збудники поворотного тифу). Крім того, деякі інфекційні захворювання викликаються грибками (глибокі мікози, парша й ін.).

Деякі мікроби можуть перебувати в організмі, не заподіюючи йому шкоди (кишкова паличка, стафілококи, портей) - це патогенний-патогенні-патогенні-умовно-патогенні мікроорганізми. При зниженні захисних сил організму вони можуть викликати фурункульоз, холецистит, пієлонефрит і інші захворювання. Деякі види хвороботворних мікроорганізмів виділяють отруйні речовини - токсини, значно обтяжують плин інфекції.

Існування будь-якого збудника інфекційної хвороби, окремого біологічного виду неможливе без постійної зміни індивідуального хазяїна. Ця зміна відбувається за допомогою особливого способу, який Л. В. Громашевський назвав механізмом передачі збудника інфекції. Раніше заражений організм хазяїна виступає як джерело збудника інфекції, а той, якому цей збудник був переданий,— як сприятливий до хвороби організм. Останній сам стає джерелом збудника інфекції, і цей процес передачі повторюється безперервно, доки існують сприятливі організми, доки є «горючий» матеріал для збудника.

Найкраще основні риси епідемічного процесу були вивчені Л. В. Громашевським, який уклав їх у так звані закони епідеміології.

1. Джерелом збудника інфекції є заражений (хворий, а іноді здоровий) організм людини або (при зоонозах) тварини. Сучасне уявлення про сапронози, які спричинюються мікробами, що вільно живуть у природі, дозволяють доповнити цей закон положенням, що джерелом інфекції може бути навколишнє середовище (при сапронозах).

2. Локалізація збудника інфекції в організмі та механізм передачі його є взаємообумовленими явищами. Закономірно змінюючи один одного, вони утворюють безперервний ланцюг, який забезпечує існування виду збудника в природі, а разом з тим безперервність епідемічного процесу при будь-яких інфекційних хворобах.

3. Специфічна локалізація збудників інфекційних хвороб в організмі, відповідний їй механізм передачі та обумовлена ними сума основних біологічних рис збудника являють собою комплексну об'єктивну ознаку, котра може бути покладена в основу раціональної класифікації інфекційних хвороб