Людина та її середовище існування

Вплив підвищеного атмосферного тиску пов’язаний з механічною (компресійною) та фізико-хімічною (проникаючою) дією газового середовища.

За дуже високого барометричного тиску спостерігаються: загальний підвищений рівномірний механічний тиск на органи та тканини; розвиток механонаркозу; місцевий нерівномірний тиск на тканини, які обмежують повітря, утримуючи порожнини (наприклад, придаткові порожнини носа, середнє вухо), що може призвести до баротравми; збільшення щільності газової суміші й збудження зовнішнього дихання.

За підвищеного барометричного тиску проникаючий ефект виявляється в токсичній дії кисню й індиферентних газів, що потрапляють у кров у значній кількості й викликають наркотичну реакцію. Із збільшенням парціального тиску кисню в легенях більш як на 0, 8-1, 0 атмосфер виявляється його токсична дія, уражається легенева тканина, з’являються судоми, виникає гостра судинна недостатність. Як приклад – порушення стану здоров’я в осіб, які працюють на глибині моря, за їх швидкого піднімання на поверхню. Виникають декомпресійні розлади, так звана кесонна хвороба (захворювання, виявлене у робітників, які працювали під водою в спеціальних пристосуваннях – кесонах).

Зниження атмосферного тиску зазвичай відбувається у разі піднімання на значну висоту (умови високогір’я, літальні апарати, барокамери тощо). При цьому має місце розрідження атмосфери й зменшення вмісту кисню у повітрі. Залежно від індивідуальних особливостей організму, швидкості й величини зниження тиску та інших факторів виявляють значні зміни у функціональному стані людей – від адаптаційно-пристосувальних реакцій до патологічних станів (гірська хвороба) аж до смертельних випадків.

Залежно від реакції організму на брак кисню за зниженого барометричного тиску висотні умови перебування людей поділяють на:

 індиферентну зону на висоті від 0 до 1500-2000 м над рівнем моря. У осіб, які тривалий час перебувають у цій зоні, не спостерігається будь-яких помітних функціональних змін;

 зону повної компенсації на висоті 2000-4000 м. Вона характеризується тим, що працездатність людей в ній зберігається доволі довго, але фізична робота виконується з деякими утрудненнями;

 зону неповної компенсації на висоті від 4000-5500 м. Тут спостерігається зниження працездатності людей, можлива поява у них ейфорії та неадекватної поведінки;

 критичну зону на висоті 5500-8000 м, де відчувається погіршення стану здоров’я людей, їхня працездатність різко знижується, є велика ймовірність висотної непритомності;

 нестерпну зону на висоті понад 8000 м, перебування людини у цій зоні без вживання необхідних заходів закінчується зазвичай летально.

У процесі своєї діяльності людина може зазнавати впливу зниженого барометричного тиску (наприклад, в умовах розгерметизації кабіни літака на висоті понад 5000 м або під час високогірних сходжень) і хронічного впливу (тривале перебування в горах). У результаті постійного впливу високогір’я (до певної висоти) в організмі відбувається адаптаційна перебудова з формуванням стану акліматизації, що використовується у практиці профілактичної роботи серед людей, які зазнають кисневої недостатності.

Зауважимо, що знижений тиск (декомпресія) на висотах (навіть за достатньої кількості кисню) викликає в організмі людини певні розлади, які мають загальну назву декомпресійних: висотний метеоризм (збільшення газів у шлунково-кишковому тракті) ; висотні болі (у розв’язку з переходом газів, передусім азоту, що містяться в розчиненому стані в рідкому і напіврідкому середовищі у газоподібний стан й утворення бульбашок) і висотна тканинна емфізема («закипання» тканинної та міжклітинної рідини внаслідок появи в них бульбашок). Бульбашки газів викликають емболію кровоносних судин. Такі розлади виникають у людини на висоті більш як 7000 м.

Декомпресія може бути плавною й підривною. Проявів декомпресійних розладів можна уникнути або зменшити їх, якщо дотримуватися правил поступового зниження тиску, застосовувати висотнокомпенсуючі костюми, кисневі маски, герметизувати кабіни літальних апаратів, здійснювати спеціальні тренування тощо.

Зауважимо, що найбільше інформації про оточуючий світ дає людині зоровий аналізатор. Саме тому раціональне природне й штучне освітлення в житлових приміщеннях і громадських установах, на робочих місцях має важливе значення для забезпечення нормальної життєдіяльності й працездатності людини. Крім того, світло визначає життєвий тонус людини та її ритм життя. Сила біологічного впливу світла на організм залежить від спектра довжин хвиль, інтенсивності й часу впливу випромінювання. Ту частину спектра електромагнітних випромінювань, що знаходиться в межах довжин хвиль від 10 до 100 000 нм, називають оптичною ділянкою спектра. Середня частина оптичної ділянки (400-760 нм) припадає на видиме випромінювання, яке сприймається оком як світло. Такі функції організму, як дихання, кровообіг, робота ендокринної та ферментної системи чітко змінюють інтенсивність діяльності під впливом світла. Тривале світлове голодування призводить до зниження імунітету, функціональних зрушень у діяльності ЦНС. Світло є могутнім емоційним чинником, який впливає на психіку людини. Несприятливі умови освітлення призводять до зниження працездатності й можуть зумовити так звану професійну короткозорість.

Наведемо основні характеристики освітлення під час оцінювання його якості.

Світловий потік – це потужність енергії випромінювання, яка оцінюється за світловим відчуттям. Одиниця виміру – люмен (лм) (від лат. lumen – світло). Один люмен – це кількість світлової енергії в один джоуль, що проходить через одиницю площі.

Сила світла – це просторова щільність випромінюваного потоку, яку визначають відношенням світлового потока до величини тілесного кута, у якому він поширюється. Одиницею виміру сили світла є кандела (кд) (від лат. candela – свічка).