Людина та її середовище існування

У разі тривалого навантаження певних ділянок нервової системи настає надмірне збудження й гальмування умовних рефлексів. Гальмування дає змогу нервовим клітинам не реагувати на імпульси, що надходять від рецепторів, унаслідок чого припиняється їх активна діяльність. Гальмування є засобом попередження функціонального виснаження клітин. Утома може накопичуватися й перерости в перевтому. Перевтома – це патологічний стан – захворюваність, що не зникає після звичайного відпочинку й вимагає спеціального лікування.

Важливе місце в питаннях фізіології праці посідають поняття важкості й напруженості праці.

Поняття важкості найчастіше пов’язують з роботами, під час виконання яких переважають м’язові зусилля. Критеріями цієї характеристики праці у разі динамічного навантаження є: потужність зовнішньої механічної роботи, щонайбільша маса вантажів, які піднімаються вручну, ручний вантажообіг за зміну, частота кроків за одну хвилину, нахили тулуба понад 500 разів за хвилину під час роботи стоячи; за статичного навантаження важкість праці оцінюють величиною статичного навантаження у кГс/с. під час утримання зусилля однією рукою, двома руками, за участю м’язів корпуса й ніг, часу перебування в напруженій позі.

Поняття напруженості праці найчастіше пов’язують з роботами переважно нервово-емоційного характеру. Критеріями напруженості такої праці є зосередження уваги (кількість виробничо-важливих об’єктів спостереження, тривалість зосередженої уваги у відсотках від загального часу зміни, щільність сигналів або повідомлень у середньому за одну годину), емоційна напруженість, напруження аналізаторів, обсяг оперативної пам’яті, інтелектуальна напруженість, монотонність роботи. Існує спосіб оцінювання інтенсивності роботи згідно зі споживанням кисню й енерговитратами (табл. 1. 3).

Напруженість праці в кожному конкретному випадку залежить як від важкості (незалежно від того, розумова це чи фізична праця), так і індивідуальних здібностей працюючого. Праця однакової важкості може викликати у різних людей різний ступінь напруженості. Деякі дослідники вважають, що втома настає через напруженість, тому ступінь стомлюваності може бути критерієм напруженості праці.

 

Таблиця 1.3

ХАРАКТЕРИСТИКА ІНТЕНСИВНОСТІ РОБОТИ ЗА СПОЖИВАННЯМ КИСНЮ ТА ЕНЕРГОВИТРАТАМИ

Характер роботи Споживання кисню, л/хв Енерговитрати, ккал/хв

Легка до 0, 5 до 2, 5

Середньої ваги від 0, 5 до 1, 0 2, 5-5, 0

Важка 1, 0 і більше понад 5, 0

 

Під час фізичної роботи важливого значення набуває правильна організація робочих рухів, чергування статичних і динамічних зусиль. Статичні м’язові зусилля характеризуються перевагою напруження над розслабленням. При цьому робота м’язів здійснюється в анаеробних, тобто безкисневих умовах. Клітини й тканини м’язів отримують енергію в результаті дисиміляції, розщеплення складних органічних речовин до вуглекислого газу й води. Прикладом слугує гліколіз – розщеплення глюкози, що протікає в два основних етапи – безкисневий і кисневий.

На безкисневому етапі молекула глюкози розщеплюється до молочної кислоти, виділяється невелика кількість енергії й утворюються лише дві молекули ацетилтрифосфату (АТФ). АТФ – основна енергетична речовина клітини, одиниця виміру енергії в ній. Усі процеси перетворення енергії супроводжуються синтезом або розпадом АТФ. За статичних зусиль, коли м’язи стиснуті, кровоносні судини здавлені, у клітини не надходить кисень, гліколіз зупиняється на безкисневому етапі, енергія не виділяється, у клітинах накопичується молочна кислота, з’являються почуття втоми та біль у м’язах. У разі чергування напруження м’язів з їх розслабленням гліколіз проходить у два етапи. На другому етапі – молочна кислота розщеплюється до вуглекислого газу й води й клітина отримує майже в 20 разів більше енергії – 38 молекул АТФ.

Таким чином, у разі чергування статичних і динамічних навантажень можна домогтися переваги кисневого розщеплення над безкисневим, що сприяє тривалому збереженню працездатності. Тому надзвичайно важливою є фізіологічна раціоналізація – розумна й зважена організація трудового процесу, створення умов для швидкого оволодіння трудовими навичками, правильна організація режимів праці й відпочинку.

Вирішенням цих завдань займається ергономіка – наука, що вивчає трудові процеси з метою оптимізації знарядь та умов праці, підвищення ефективності трудової діяльності й збереження здоров’я працюючих.

Основним об’єктом ергономіки є система «людина-машина», у якій провідна роль належить людині. Ергономіка тісно пов’язана з інженерною психологією, що розглядає вимоги, які висувають до психічних особливостей людини, що виявляються при її взаємодії з технічними засобами. Ергономіка здійснює системний підхід до трудових процесів й оперує ергономічними показниками: гігієнічними, антропометричними, фізіологічними, психофізіологічними, естетичними.

Ергономічна біомеханіка на підставі антропометричних ознак (розмір тіла, кінцівок, голови, кистей, стоп, кута обертання в суглобах, рухливості рук) дає рекомендації щодо організації робочого місця, конструювання інструменту й оснащення.

Вимоги технічної естетики реалізуються за допомогою дизайну (художнього конструювання обладнання), його кольорового вирішення, оформлення графічних засобів інформації, конструювання спецодягу й взуття. При цьому створюються умови для оптимальних зорових навантажень, гармонії в емоційному змісті трудових процесів, зменшуються травматизм і шкідливі психологічні впливи трудового процесу.

Сучасному етапу науково-технічної революції характерна незавершеність автоматизації та механізації праці, тому ще існують несприятливі умови праці й професійні захворювання. Наприклад, було встановлено, що оператори клавішних ЕОМ працюють у незручній позі із сильним нахилом голови вперед (59° від вертикалі) й висячим положенням рук з відведенням від корпуса під кутом 87°. Тому ці працівники скаржаться на постійні болі в спині, шиї, плечовому поясі, передпліччі та кистях рук. М’язова