Людина та її світ очима давніх греків

Послідовники іншого стародавнього світу Аристотель (4 ст. до н. е.) не тільки сприйняв вчення про кулястість Землі, а й перший науково довів це. Аристотель вказував, що якби Земля не мала форми кулі, то тінь, яку вона кидає на Місяць при його затемненнях, не була б обмежована дугою кола.

Новим етапом у розвитку науки стародавніх греків було вчення видатного астронома стародавнього світу Арістарха Самоського (кінець 4 ст. – перша половина 3 ст. до н. е.). Він висловив думку, що не Сонце разом з планетами рухається навколо Землі, а Земля і всі планети обертаються навколо Сонця.

Саме Давня Греція показала людину як досконалий і прекрасний витвір природи. Античну культуру поєднував антропоцентризм. Найкраще визначення антропоцентризму укладене в словах Протагора: «Людина є центр всього Всесвіту і мірою всіх речей». Космологізм грецької культури припускав антропоцентризм. Космос постійно співвідноситься з людиною. Співставлення макрокосму – Всесвіту, і мікрокосму – людини, припускало гармонію існування. Тому для давньогрецької культури був властивий пошук «пропорції зв'язку речей», математичних законів краси і гармонії, пошук ідеалу людського тіла і духу. Тіло людини піддалося ретельному геометричному вивченню, у результаті чого виявилися ідеальні пропорції гармонічної людської фігури, встановлені правила пропорційного співвідношення його частин. Передбачається, що теоретиком пропорцій є скульптор Поліклет. Тіло, прекрасне саме по собі, було лише частиною гармонійної особистості. Прекрасна і гарна людина поєднує в собі красу бездоганного тіла і моральну досконалість. Це положення визначає «тілесний» характер культури Древньої Греції. Краса статури шанувалася високо й досягалася фізичними вправами і гімнастикою, тобто досягти ідеалу можна було вправами, освітою, вихованням.

Давньогрецька культура – найбагатша, найбільш диференційована серед культур стародавнього світу. Вона відома за численними літературними пам'ятками, написаними давньогрецькою мовою.

Питання про природу людини, її сутність, походження і призначення – було одним з основних у філософії давньої Греції. Традиційно вважається, що «поворот до людини» здійснили прихильники софізму, проте й до них увага до проблеми людини давала про себе знати. Так, існує думка, ніби вислів «пізнай самого себе» належав одному з перших грецьких філософів – Фалесу. Його учень Анаксіандр створив гіпотезу про походження людини, згідно з якою, перші люди виникли з тварин типу риб. Демокріт, якому дорікають у тому, що він розглядав людину як своєрідний атом суспільного космосу, цікавився проблемою самопочування людини, про що свідчить його вислів «щастя і нещастя – в душі».

Типовим для давніх греків є розуміння людини як «мікрокосму», який є відображенням, своєрідною копією «макрокосму» – Всесвіту, який, у свою чергу, тлумачився як живий одухотворений організм. При цьому вважалося, що людина містить у собі всі елементи (стихії) космосу, складається з душі й тіла.

Перше визначення людини (людина – це двонога істота, яка має пір'я) належить Сократу. Арістотель визначав людину як живу істоту, наділену духом, розумом, «розумною душею» (на відміну від сенситивної і вегетативної душі) і здатністю до суспільного життя.

Предметний світ греки індивідуалізували, підкреслюючи в ньому одиничне, неповторне, випадкове, плинне, що дало можливість пояснити неповторність, унікальність людських індивідів.

Проблеми людини, суспільства і держави ставилися і розв'язувалися Платоном і Арістотелем. Великого значення Платон надавав проблемі справедливості. Оскільки справедливість і несправедливість найбільш виразно проявляються не в окремій людині, а в державі, то Платон запропонував нарис ідеальної держави. Причиною виникнення держави, на його думку, є багатоманітність матеріальних потреб людини і неможливість їх задовольнити поодинці. У своєму творі «Держава» («Про справедливість») Платон виклав своє вчення про суспільство і державу, розкрив свої етичні, психологічні та педагогічні погляди.

В Арістотеля такі науки, як етика і політика становлять собою єдиний комплекс, в центрі якого діяльність і поведінка людини. Вищим благом людини, як зазначав Арістотель у '«Нікомаховій етиці», є щастя. Останнє полягає в діяльності душі по реалізації чеснот. Для безперешкодної реалізації чеснот необхідні певні зовнішні блага – здоров'я, багатство, соціальне становище тощо. Чесноти, які реалізуються в розумній діяльності, Арістотель поділяє на етичні і діаноетичні (інтелектуальні). Етичні чесноти становлять собою середину між двома протилежними пороками: мужність – між відчайдушністю і боягузтвом; самовладання – між розбещеністю і бездушністю (нечулістю) ; лагідність – між гнівливістю і незворушністю та ін. Сутність же інтелектуальних чеснот полягає, за Арістотелем, або у відшуканні істини ради неї самої, або у встановленні норм поведінки.

Грецький філософ Епікур всі явища природи пояснював різними поєднаннями атомів, які відрізняються ще й за вагою. Прямолінійний рух атомів, на його думку, поєднується із спонтанними (внутрішньо зумовленими) в бік від прямої лінії рухами. В його вченні є здогад не лише про вічність і незнищуваність матерії, а й про діалектичний характер руху.

Світ для давніх греків був живим, гармонійно упорядкованим предметно-речовим цілим – Космосом.

Грек Фалес був одним із «семи мудреців», який першим відійшов від міфологічної до понятійної картини світу, відмовившись визнавати антропоморфних богів, вдався до пошуків єдиного внутрішнього джерела життя.

Геракліт продовжував розвивати аналогічне вчення і зробив значний вклад у розвиток діалектичного методу. Збереглися уривки з його праці «Про природу», або «Музи», виключно важкі для розуміння (недарма їх автора прозвали «темним»).

Після появи робіт Арістотеля, який єдиним науковим методом вважав аналітику, міфологічні начала греків відійшли на задній план, поступившись ідеалізму та матеріалізму.

 

 

Винничук Л. Люди, нравы, обычаи Древней Греции и Рима. – М. : Высшая школа, 1988.

История Древней Греции / Под ред. В. И. Кузищина – М. : Высшая школа, 2001.

Кун М. А. Легенди і міфи стародавньої Греції. -К. : Рад. школа, 1967 та інш. вид.

Хрестоматия по истории Древней Греции / Под ред. Д. П. Каллистова. – Высшая школа, 1964.