Людина й середовище її існування

Поняття напруженості праці найчастіше пов’язують з роботами переважно нервово-емоційного характеру. Критеріями напруженості такої праці є зосередження уваги (кількість виробничо-важливих об’єктів спостереження, тривалість зосередженої уваги у відсотках від загального часу зміни, щільність сигналів або повідомлень у середньому за одну годину), емоційна напруженість, напруження аналізаторів, обсяг оперативної пам’яті, інтелектуальна напруженість, монотонність роботи. Існує спосіб оцінювання інтенсивності роботи згідно зі споживанням кисню й енерговитратами (табл. 1.3).

Напруженість праці в кожному конкретному випадку залежить як від важкості (незалежно від того, розумова це чи фізична праця), так і індивідуальних здібностей працюючого. Праця однакової важкості може викликати у різних людей різний ступінь напруженості. Деякі дослідники вважають, що втома настає через напруженість, тому ступінь стомлюваності може бути критерієм напруженості праці.

Таблиця 1.3

ХАРАКТЕРИСТИКА ІНТЕНСИВНОСТІ РОБОТИ ЗА СПОЖИВАННЯМ КИСНЮ ТА ЕНЕРГОВИТРАТАМИ

Характер роботиСпоживання кисню, л/хвЕнерговитрати, ккал/хв

Легкадо 0,5до 2, 5

Середньої вагивід 0,5 до 1,02,5—5,0

Важка1,0 і більшепонад 5,0

Під час фізичної роботи важливого значення набуває правильна організація робочих рухів, чергування статичних і динамічних зусиль. Статичні м’язові зусилля характеризуються перевагою напруження над розслабленням. При цьому робота м’язів здійснюється в анаеробних, тобто безкисневих умовах. Клітини й тканини м’язів отримують енергію в результаті дисиміляції, розщеплення складних органічних речовин до вуглекислого газу й води. Прикладом слугує гліколіз — розщеплення глюкози, що протікає в два основних етапи — безкисневий і кисневий.

На безкисневому етапі молекула глюкози розщеплюється до молочної кислоти, виділяється невелика кількість енергії й утворюються лише дві молекули ацетилтрифосфату (АТФ). АТФ — основна енергетична речовина клітини, одиниця виміру енергії в ній. Усі процеси перетворення енергії супроводжуються синтезом або розпадом АТФ. За статичних зусиль, коли м’язи стиснуті, кровоносні судини здавлені, у клітини не надходить кисень, гліколіз зупиняється на безкисневому етапі, енергія не виділяється, у клітинах накопичується молочна кислота, з’являються почуття втоми та біль у м’язах. У разі чергування напруження м’язів з їх розслабленням гліколіз проходить у два етапи. На другому етапі — молочна кислота розщеплюється до вуглекислого газу й води й клітина отримує майже в 20 разів більше енергії — 38 молекул АТФ.

Таким чином, у разі чергування статичних і динамічних навантажень можна домогтися переваги кисневого розщеплення над безкисневим, що сприяє тривалому збереженню працездатності. Тому надзвичайно важливою є фізіологічна раціоналізація — розумна й зважена організація трудового процесу, створення умов для швидкого оволодіння трудовими навичками, правильна організація режимів праці й відпочинку.

Вирішенням цих завдань займається ергономіка — наука, що вивчає трудові процеси з метою оптимізації знарядь та умов праці, підвищення ефективності трудової діяльності й збереження здоров’я працюючих.

Основним об’єктом ергономіки є система «людина—машина», у якій провідна роль належить людині. Ергономіка тісно пов’язана з інженерною психологією, що розглядає вимоги, які висувають до психічних особливостей людини, що виявляються при її взаємодії з технічними засобами. Ергономіка здійснює системний підхід до трудових процесів й оперує ергономічними показниками: гігієнічними, антропометричними, фізіологічними, психофізіологічними, естетичними.

Ергономічна біомеханіка на підставі антропометричних ознак (розмір тіла, кінцівок, голови, кистей, стоп, кута обертання в суглобах, рухливості рук) дає рекомендації щодо організації робочого місця, конструювання інструменту й оснащення.

Вимоги технічної естетики реалізуються за допомогою дизайну (художнього конструювання обладнання), його кольорового вирішення, оформлення графічних засобів інформації, конструювання спецодягу й взуття. При цьому створюються умови для оптимальних зорових навантажень, гармонії в емоційному змісті трудових процесів, зменшуються травматизм і шкідливі психологічні впливи трудового процесу.

Сучасному етапу науково-технічної революції характерна незавершеність автоматизації та механізації праці, тому ще існують несприятливі умови праці й професійні захворювання. Наприклад, було встановлено, що оператори клавішних ЕОМ працюють у незручній позі із сильним нахилом голови вперед (59° від вертикалі) й висячим положенням рук з відведенням від корпуса під кутом 87°. Тому ці працівники скаржаться на постійні болі в спині, шиї, плечовому поясі, передпліччі та кистях рук. М’язова втома у них пов’язана з нахилом голови й верхньої частини тулуба вперед, що призводить за 60 хвилин праці до перенапруження м’язів шиї, міжлопаточної ділянки, передпліччя. Незручна поза вимагає додаткових рухів, зміни положення тіла, що прискорює настання втоми й призводить до зниження продуктивності праці.

Загальні принципи гігієнічного нормування виробничих факторів поширюються на всіх працюючих. Водночас необхідно враховувати біологічні, анатомо-фізіологічні, біохімічні та інші особливості жіночого організму й організму підлітків. Наприклад, жінки порівняно з чоловіками в середньому мають менший зріст (на 10—15 см), масу тіла (на 10—12 кг), менші розміри й масу серця (на 25—30 %), ударний обсяг серця й хвилинний обсяг крові (на 20—30 %), меншу життєву ємність легень, масу м’язової тканини, її скорочувальну можливість і здатність до тренування. Робота, яку можуть виконувати жінки, становить у середньому 60—70 % тієї, яку може виконувати пересічний чоловік. Виражені статеві розходження в напруженні фізіологічних функцій, менша працездатність і продуктивність праці, швидший розвиток у більш ранній термін некомпенсованого стомлення тощо є підставою класифікувати