М. О. Максимович в українському фольклорі

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

з цим слід принагідно згадати відомий жартівливий парадокс, у якому все ж є частка істини: "Значення вченого полягає не в тім, що він зробив, але в тім, на скільки років він затримав розвиток науки". І тут доведеться визнати, що значення небагатьох розрізнених "природничо-наукових" зауважень М. Максимовича для вивчення популярної у фольклорі лексико-тематичної групи фітонімів виявилося вельми вагомим, спонукавши багатьох українських та російських фольклористів й етнографів до наукового пошуку в руслі позитивізму. Згодом, знову-таки в ХХ столітті, виявилося, що цей підхід є неплідним, що засвідчує, зокрема, й номенклатура східнослов'янської фольклорної рослинності, для якої жодні наукові класифікації недійсні. Адже, по-перше, вона включає не тільки рослини, притаманні даному географічно-природничому середовищу, але, що викликає подив науковця-позитивіста, рослини-екзоти, які в українському кліматі не ростуть, а відтак науково-достовірного уявлення про які творці фольклорних творів не мають, як, наприклад, про "імбир-деревце" (насправді - трав'янисту рослину), пор.: Попід дуброву, попід зелену, / Тамтудий ходит два тесельчики; / Ой тешут, тешут, на Дунай мечут, / Імбир деревце не потопає, / Староста сванейки не сподобає. / Імбир деревце юж потопає, / Йвасейко Марисейку юж сподобає6. Зазначимо, що таким екзотом для ХІХ століття, як здається, слід вважати і згадану М. Максимовичем цар-квітку обрядової та соціально-побутової народної лірики - шавлію (шевлію, шальвію, тобто сальвію).

По-друге, до складу цієї тематичної групи у фольклорних творах входять не лише відомі науці дикоростучі та культурні рослини, але й рослини "баснословні", фантастичні, такі, наприклад, як "рай-дерево", "боркун-зілля", "розрив-трава", "нечуй-вітер", "тирлич-трава", "богородицька трава", "ласкавці" та "кудрявці" тощо, що їх неможливо ототожнити із жодним видом рослинності, а відтак співвіднести з реальною флорою можна лише гіпотетично.

По-третє, через це й реальні рослини у фольклорі можуть зображатись у суто фантастичному ракурсі. Приміром, у весільних піснях співається, що на вербі цвітуть квітки: Не стій, вербо, розвивайся, / Ізвий собі сімсот квіток і чотири: / Всім боярам по квіточці, / Молодій квітки немає7; із паремій виходить, що на вербі можуть рости груші (формула неможливого, яка тим часом має тенденцію справджуватись у фольклорних творах); а от за повір'ями, на фольклорній груші, яка постає тут як дерево роду (генеалогічне дерево), ростуть вже не груші, але діти, або висять душі померлих тощо. Крім того, у фольклорі подеколи стирається грань між деревом і травою (що зумовлюється тотожністю їхніх функцій), а відтак стає деревцем навіть добре відома народові трава ялівець: Треся, мнеся та й птиця / Коло деревця ялівця. / Трутся, мнутся дружочкі, / Коло Марисі дівочки8. Тільки в народних піснях можна зустріти дивну "тандемну" рослину руту-м'яту. Понад те, деякі з "представників" фольклорної флори змальовуються як комплекси, складені з кількох рослин: Гільце деревце з ялини, / Із червоної калини, / Із хрещатого барвінку, / Із пахнющого васильку; / Гільце-деревце - ялина, / Від верху до сполу калина9.

По-четверте, народнопісенні фітоморфні символи у різних локальних традиціях можуть ототожнюватись із цілковито різними рослинами. Таким поліморфним, багатореферентним (у термінах Ф. де Соссюра, поліденотатним) символом є, наприклад, "іванове зілля" або "купальниця" з українських купальських пісень та повір'їв, найменування яких можуть стосуватися багатьох рослин. Приміром, вже В. Даль ототожнює "іван-траву", або "іван-цвіт", з Leucanthemum vulgaris, або біликом, "іван-траву", або "іван-чай" - з Epilobium angustifolium, кипреєм, копорським чаєм, а можливо, також скрипуном, кіпером, курильським чаєм, дикою коноплею, молочаєм, сорочими очами, плакуном10, а купальницю-купавку - з Ranunculus acris, жовтцем, луговою зорею, чечиною, кленовим цвітом, сильним цвітом11. Так само, за даними "Ботанічного словника" М. Аннєкова, у росіян назва плакун-трава у різних місцевостях ототожнювалася з п'ятьма видами рослин - іван-чаєм, одним із різновидів звіробою, коров'яком (або іоанновою кров'ю, іоанновим цвітом), спіреєю та веронікою. За іншими даними, ця сама трава, що "над травами мати", могла стосуватись і папороті. Не можна сказати, що це явище пройшло повз увагу Максимовича. Згадавши, як у "Сіверському краї над Десною, дівчата рвуть проти Іванової ночі траву загадку (Erigeron acre), і заткнувши її під стріху, дивляться вранці: якщо за ніч розпустились квіти, то задумане збудеться", в неопублікованому варіанті "Днів і місяців…" він додає: "І як я був здивований, коли (пригадую, 1828 року) у Москві Снєгірьов показав мені для ботанічного визначення цю траву з Новгородської губернії, де так само ворожать проти Іванового дня тверці та новгородці, а називають її богатенкою" (119). Отож, подаючи латинські відповідники стосовно ліпиці (Asperugo procumbens), оману, воману (Inula helenium, також девесил, дивосил, згідно з народною етимологією), любистку (Ligusticum levisticum, також зоря), гвоздичок (Tagetes erecta, також шапки), васильків (Ocimum basilicum, також базилік), учений вже обережно пробує визначити рослину "стрілочки" ("напевно, Sagittaria") і зовсім уникає пояснення щодо зілля розмай: Біжи, дівко, до гаю, / Вкопай зілля розмаю. / Накопала коріння / З-під білого каміння. / Іще корінь не вкипів, / А вже козак прилетів (118-119), що вказує на певний відхід його від позитивістських класифікацій.

Таким само спочатку суто позитивістським був і погляд М. Максимовича на механізми символізації в народнопісенній творчості, адже він намагався визначити реалістичне, ледь не наукове підґрунтя творення символів. Звертаючись до купальських повір'їв про цвіт папороті та до слів русальної пісні "Що цвіте та без цвіту?", він