М. О. Максимович в українському фольклорі

Нарешті, щодо Максимовичевих порівняльних студій у царині символіки. Тут він намагається визначити окремі типологічні сходження, зауважуючи, що їхню природу ще треба з'ясувати: "Цікаво б знати, як перейшла до малоросіян повага до рути і шавлії?"17. Сам він схиляється в цьому питанні до теорії запозичень, зазначаючи, що в українців ця повага така само, як за доби Середньовіччя в римлян, і підкріплюючи своє твердження латинськими висловами Non est metus mortis / Cui est Salvia in hortis ("Не думає про смерть той, у кого в саду шавлія росте") та Salvia et Ruta / Faciunt tibi pocula tuta ("Де шавлія й рута, там завжди здоров'я"), з яких, власне, виходить, що в римлян шавлія і рута - символи здоров'я і безсмертя. З наведених же в його збірнику пісень бачимо, що на українському ґрунті ці концепти мають інший контекстуальний семантичний ореол: "тандемна" рослина шавлія-рута уособлює в любовній ліриці розлуку й тугу за коханим (вони виростають "по слізоньках", "по слідочках милого"), а відтак їх знищення має забезпечити повернення його до дівчини: Нема мого миленького / Нема його тута! / Посходила по слізоньках / Шевлія і рута. // Я шевлію пересію, / Руту пересаджу; / Таки собі миленького / К собі пересаджу! ("Болить моя головонька"18); або: Ой поросла по слідочках / Шевлія і рута: / Нема мого миленького / Ні дома, ні тута! <…> На шевлію воду ношу, / На руту не буду: / Розсердився мій миленький, / Просити не буду ("Йшли корови із діброви"19). Парувальну символіку шавлії засвідчує й давня весільна пісня: В городейку лелія, / Вижши городейка шальвія, / А в тим городци / Троє молодців20. Проте не слід вважати, що український першопрохідник у дослідженні фольклору прокладав виключно тупикові шляхи. Як було сказано вище, в його працях можна спостерегти рух від позитивізму в бік осягнення міфологічної природи народнопоетичних механізмів символізації. Й у цьому напрямку вченого очікували справжні відкриття.

По-перше, йому вдалося зафіксувати одну з провідних класифікаційних категорій для розрізнення рослин, а саме широку і вагому для міфологічного світогляду опозицію чоловіче - жіноче, тобто протиставлення за статтю. Він визначає дуб як чоловічий символ: "За народнопоетичною символікою дуб є наче сином матері: Ой дуб до берези / Гіллям похилився: / Козак своїй матусенці / До ніг уклонився. А сам по собі дуб - символ мужності і міцності, улюблена паралель нежонатого парубка: Чом дуб не зелений? / - Бо туга прибила. / Козак невеселий? / - Бо лиха година" (68). Жіночими символами він вважає березу, вербу, діброву: "А дівчина-наречена в українських весільних піснях уподібнюється діброві: Зелена дібровонько, / Чом не гориш да все куришся? / Молода дівчинонько, / Чого плачеш та все журишся?" (68). Відтак він зауважує і їх очевидне статево-вікове розмежування. Барвінок, пише він, - "це, власне, дівоче, вінцеве зілля - символ вірності й незрадливості в коханні"; васильок у піснях "призначений для заміжніх жінок та молодиць"; любисток - "уже з назви видно, що це - зілля кохання, і в дівочих піснях його призначають переважно для парубків" (179). По-друге, працюючи з ритуалами, він таки вловив полісемантичність домінантних ритуальних символів (В. Тернер), здатних набувати безліч додаткових контекстуальних значень.

Проте, відчуваючи недостатність однобічних "наукових" пояснень символіки рослинності, він іще раз повертається у "Днях…" до вже згаданої верби, яку вважає за вихідний купальський символ, і пише: "За народноукраїнською поетичною символікою верба є деревом смутку: Ой у полі верба да похилилася, / Чогось моя мила да зажурилася… тощо. Шум верби є символом розлуки: В кінці греблі шумлять верби, / Що я посадила; / Нема ж мого миленького, / Що я полюбила!.. " І буквально поруч він наводить казку, в якій царівна, врятована з розбитого корабля, ховається на вербі, згадує як паралель мотив метаморфози в литовських казках, і робить висновок: "Такий сумний символ Купала дає підстави припустити, що свято на її честь було присвячене спогадові про якусь сумну подію з її життя" (108-109). 

По-третє, він мимохідь відзначив і багатореферентність домінантних символів, адже йому належить й одна з перших спроб опису парадигм предметів (М. Толстой), або субститутів: "в Сіверському краї існує повір'я про вогненний цвіт не тільки папороті, але й ліщини, якого так само там було вичікують купальської ночі; і звичайно, пов'язаний з цим повір'ям приспів купальської пісні, почутий мною тут, на Дніпрі, від старих жінок: "Коло Володимира на Йвана - / Не оріх стелеться з поділ…" (121). 

По-четверте, йому вдалось окреслити функціональний підхід до вивчення цих символів, здатних виконувати надзвичайно широке коло магічних функцій, адже рослини використовуються в народних обрядах як очисні, лікувальні, апотропеїчні засоби, приворотне зілля тощо - і прикладів такого їх застосування в його "Днях і місяцях…" безліч: "У купальській пісні, яку дівчата співають першою, йдучи на купальське грище, мовиться: Барвіночок - на віночок, / Василечек - для запаху, Любисточок - для любощів" (179).

По-п'яте, він вловив актуалізацію в цих символах якихось вихідних, стертих значень. Інтерпретуючи текст думи про козацьку славу, яка "по всьому світі луговим гомоном роздалася", він зазначає, що "луговий гомін - шум лісів, лугом називається власне луг, вкритий лісом, через те "темний луг" і часті слова в піснях: Не шуми, луже", а також приказка запорожців "Січ - мати, а Великий Луг - батько!". Справді, в українських піснях нерідко актуалізується саме це небуденне значення слова луг - ліс, що вкриває низинні місця. Річ у тім, що паралель луг - ліс надзвичайно важлива з міфологічного погляду, оскільки дозволяє наочно побачити рух символічного значення від одного топосу до іншого; адже казковий ліс - ініціаційний простір, саме слово, як здається, має за етимологічний відповідник давньогрецьке alsos "священний гай"; а відтак і за словом луг можна спостерегти збереження сакрального межового топосу21.

По-шосте, його оповіді про обрядовий (в оригіналі "ігорний") дуб (67) та про обрядове дерево вербу (107) прокладають шлях до вивчення так званих ритуальних дерев.

Насамкінець хочу зазначити, що дану статтю слід розглядати лише в плані постановки питання, оскільки для оцінки значення М. Максимовича навіть у такому вузькому напрямку досліджень як рослинна символіка українського фольклору необхідно і вичерпно вивчити, і всебічно простежити трансформацію його поглядів та підходів. Водночас до спадщини наших перших науковців варто ставитися якомога об'єктивніше, оскільки це вкрай важливо і для сайєнтології загалом, і для розуміння поточної наукової ситуації та окреслення вектора розвитку української фольклористики зокрема. 

Київ

 

 

1. Лосев А. Ф. Теория художественного стиля // Лосев А. Ф. Проблема художественного стиля. - К., 1994. - С. 238-249.
2. Українські пісні, видані М. Максимовичем. - К., 1962. [Фотокопія з вид. 1827 р. ].
3. Максимович Михайло. Дні та місяці українського селянина / Упор., перекл. з рос., вступна ст. та прим. канд. філол. н. В. Гнатюка. - К., 2002. - С. 28. Далі посилання на це видання подаються в дужках із зазначенням сторінки.
4. Українські пісні…
5. Там само.
6. Лозинський Й. І. Українське весілля. / Опрацюв. тексту, упор. і вступна стаття Р. Ф. Кирчіва. - К., 1992. - С. 66.
7. Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського (з Галичини, Волині, Поділля, Придніпрянщини і Полісся). / Упорядк., текстолог. та інтерпрет. і коментарі О. І. Дея. - К., 1974. - С. 56.
8. Там само. - С. 97.
9. Там само. - С. 76.
10. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка. В 4-х тт. / Вступ. ст. А. М. Бабкина. - М., 1981. - Т. 2. - С. 5.
11. Там само. - С. 219. 
12. Українські пісні…
13. Там само.; пор. також: Максимович М. Дні і місяці… - С. 74.
14. Там само.; пор. також: Максимович М. Дні і місяці… - С. 74.
15. Українські приказки, прислів'я і таке інше. Збірник О. В. Марковича та інших. Уклав М. Номис. / Упор., прим. та вступ. стаття М. М. Пазяка. - К., 1993. - С. 645.
16. Там само. - С. 176. 
17. Українські пісні…
18. Там само. 
19. Там само. 
20. Українські народні пісні… - С. 107. 
21. Див.: Лисюк Н. А. Топос как сюжетообразующий фактор восточнославянского эпоса // Русь-Россия и Великая степь: VIII Крымские Пушкинские междунар. чтения. Материалы. - Симферополь, 1999. С. 106-109.