М. П. Драгоманов – дослідник історії суспільно-політичного руху ХІХ століття в Україні

У дисертаційній роботі констатовано, що історіографічні дослідження спадщини М. П. Драгоманова здійснювалися вкрай нерівномірно. Перші історіографічні праці, що торкалися окремих аспектів творчості М. П. Драгоманова, і в тому числі його розробок історії суспільно-політичного руху, з'явилися у 1860-1890-х рр. і мали переважно публіцистичний характер. Наукові відгуки того часу на творчість ученого розкривали сприйняття М. П. Драгоманова сучасниками, давали певні узагальнюючі характеристики його суспільно-політичних позицій та започаткували драгоманознавство. Особливе місце, серед інших, посідали праці його сподвижників – М. І. Павлика та І. Я. Франка. На початку ХХ ст. значно посилився інтерес до постаті М. П. Драгоманова. Підняті ним питання викликали наукові й громадські дискусії. В цей час з'явилися нові акценти у тлумаченні його спадщини, поглибилась критика розробок М. П. Драгоманова, проте вона не відзначалася прагненням до об'єктивності. Для даного періоду характерне поверхове трактування деяких положень ученого. Великий внесок у дослідження спадщини М. П. Драгоманова, зокрема, його оцінок різних напрямів суспільно-політичного руху, зробив Б. О. Кістяківський.

У розділі відзначено, що з часу виникнення й становлення українських політичних партій і до революційних подій 1917 р. простежився пік популярності ідей М. П. Драгоманова, які відповідали тогочасним суспільним очікуванням. Після революційних невдач оцінки М. П. Драгоманова як ученого й політичного діяча та його розробок поляризуються.

Надзвичайною плідністю відзначалася історіографія 1920-х рр., присвячена вивченню спадщини М. П. Драгоманова, що зумовлено появою перших детальних досліджень окремих аспектів науково-теоретичних розробок ученого. Ґрунтовний аналіз спадщини М. П. Драгоманова здійснив М. С. Грушевський. Він відвів

ученому особливе місце серед інших суспільно-політичних діячів того часу і стверджував, що закордонна місія М. П. Драгоманова «зробила епоху в українському житті». Результативними були дослідження, здійснені науковцями Всеукраїнської Академії Наук. Вони опубліковані на сторінках журналу «Україна» й у збірнику «За сто літ» і певною мірою розкрили вивчення М. П. Драгомановим історії суспільно-політичного руху. Зокрема – це праці М. Возняка, С. Глушка, Г. Житецького, К. Копержинського, В. Міяковського та ін. Значний науковий інтерес у цей період становить дослідження Д. І. Заславського. Відзначено, що в радянську добу ідеологічна заанґажованість не сприяла виробленню об'єктивних підходів до вивчення спадщини М. П. Драгоманова. Яскравим прикладом посилення політичного тиску на історичну науку є праця того ж Д. І. Заславського видання 1934 р.

Заслуговують на увагу розробки В. Л. Лукеренка, В. Г. Сокуренка, В. Г. Сарбея, здійснені у 1960-х рр. Ґрунтовним дослідженням постаті М. П. Драгоманова та його ролі в суспільно-політичному русі є праця Р. П. Іванової. Учена висвітила питання взаємин М. П. Драгоманова з Київською громадою, його стосунки з ліберальними й народницькими колами та їхніми ідеологами. Дослідниця використала низку нових науково важливих джерел. Однак революційність політичних позицій М. П. Драгоманова перебільшено.

Впродовж 1970-1980 рр. про життя й творчість М. П. Драгоманова згадувалося здебільшого в енциклопедичних виданнях та довідниках.

З 1990-х рр., із зміною політичної ситуації в країні, з'явилася значна кількість досліджень. Сучасне вивчення постаті М. П. Драгоманова вийшло на якісно новий рівень. Праці П. М Федченка, В. А. Довгича, А. М. Катренка, О. Ф. Скакун, Т. Г. Андрусяка, А. М. Круглашова висвітили різні аспекти діяльності мислителя, в тому числі торкнулися дослідження М. П. Драгомановим історії розвитку різних напрямів суспільно-політичного руху. Дослідники погоджуються в тому, що М. П. Драгоманов збагатив українську суспільно-політичну думку, поєднав у своїх творах національні та передові демократичні ідеї, спрямував український національний рух у напрямку “європеїзації”. У дисертації відзначено, що тема авторського дослідження до цього часу не була предметом спеціального історичного наукового аналізу.

У працях діаспорних учених головна увага приділялася, насамперед, суспільно-політичній діяльності М. П. Драгоманова. Його спадщину вивчало багато дослідників широкого діапазону ідеологічних спрямувань. Дисертантом з'ясовано, що для діаспорних досліджень характерним було домінування емоційно-патріотичних моментів. Серед досліджень даної теми в діаспорні історіографії відзначаються розробки співробітників Українського Педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі.

Особливий інтерес викликають праці І. Лисяка-Рудницького. Крім вивчення та загальної характеристики спадщини М. П. Драгоманова, учений проаналізував та уточнив його позиції, звернувши також увагу на дослідження історії суспільно-політичного руху.

Історіографічний аналіз вказує на існування значної кількості праць істориків, юристів, філософів, політологів, присвячених вивченню діяльності М. П. Драгоманова, а також засвідчує недостатню наукову розробку в сучасній українській історіографії проблеми вивчення ученим історії суспільно-політичного руху ХІХ ст. в Україні. Актуальною залишається конкретизація й систематизація знань щодо висвітлення М. П. Драгомановим українського національного, радикально-демократичного (народницького) і ліберально-демократичного (земського) руху та розробка нових концептуальних підходів до даної проблеми.

У другому розділі “Дослідження М. П. Драгомановим українського національного руху” систематизовано елементи вивчення М. П. Драгомановим історії українського національного руху в ХІХ ст., висвітлено найбільш важливі та характерні позицій ученого при дослідженні головних проблем окресленої теми.

У розділі наголошено на тому, що М. П. Драгоманов у загальних рисах окреслив схему, за якою розвивався український національний рух у ХІХ ст. Учений відстоював думку про самобутність українського народу. За визначенням М. П. Драгоманова, національність є однією з форм солідарності людей,