+3 8(066) 185-39-18
fбільш значима, ніж класова чи державна. Про національно-культурне відродження в 1-і десятиліття ХІХ ст. у спадщині ученого зустрічаються поодинокі, розрізнені судження, але вони відзначаються оригінальністю для свого часу. У дисертації розкрито внесок М. П. Драгоманова у дослідження діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Через об'єктивні причини, зокрема, через цензурні заборони, він не мав можливості ознайомитись з усим комплексом документів про “братчиків”. Проте М. П. Драгоманов став одним із перших дослідників цієї організації і залишив про неї низку слушних висновків. Дисертантом відзначено, що об'єднання провідних українських діячів у Кирило-Мефодіївське братство, на думку ученого, було визначною подією в національній історії. М. П. Драгоманов аргументовано довів, що діяльність цієї організації мала важливе значення для оформлення української національної ідеї в цілісну і оригінальну традицію. Він вказав на політичний характер прагнень діячів українського національного руху у 1-і пол. ХІХ ст. та його демократично-федералістські засади. Серед різних ідейних принципів братчиків учений акцентував увагу на їхньому “європействї”. Він перший в українській історіографії довів певну наступність ідей декабристів і кирило-мефодіївців. Учений відзначив важливість суспільно-політичних починань братчиків і неодноразово підкреслював, що сам виступив продовжувачем їхньої справи в нових історичних умовах. Особливу увагу у своїх працях М. П. Драгоманов приділив аналізу творчої й громадської діяльності Т. Г. Шевченка, П. О. Куліша, М. І. Костомарова. Незважаючи на притаманний ученому критицизм, він належним чином оцінив їх самовіддану працю на користь українського народу. М. П. Драгоманов один із перших почав досліджувати ідейний розвиток Т. Г. Шевченка в широкому історико-культурологічному та політичному контексті, вніс ряд концептуальних думок і посів чільне місце в українському шевченкознавстві 2-ї пол. ХІХ ст.
Пошук
М. П. Драгоманов – дослідник історії суспільно-політичного руху ХІХ століття в Україні
Предмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
17
Мова:
Українська
У дисертації досліджено змістовні характеристики, які М. П. Драгоманов дав діячам громадівського руху 60-90-х рр. ХІХ ст. Він вивчив діяльність Петербурзької, Київської, Полтавської та ін. громад. Його відомості розпорошені по різних працях, але вони є цінними, з огляду на їхню інформативність У низці робіт учений інформував про участь громадівців у відкритті та діяльності недільних шкіл, про підготовку та видання ними підручників, проведення публічних лекцій, створення аматорського театру, підготовку та розповсюдження науково-популярних видань для народу (“метеликів”) та ін. У розділі відзначено, що М. П. Драгоманов високо оцінив громадські, культурні та політичні здобутки громад. Акцентовано увагу на тому, що безпосередня активна участь у роботі Київської громади була важливою віхою в житті ученого і мала великий вплив на подальший розвиток його світогляду. Хоча від інших громадівців М. П. Драгоманов завжди відрізнявся своєрідністю власних суспільно-політичних позицій. Серед головних недоліків діячів українського національного руху 60-90-х рр. ХІХ ст. М. П. Драгоманов називав певну відсталість від передових європейських політичних ідей та наукових розробок, намагання розв'язати всі питання тільки “національним духом”, поступливість офіційним великодержавницьким колам, стримане ставлення до радикально-демократичного руху та ін.
Вимушена еміграція за кордон ознаменувала новий етап громадсько-політичної й наукової діяльності ученого. Доведено, що лише під тиском зовнішніх обставин М. П. Драгоманов був змушений залишити межі України, пристосуватись до умов конспірації та емігрантських методів роботи. З 1876 р. він підпорядкував всю свою багатогранну діяльність політичним завданням. Значну увагу дисертантом приділено аналізу стосунків ученого із членами Київської громади в еміграційний період. Окремо висвітлено ставлення М. П. Драгоманова до молодогромадівського руху.
У третьому розділі “Радикально-демократичний (народницький) рух в розробках М. П. Драгоманова” головну увагу приділено аналізу внеску ученого в дослідження суті й особливостей радикально-демократичного (народницького) руху, з'ясовано причини еволюції його поглядів на цей рух.
У дисертації наголошено, що М. П. Драгоманов розробив найгостріші та найактуальніші проблеми радикально-демократичного (народницького) руху. Він один із перших дослідив основні течії загальноросійського визвольного руху, починаючи з декабристів. Учений залишив змістовні характеристики діяльності окремих керівників і теоретиків радикально-демократичного руху. У дослідженні систематизовано й проаналізовано розрізнені судження М. П. Драгоманова щодо провідних діячів радикально-демократичного руху, зокрема, О. І. Герцена, М. О. Бакуніна, П. Л. Лаврова, П. М. Ткачова, А. І. Желябова та ін., а також щодо провідних течій даного руху. Підкреслено, що його виклад історичних відомостей і оцінки базувалися як на вивченні доступних документальних матеріалів, листів, так і на власних спостереженнях.
Значну увагу М. П. Драгоманов приділив аналізу програмних настанов та практичної діяльності народницьких гуртків – “бакуністів”, “лавристів”, “наровольців”, “чорнопередільців” та ін. Аналіз його праць свідчить, що М. П. Драгоманов прагнув дослідити й осмислити діяльність народницьких організацій, враховуючи специфіку періоду, порівняти їх з іншими напрямками суспільно-політичного руху, акцентуючи увагу на головних здобутках та недоліках, а також розглянув можливості використання цього прогресивного досвіду задля пошуку оптимальних шляхів вирішення актуальних суспільно-політичних проблем. М. П. Драгоманов детально вивчив їх ставлення до національного питання в Російській імперії та шляхів його розв'язання, на що звертається окрема увага в дисертації.
Із загостренням суспільно-політичної боротьби в країні учений особливу увагу приділив розробці можливих сценаріїв майбутніх суспільних перетворень. Автором окремо розкрито ставлення М. П. Драгоманова до застосування народниками терористичних методів боротьби для досягнення поставленої мети. М. П. Драгоманов чітко усвідомлював, що політичний терор, практикований представниками радикально-демократичного (народницького) руху, спричинений жорстокими урядовими репресіями та утисками. Причини поширення терористичних методів учений виводив із внутрішніх особливостей ситуації в Російській імперії. Він високо оцінював самовідданість та героїзм народників, але неухильно доводив необхідність використання у боротьбі виключно “чистих” засобів для успіху революційної справи. М. П. Драгоманов обґрунтував тезу про недоцільність ідеологічного та політичного спрощення шляхів майбутніх суспільно-політичних перетворень, універсалізації соціалістичного ідеалу, доктринерського фанатизму, який не враховував постійних змін дійсності. М. П. Драгоманов застерігав, що за умов відсутності в суспільстві демократичних традицій фатально неминучою є загроза втілення в життя “крайнього” соціалізму. Учений постійно наголошував на необхідності першочергового здобуття демократичних свобод і розробки чіткого плану тривалих послідовних суспільних перетворень з метою уникнення деформацій соціалістичних ідей. У дисертації наголошено на високій науковій вартості та новизні здійсненого М. П. Драгомановим дослідження.
У четвертому розділі “Погляди М. П. Драгоманова на розвиток ліберально-демократичного (земського) руху” узагальнено та систематизовано матеріали праць ученого, які розкривають його внесок у вивчення історії ліберально-демократичного (земського) руху.
Аналізуючи доступні джерела, учений вивчив причини появи в Російській імперії такого різновиду лібералізму як земський та його особливості. Він один із перших дав оцінки діяльності земств і фактично започаткував дослідження земського ліберально-демократичного руху. М. П. Драгоманов дослідив становлення та еволюцію цього руху, звернув увагу на закономірність його поширення та конституційний характер. Він приділив особливу увагу вивченню взаємовідносин громадських і владних структур, земств і тогочасного суспільства. У дисертації систематизовано розрізнені матеріали стосовно дослідження ученим форм та напрямків земської діяльності, узагальнено його аналіз результатів роботи земців на селі, з'ясовано та визначено драгоманівське розуміння ролі земських установ у культурно-освітньому житті країни.
У дисертації також критично оцінені позиції ученого щодо власного трактування визначальних явищ ліберально-демократичного (земського) руху. М. П. Драгоманов фактично був першим громадсько-політичним діячем, який розробив ліберальну концепцію суспільного розвитку саме для українського ґрунту. Він виявив прихильність лібералізму як доктрині соціального партнерства. Учений приймав активну участь у деяких земських ініціативах, розробив теоретичне підґрунтя для впровадження механізмів демократичної держави з розвинутим крайовим і місцевим самоврядуванням. М. П.