Менеджмент в туризмі

■ безпосереднє проведення атестації відбувається під час засідання атестаційної комісії, на якому заслуховують працівника, розглядають відгуки, характеристики, заповнюють атестацій ні аркуші;

■ прийняття рішень за результатами атестації може бути таким: відповідає посаді; відповідає посаді за умови поліпшення роботи та виконання рекомендацій атестаційної комісії з повторною атестацією через рік; не відповідає посаді.

За підсумками атестації видається наказ по підприємству, в якому затверджуються розроблені заходи щодо поліпшення роботи, зміни в розміщенні кадрів, зараховуються перспективні працівники до резерву на просування, заохочуються позитивно атестовані працівники.

В наказі зазначається, кого підвищити або понизити в посаді, кому змінити кваліфікаційну категорію, підвищити або понизити оклад, встановити надбавки, звільнити з посади. Документи за результатами атестації зберігаються в особовій справі працівника.

Не підлягають атестації особи, що працюють менше одного року на підприємстві, молоді спеціалісти протягом трьох років по закінченні вищих навчальних закладів, вагітні жінки та жінки, які мають дітей до 3 років.

Метою поточної оцінки персоналу є визначення ділових і особистих рис працівників у міжатестаційний період. Поточна оцінка дає змогу виявити заслуги працівників у досягненні кінцевих результатів роботи підрозділу або підприємства в цілому, а також результатів його індивідуальної праці.

Поточна оцінка є визначальною в розподілі премій, заохочень, винагород, вона дуже важлива під час підготовки до атестації, її результати враховуються у складанні характеристик, відгуків, вона має бути врахована в рішенні, яке приймає атестаційна комісія. Складовими поточної оцінки є особисті досягнення людини та внесок кожного працівника в загальну справу.

 

 

9.1. Поняття ефективності управління.

9.2. Показники ефективності управління

 

9.1. Поняття ефективності управління

 

Поняття ефективності управління нерозривно зв'язано із визначенням змісту його цілей. В самому загальному уявленні ефективність – це ступінь досягнення мети або відношення досягнутого результату до поставленої мети. Нерідко поняття "ефективність пов'язується, а іноді й ототожнюється, із поняттям оптимальність". Останнє, однак, характеризує насамперед шлях досягнення мети, тобто показує якою ціною досягнуто того чи іншого результату, чи не завеликі витрати, побічні наслідки вибраного способу розв'язання проблеми. Поняття ефективності та оптимальності зближуються і навіть можуть стати тотожними, якщо шлях досягнення мети буде викладений в її змісті (наприклад, у такому формулюванні: "розкриття та розслідування усіх вчинених злочинів на засаді суворого дотримання законності").

В економічних системах оптимальність визначається головним чином витратами на одержання одного і того ж результату. Природно, що оптимальним буде шлях досягнення поставленої мети, яка потребує найменших витрат. У системах, які мають, власне, соціальні, а не економічні (виробничі) цілі, само поняття витрат набуває також соціального значення. Тому економічний аспект їхнього функціонування не може відображати ступінь досягнення соціальних цілей. Пригадаймо добре відому стару істину: ніщо не коштуватиме суспільству так дорого, як дешеве правосуддя.

Відмінності між розглядуваними поняттями виявляються в тому, що ефективність має ступені (великий чи малий ступінь досягнення мети), а оптимальність – це категоричне поняття (оптимальний – це найліпший шлях досягнення мети) і такого не має. Слід відмітити ще одну обставину. Оскільки ефективність виступає як відношення результату до мети, то, певна річ, передбачається можливість кількісного н виміру. Однак, якщо мета визначена в якісних параметрах, то вимір її ефективності потребує попереднього розв'язання ряду питань.

Насамперед, незалежно від формулювання мети та способів виміру результату, якого досягнуто, можна розрізнити верхню та нижню межу ефективності функціонування системи: верхня означає повний збіг результату і цілі; нижня вказує ту грань; та якою система стає некерованою. Однак досягнення верхньої межі ефективності можливо лише в простих ситуаціях, коли мова йде тільки про окремі заходи, вирішення окремих завдань у процесі функціонування соціальної системи в цілому. Досягнення нижньої межі також може бути далеко не очевидним. Потрібно певний час, щоб неефективність тієї чи іншої системи, її фактична некерованість були усвідомлені суспільством або вищестоящим суб'єктом управління.

Крім того, мета системи може бути сформульована виходячи із ідеалу, з яким реальний стан справ ніколи не збігатиметься. 

Складність визначення ефективності функціонування будь-якої системи накладає певні обмеження на цілевизначення. Мета, яка не піддається ні формалізації, ні квантифікації, не може служити орієнтиром управління системою. В процесі її функціонування вони будуть трансформовані, причому, можливо, і за рахунок перекручення їхньої сутності.

Природно, виникає також питання про співвідношення ефективності управління, функціонування системи-організації та якості діяльності її посадових осіб, що повинна здійснюватися згідно з встановленими правилами. Для відповіді на це запитання скористуємося наступною схемою: "мета системи – правила діяльності – реальна діяльність посадових осіб – результат діяльності".

Як видно із наведеної схеми, результат функціонування системи залежить від: 

а) відповідності правил діяльності поставленій меті; 

б) відповідності діяльності посадових осіб встановленим правилам (тут спеціально не беруться до уваги інші фактори, які впливають на одержуваний результат). 

Виходячи із поняття ефективності як співвідношення між поставленою метою та досягнутим результатом, слід визнати, що її ступінь може бути різним при однаковому рівні дотримання приписаних правил посадовими особами. Ця відмінність є відображенням досконалості, тобто ступеня відповідності мети встановленим та