Метелики, блохи, нічні бражники

Блохи широко розповсюджені на всіх континентах, включаючи Антарктиду. Їх види зустрічаються на хазяїнах та у їх гніздах у всіх типах місцеперебування від екваторіальних пустель і тропічних дощових лісів до найбільш північних областей Арктичної тундри. Однак найбільш численна фауна бліх знаходиться у Євразії. У цілому на цьому й іншому континентах найбільша кількість видів і родів бліх зосереджено в декількох регіонах з помірним і субтропічним кліматом і переважанням гірських ландшафтів.

Представники загону відомі як переносники збудників чуми, а також ендемічного сипного тифу. Велике практичне значення бліх спричиняє необхідність вивчення їх світової та регіональних фаун і розробки систематики ряду. Розробка природної системи ряду бліх ускладнюється тим, що всі його відомі представники є високоспеціалізованими паразитами. На сьогодні відомо лише декілька екземплярів викопних бліх з балтійського янтарю еоценових відкладень, які за рівнем організації майже не відрізняються від сучасних форм.

Епідеміологічне значення бліх обумовило великий інтерес до них з боку фахівців різних країн світу, внаслідок чого до 70-80-х роках XX століття світова фауна цього відносно невеликого ряду була значною мірою вивчена, однак цілий ряд завдань з обгрунтування класифікації й філогенії загону не було вирішено.

Блохи у своєму розвитку проходять 4 фази – фазу яйця, личинки, лялечки, і імаго. Яйце має овальну форму, білувато-молочного кольору, із гладкою блискучою поверхнею; довжина яєць близько 0, 5 мм. Розвиток яєць у середньому триває не більше двох тижнів. Личинка – червоподібна, безнога, з гризучим ротовим апаратом, веде вільний спосіб життя активно пересуваючись; личинка проходить у своєму розвитку 3 стадії. Вона харчується перевареною кров'ю, виділеною імаго.

Лялечка – відкрита, занурена у шовковий кокон; до зовнішньої поверхні кокона часто прилипають піщинки або інші частини субстрату. Для утворення кокона використовує шовковидні нитки, які виділяються спеціальними залозами, що представляють собою видозмінені слинні залози. Личинка III етапу починає плести кокон після звільнення травного тракту.

 

Головна капсула бліх сильно модифікована. Вона має клиноподібну форму й розділена з боків на дві частини глибокими вусиковими ямками. Голова з'єднана нерухомо із плевростерною частиною переднього сегменту грудей, яка охоплює її знизу до ротового отвору.

Антени бліх складаються зі скапуса (1-го членика), педицеллюма (2-го членика) і компактної булави (3-11-й членики). На проксимальній і дистальній сторонах члеників булави перебувають глибокі нюхові ямки із групами сенсил. Особливістю антен бліх є також наявність численних грибоподібних щетинок на внутрішній поверхні члеників булави. Ймовірно, вони виконують прикріплювальні функції, оскільки самці використовують антени при копуляції, захоплюючи самок за 2-й стерніт черевця.

Груди бліх складаються з трьох сегментів. Рудименти крил на грудях відсутні. Ноги мають добре розвинені кігтики. Передні ноги мають щитовидні кокси, які прикривають спереду ротовий апарат. У бліх відросток, який зчленовує ноги й груди, перебуває на коксі, а ямка на проплевростерені (в інших комах це з’єднання влаштовано навпаки). Середні і задні ноги мають подібну будову. Вони мають широкі трапецієвидні кокси, які з’єднуються із середнім і заднім сегментом грудей двома м’язами. Один з них утворений ромбовидним склеритом, розташованим у вирізці на внутрішній поверхні коксу. Імовірно, ці склерити розвинулися з відростків аподем середньої і задньої частини стернітів грудей, наявних у комах деяких парнопоїдних рядів. Задні ноги забезпечують стрибок бліх. Йому також сприяють резилінвмісні відростки так званої плейральної дуги, які є рудиментом крилових склеритів.

Черевце бліх складається з 10 сегментів. Статевий апарат самців складається із копулятивного органу – едеагусу, модифікованих тергітів і стернітов 8-го та 9-го сегментів, а також статевої клешні. Едеагус і статева клешня є похідними первинної фалічної частки, яка формується ще на личиночній стадії. Для опису едеагуса та інших структур статевого апарату використовується більш як 50 термінів. Надзвичайна навіть для комах складність будови едеагусу пояснюється тим, що стінки його внутрішньої протоки (ендофалусу) у бліх диференційовано на ряд окремих склеритів. Крім того, зовнішні стінки едеагусу утворюють аподему, внутрішню вилку й зовнішні вирости едеагусу.

 

 

Здебільшого великі метелики з товстим тулубом, звичайно звуженим до заднього кінця, і характерними товстими вусиками веретеноподібної форми. Передні крила вузькі й довгі, найчастіше з рівним краєм; у зубчаток (Smerinthus) їх зовнішній край хвилястий і навіть зазубрений. Задні крила короткі. Сьогодні відомо понад 1200 видів цієї родини, яка особливо яскраво представлена в США. На території колишнього СРСР поширено близько 50 видів. Багато які з них мають своєрідне забарвлення крил, яке сполучає в собі елементи захисного і демонстраційного забарвлення. Досягається це в такий спосіб: верхня сторона передніх крил зафарбована у тьмяні, сіруваті або коричнюваті тони з неясним малюнком, який розчленовує поверхню, у вигляді темних, часто зигзагоподібних смуг. Задні ж крила мають зверху яскраве забарвлення.

Більшість бражників літає в сутінках, деякі з них літають удень, Великі 16-ногі гусениці бражників дуже своєрідні завдяки тому, що на задньому кінці в них є щільний виріст у вигляді рога. Забарвлені вони у зелені або сірі тони, часто з косими смугами, спрямованими ззаду наперед. Дуже гарна гусениця олеандрового бражника, яка досягає в довжину 10 см: зеленого кольору, з білою бічною смугою й білими крапками, з боків третього грудного кільця є два великих білих вічка із чорно-синьою облямівкою.

Своєрідними є загрозливі пози гусениць бражників, які вони приймають при наближенні ворогів. Гусениці бражників живуть як на трав'янистій, так і на деревній рослинності. Дуже часто назва виду відповідає назві кормової рослини. Так, дійсно, олеандровий бражник розвивається на олеандрі, сосновий – на сосні й рідше на ялині, молочайний – на молочаї, жимолостева шмелевидка – на жимолості і т. д.

Зимують бражники у фазі лялечки у землі або в рослинному покриві. Лялечка бражників відрізняється тим, що на задній кінці у неї є виступ у вигляді рога, якого позбавлені тільки деякі види.

 

 

Беляев Д. К. Общая биология: Учеб. для 10-11 классов средней школы. -М. : Просвещение, 1992. – 270 с.

Быковский Б. Е. Биология: Животные: Учеб. для 7-8 классов средней школы. – М. : Просвещение, 1991. -256с.

Вернер Ю. Г., Балан П. Г., Серебряков В. В. Зоологія. – К. : Генеза, 1999. -293 с.

Медведев С. Г. Блохи подрода Nosopsyllus Jordan рода Ceratophyllus Curtis (Siphonaptera, Ceratophyllidae) Западного Копетдага // Энтомологическое обозрение. – № 3, 2000.

Медведев С. Г. Особенности строения антенн блох (Siphonaptera) и их использование в систематике // Энтомол. обозрение. 1982. Т. 61, вып. 2.

Морозюк С. С. Біологія: Підруч, для учнів 6 кл. серед, загальноосвіт. шк. -К. : Генеза, 1996. – 160 с.

Никишов А. И., Шарова И. Х. Биология: Животные: Учеб. для 7-8 классов средней школы. – М. : Просвещение, 1993. – 256 с.

Шабатура М. Н., Матели Н. Ю., Мотузний В. О. Біологія: Підруч. для учнів 8-9 кл. серед. загальноосвіт. шк. – К. : Генеза, 1997. -432 с.