Методологічні основи історії світової педагогіки

Предмет:

Педагогіка

Тип роботи:

Курс лекцій

К-сть сторінок:

101

Мова:

Українська

Оцінка:

Україні — у 1935); у 1938 р. виходить друком перше «Керівництво для вихователя дитячого садка» (в Україні — у 1939). Ці програмні документи визначили основний зміст освітньо-виховної роботи з дошкільниками, в якому одне з провідних місць було відведено ознайомленню дітей з новими суспільними явищами життя, залученню їх до праці, участі у громадських заходах тощо. Серед недоліків цих програм слід передусім назвати невизначеність у їх структурі окремих вікових періодів, відсутність розділу з розвитку мови, недооцінка у виховній роботі ролі гри та перебільшення ролі трудових процесів. Проте ці недоліки компенсувалися практикою дошкільних закладів та теоретичними розробками педагогів-дослід-ників того часу (Є. І. Тихєєвої, Є. О. Фльоріної, В. М. Шацької та ін.; в Україні — О. І. Дорошенко, Є. К. Сухенко та ін.).

У розвитку теоретичних питань на цьому етапі велика роль належить Надії Костянтинівні Крупській та Антону Семеновичу Макаренку. Н. К. Крупська у своїх численних виступах і працях розробляла найактуальніші методологічні та теоретичні питання громадського дошкільного виховання, давала оцінку роботі дошкільних закладів, програмним документам, закликала до широкого розгортання дошкільної справи. А. С. Макаренко у виступах перед батьками та педагогічною громадськістю розкривав велике значення виховання дітей до п'яти років, визначав головні виховні та освітні завдання початкового виховання, надаючи великого значення організації дитячої гри та праці. Він розробив основні принципи ефективного сімейного виховання дітей, розвитку у них громадянських почуттів, залучення їх до участі в житті суспільства.

Загалом 20 —30-ті роки XX ст. — це період бурхливого розвитку системи громадського дошкільного виховання, що позначився на наступних етапах становлення теорії та практики радянського дошкільного виховання.

Роки Великої Вітчизняної війни зупинили зростання мережі дошкільних закладів та теоретичне і методичне розроблення проблем ^штп,„оа,д;трй ч дошкільного віку. Проте у повоєнні роки було вжито заходів з відбудови дитячих садків, відновилася робота щодо створення методик дошкільного виховання та нових програмних документів. У 1953 р. вийшло друком нове «Керівництво для вихователя дитячого садка»,в якому було усунено недоліки попередніх програм (визначено вікові періоди та зміст освітньо-виховної роботи за ними, підвищено керівну роль вихователя у педагогічному процесі тощо).

У 50 —60-ті роки особливого значення в розвитку теорії дошкільного виховання набула наукова робота групи вчених під керівництвом О. П. Усової з розроблення проблеми навчання дітей дошкільного віку, що кардинально змінило структуру освітньо-виховної роботи в дитячому садку, підсилило значення підготовки дітей до школи, провідну роль педагога в цьому процесі.

Визначну роль у розвитку теоретичних засад дошкільної педагогіки відіграли праці та практичний досвід Василя Олександровича Сухомлинського, зокрема його книга «Серце віддаю дітям» (перше видання — 1969), в якій він оспівує дитинство, розкриває могутню силу в цей період виховання, роль батьків у ньому.

Розробці наукових засад дошкільної педагогіки в 60 —70-ті та наступні роки сприяло те, що у 1959 р. було прийнято постанову уряду «Про заходи по дальшому розвитку дитячих дошкільних закладів, поліпшенню виховання і медичного обслуговування дітей дошкільного віку», згідно з якою було створено нові програми дошкільного виховання, що охоплювали 7 вікових груп та забезпечували наступність у вихованні дітей раннього і дошкільного віку, а також підготовку дітей до школи.

Завдяки ствооенню наукових центрів (Інститут дошкільного виховання при АПН СРСР, відділи дошкільного виховання та виховання дітей раннього віку в Українському науково-дослідному інституті педагогіки в Києві) було налагоджено координування науково-методичної роботи з дошкільного виховання, підвищено роль наукової роботи у вищих педагогічних навчальних закладах, збільшено кількість дошкільних факультетів (у Києві, Рівному, Одесі, Слов'янську, Харкові та інших містах).

Плідну наукову роботу з проблем дошкільного виховання у ці роки проводять О. В. Запорожець, О. П. Усова, Р. Й. Жуковська, Н. П. Сакуліна, Н. О. Ветлугіна, В. Г. Нечаєва (Москва); Г. М. Леушина, Н. Б. Мчедлідзе, Є. А. Гребенщикова, В. Й. Логіно-ва та ін. (Ленінград); 3. В. Лиштван (Ростов-на-Дону) та багато науковців з інших міст Росії.

В Україні наукові психолого-педагогічні основи дошкільного виховання розробляли Г. С. Костюк, Д. Ф. Ніколенко, В. К. Котирло, Т. В. Введенська, Л. В. Артемова, А. М. Богуш, К. Й. Щербакова, Е. С. Вільчковський, О. К. Грибанова, О. В. Булатова та інші вчені та викладачі педінститутів.

Реформи початку 80-х років, які було проведено відповідно до Закону «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи» та постанови Ради Міністрів СРСР «Про дальше поліпшення суспільного дошкільного виховання і підготовку дітей до навчання в школі», прийнятих у 1984 р., сприяли подальшому розвитку теорії і практики громадського дошкільного виховання. Було створено нові програми, методичні посібники. Особливу увагу було приділено підготовці та підвищенню кваліфікації педагогічних кадрів з дошкільного виховання, узагальнено практичний досвід. Усе це позитивно позначилося на якості освітньо-виховної роботи дитячих дошкільних закладів та розвитку педагогічної теорії.

Проте поряд зі значними досягненнями в теорії і практиці дошкільного виховання істотним їх недоліком за радянських часів, як і загальної системи освіти та педагогічної науки в цілому, було нехтування особливостей національних республік. Освітньо-виховна робота зазвичай проводилася російською мовою, тобто порушувались демократичні права народів, які були позбавлені своєї самобутності та самостійності у розв'язанні багатьох проблем, зокрема й дошкільної освіти. Тому наприкінці 80-х — на початку 90-х років XX ст.