Методологія та методи наукових досліджень

4) шляхи вирішення проблеми не відомі.

Розвинені проблеми мають більш-менш конкретні вказівки на шляху їх вирішення.

Гіпотеза є потребуючим перевірки й доведення припущенням про причину, яка викликає певний наслідок, про структуру досліджуваних об'єктів і характер внутрішніх та зовнішніх зв'язків структурних елементів.

Наукова гіпотеза повинна відповідати наступним вимогам:

1) релевантності, тобто співвідносності до фактів, на які вона опирається;

2) перевіряємості дослідним шляхом, співставності з даними спостереження або експерименту (виключення становлять неперевіряємі гіпотези) ;

3) сумісності з існуючим науковим знанням;

4) володінню пояснювальною силою, тобто з гіпотези повинна виводитися певна кількість підтверджуючих її фактів та наслідків. Більшою пояснювальною силою буде володіти та гіпотеза, з якої виводиться найбільша кількість фактів;

5) простоті, тобто вона не повинна містити довільних допущень і суб'єктивістських нашарувань.

Розрізняють гіпотези описові, пояснювальні й прогнозні.

Описова гіпотеза – це припущення про істотні властивості об'єктів, характері зв'язки між окремими елементами досліджуваного об'єкта.

Пояснювальна гіпотеза – це припущення про причинно-наслідкові залежності.

Прогнозна гіпотеза – це припущення про тенденції й закономірності розвитку об'єкта дослідження.

Теорія – це логічно організоване знання, концептуальна система знань, яка адекватно й цілісно відбиває певну область дійсності. Вона має наступні властивості:

1. Теорія являє собою одну з форм раціональної розумової діяльності.

2. Теорія – це цілісна система достовірних знань.

3. Вона не тільки описує сукупність фактів, але й пояснює їх, тобто виявляє походження й розвиток явищ і процесів, їх внутрішні й зовнішні зв'язки, причинні та інші залежності і т. д.

4. Всі положення, які наявні в теорії, і висновки обґрунтовані, доведені.

Теорії класифікують за предметом дослідження. На цій підставі розрізняють соціальні, математичні, фізичні, хімічні, психологічні, етичні та інші теорії. Існують й інші класифікації теорій.

У сучасній методології науки виділяють наступні структурні елементи теорії:

1) вихідні підстави (поняття, закони, аксіоми, принципи і т. д.) ;

2) ідеалізований об'єкт, тобто теоретичну модель якоїсь частини дійсності, істотних властивостей і зв'язків досліджуваних явищ і предметів;

3) логічні теорії – сукупність певних правил і способів доведення;

4) філософські установки й соціальні цінності;

5) сукупність законів і положень, виведених як наслідки з даної теорії.

Структуру теорії утворюють поняття, судження, закони, наукові положення, вчення, ідеї й інші елементи.

Поняття – це думка, яка відбиває істотні й необхідні ознаки певної сукупності предметів або явищ.

Категорія – загальне, фундаментальне поняття, яке відбиває найбільш істотні властивості й відношення предметів й явищ. Категорії бувають філософськими, загальнонауковими або стосуються окремої галузі науки.

Науковий термін – це слово або сполучення слів, яке означає поняття, що застосовується в науці.

Сукупність понять (термінів), які використовуються в певній науці, утворюєть її понятійний апарат.

Взаємодія емпіричного й теоретичного рівнів дослідження полягає в тому, що:

1) сукупність фактів становить практичну основу теорії або гіпотези;

2) факти можуть підтверджувати теорію або спростовувати її;

3) науковий факт завжди пронизаний теорією, оскільки він не може бути сформульований без системи понять та витлумачений без теоретичних подань;

4) емпіричне дослідження в сучасній науці визначається і спрямовується теорією.

Структуру емпіричного рівня дослідження становлять факти, емпіричні узагальнення й закони (залежності).

Поняття «факт» вживається в декількох значеннях:

1) об'єктивна подія, результат, який відноситься до об'єктивної реальності (факт дійсності) або до сфери свідомості й пізнання (факт свідомості) ;

2) знання про яку-небудь подію, явище, вірогідність якого доведена (істина) ;

3) пропозиція, яка фіксує знання, отримане в ході спостережень й експериментів.

Для успіху наукового дослідження його необхідно правильно організувати, спланувати й виконувати в певній послідовності.

Ці плани й послідовність дій залежать від виду, об'єкта й цілей наукового дослідження. Так, якщо воно проводиться на технічні теми, то спочатку розробляється основний передплановий документ – техніко-економічне обґрунтування, а потім здійснюються теоретичні й експериментальні дослідження, складається науково-технічний звіт і результати роботи впроваджуються у виробництво.

 

 

Серед загальних (філософських) методів найбільш відомими є діалектичний і метафізичний. Ці методи можуть бути пов'язані з різними філософськими системами. Так, діалектичний метод у К. Маркса був поєднаний з матеріалізмом, а в Г. Гегеля – з ідеалізмом.

При вивченні предметів й явищ діалектика рекомендує виходити з наступних принципів:

1. Розглядати досліджувані об'єкти у світлі діалектичних законів:

а) єдності й боротьби протилежностей;

б) переходу кількісних змін у якісні;

в) заперечення заперечення.

2. Описувати, пояснювати й прогнозувати досліджувані явища й процеси, опираючись на філософські категорії:

а) загального, особливого й одиничного;

б) змісту й форми;

в) сутності і явища;

г) можливості й дійсності;

д) необхідного й випадкового;

е) причини й наслідки.

3. Ставитися до об'єкта дослідження як до об'єктивної реальності.

4. Розглядати досліджувані предмети і явища:

а) всебічно;

б) у загальному зв'язку й взаємозалежності;

в) у безперервній зміні, розвитку;

г) історично.

5. Перевіряти отримані знання на практиці.

Всі загальнонаукові