Методологія та методи наукових досліджень

Аналіз – це розчленовування, розкладання об'єкта дослідження на складові частини. Він лежить в основі аналітичного методу дослідження. Різновидами аналізу є класифікація й періодизація.

Синтез – це поєднання окремих сторін, частин об'єкта дослідження в єдине ціле.

Індукція – це рух думки (пізнання) від фактів, окремих випадків до загального положення. Індуктивні умовиводи «наводять» на думку, на загальне.

Дедукція – це виведення одиничного, часткового з окремого загального положення; рух думки (пізнання) від загальних тверджень до тверджень про окремі предмети або явища. За допомогою дедуктивних умовиводів «виводять» певну думку з інших думок.

Аналогія – це спосіб одержання знань про предмети і явища на підставі того, що вони мають подібність із іншими; міркування, у якому з подібності досліджуваних об'єктів за певними ознаках робиться висновок про їх подібність й за іншими ознаками.

До методів теоретичного рівня зараховують аксіоматичний, гіпотетичний, формалізацію, абстрагування, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного, історичний, метод системного аналізу.

Аксіоматичний метод – спосіб дослідження, який полягає в тому, що деякі твердження (аксіоми, постулати) приймаються без доказів і потім за певними логічними правилами з них виводяться інші знання.

Гіпотетичний метод – спосіб дослідження за допомогою наукової гіпотези, тобто припущення про причину, яка викликає даний наслідок, або про існування певного явища або предмета. Різновидом цього методу є гіпотетико-дедуктивний спосіб дослідження, суть якого полягає у створенні системи дедуктивно зв'язаних між собою гіпотез, з яких виводяться твердження про емпіричні факти.

У структуру гіпотетико-дедуктивного методу входить:

1) висування здогаду (припущення) про причини й закономірності досліджуваних явищ і предметів;

2) відбір з ряду здогадів найбільш імовірного, правдоподібного;

3) виведення з відібраного припущення (посилки) наслідку (висновку) за допомогою дедукції;

4) експериментальна перевірка виведених з гіпотези наслідків.

Формалізація – відображення явища або предмета в знаковій формі певної штучної мови (наприклад, логіки, математики, хімії) і вивчення цього явища або предмета шляхом операцій з відповідними знаками. Використання штучної формалізованої мови в науковому дослідженні дозволяє усунути такі недоліки природної мови, як багатозначність, неточність, невизначеність.

При формалізації замість міркувань про об'єкти дослідження оперують зі знаками (формулами). Шляхом операцій з формулами штучних мов можна одержувати нові формули, доводити істинність певного положення.

Формалізація є основою для алгоритмізації й програмування, без яких не може обійтися комп'ютеризація знання й процесу дослідження.

Абстрагування – уявне відволікання від окремих властивостей досліджуваного предмета й виділення властивостей, які цікавлять дослідника. Звичайно при абстрагуванні другорядні властивості й зв'язки досліджуваного об'єкта відокремлюються від істотних властивостей і зв'язків. Види абстрагування: ототожнення, тобто виділення загальних властивостей і відношень досліджуваних предметів, встановлення тотожного в них, абстрагування від розходжень між ними, об'єднання предметів в особливий клас; ізолювання, тобто виділення певних властивостей і відносин, які розглядаються як самостійні предмети дослідження. У теорії виділяють й інші види абстракції: потенційного здійснення та актуальної нескінченності.

Узагальнення – встановлення загальних властивостей і відносин предметів й явищ; визначення загального поняття, у якому відбиті істотні, основні ознаки предметів або явищ даного класу. Разом з тим узагальнення може виражатися у виділенні не істотних, а будь-яких ознак предмета або явища. Цей метод наукового дослідження опирається на філософські категорії загального, особливого й одиничного.

Історичний метод полягає у виявленні історичних фактів і на цій основі в такому уявному відтворенні історичного процесу, при якому розкривається логіка його руху. Він припускає вивчення виникнення й розвитку об'єктів дослідження в хронологічній послідовності.

Сходження від абстрактного до конкретного як метод наукового пізнання полягає в тому, що дослідник спочатку знаходить головний зв'язок досліджуваного предмета (явища), потім, простежуючи, як він видозмінюється в різних умовах, відкриває нові зв'язки й таким шляхом відображає у всій повноті його суть.

Системний метод полягає в дослідженні системи (тобто певної сукупності матеріальних або ідеальних об'єктів), зв'язків її компонентів та їх зв'язків із зовнішнім середовищем. При цьому з'ясовується, що ці взаємозв'язки й взаємодії приводять до виникнення нових властивостей системи, які відсутні в складових її об'єктів.

До методів емпіричного рівня відносять спостереження, опис, лічбу, вимірювання, порівняння, експеримент та моделювання.

Спостереження – це спосіб пізнання, оснований на безпосередньому сприйнятті властивостей предметів й явищ за допомогою органів відчуття. У результаті спостереження дослідник одержує знання про зовнішні властивості й відносини предметів і явищ.

Залежно від положення дослідника стосовно об'єкта вивчення розрізняють просте й включене спостереження. Перше складається в спостереженні збоку, коли дослідник – стороння стосовно об'єкта особа, яка не є учасником діяльності спостережуваного. Друге характеризується тим, що дослідник відкрито або інкогніто включається в дослід діяльність як учасник.

Опис – це фіксація ознак досліджуваного об'єкта, які встановлюються, наприклад, шляхом спостереження або виміру. Опис буває:

1) безпосереднім, коли дослідник безпосередньо сприймає і вказує ознаки об'єкта;

2) опосередкованим, коли дослідник відзначає ознаки об'єкта, які сприймалися іншими особами.

Лічба – це визначення кількісних співвідношень об'єктів дослідження або параметрів, які характеризують їх властивості.

Вимірювання – це визначення числового значення певної величини шляхом порівняння її з еталоном.

Порівняння – це співставлення ознак, властивих двом або декільком об'єктам, встановлення розходження між ними або знаходження в них загального.

Експеримент – це штучне відтворення явища, процесу в заданих умовах, у ході якого перевіряється висунута гіпотеза. Експерименти можуть бути класифіковані за різними підставами:

за галузями наукових досліджень – фізичні, біологічні, хімічні, соціальні й т. д. ;

за характером взаємодії засобу дослідження з об'єктом – звичайні (експериментальні засоби безпосередньо взаємодіють із досліджуваним об'єктом) і модельні (модель заміщає об'єкт дослідження).

Останні діляться на уявні (розумові, уявлювані) і матеріальні (реальні).

Моделювання – це одержання знань про об'єкт дослідження за допомогою його замінників – аналога, моделі. Під моделлю розуміється уявний подумки або матеріально існуючий аналог об'єкта. На підставі подібності моделі й модельованого об'єкта висновки про нього за аналогією переносяться на цей об'єкт.

У теорії моделювання розрізняють:

1) ідеальні (уявні, символічні) моделі, наприклад, у вигляді малюнків, записів, знаків, математичної інтерпретації;

2) матеріальні (натурні, речовинні) моделі, наприклад, макети, муляжі, предмети-аналоги для дослідів.

 

 

1. Герасимов И. Г. Структура научного исследования. – М., 1985.

2. Кохановский В. П. Философия и методология науки: уч. пос. для вузов. – М., 2001.

3. Рузавин Г. И. Методология научного исследования. – М., 1999.

4. Сиденко В. М., Грушко И. М. Основы научных исследований: уч. пос. для вузов. – Харьков, 1979.

5. Спесивцева О. И. Основы научных исследований: уч. пос. – Челябинск, 2000.