Методи оперативного та поточного контролю функціонального стану й працездатності учнів та юних спортсменів. гарвардський степ-тест

Вовчанський Василь Ярославович

 

 

Степ-тест за методикою Гарвардського університету був розроблений у 1936 році для оцінки придатності американських рекрутів до служби у війську. У наш час його адаптована модифікація широко використовується у спорті для діагностики фізичної працездатності та загальної (аеробної) витривалості спортсменів різного віку, статі, спортивної спеціалізації та кваліфікації.

Гарвардський степ-тест полягає у чотиритактному сходженні вгору-вниз на сходинку певної висоти у темпі 30 сходжень на хвилину (найкраще – під метроном, налаштований на 120 тактів за хвилину) протягом певного часу та вираховуванні індексу тесту (ІГСТ) за формулою на основі отриманих даних частоти серцевих скорочень у періоді відновлення і фактичної тривалості навантаження. Висота сходинки і тривалість сходжень добирається залежно від віку, статі та площі поверхні тіла випробуваного:

Формула для вирахування індексу Гарвардського степ-тесту (І) :

І = (t • 100) : (F1 + F2 + F3) • 2, де:

І – індексу Гарвардського степ-тесту (ІГСТ) ;

t – тривалість сходження (сек.) ;

F1, F2, F3 – ЧСС випробовуваного за перші 30 секунд, відповідно, першої, другої та третьої хвилин відновлення після припинення сходжень.

Важливо! Якщо випробуваний у ході виконання тесту починає через втому відставати від заданого темпу (120 кроків/хв), або виказує явні ознаки надмірної втоми, тест припиняється і при підрахунку ІГСТ враховується фактична тривалість виконання навантаження.

Фізична працездатність, загальна (аеробна) витривалість випробовуваного оцінюється за індекс-шкалою: ІГСТ вважається відмінним, якщо перевищує 90; добрим, якщо коливається від 80 до 90; середнім, якщо знаходяться у межах 70-80; нижчим за середній, якщо складає 60-70; незадовільним, якщо менший за 60.

 

 

Оцінка типу реакції на фізичне навантаження.

Реакція кардіореспіраторної системи на фізичне навантаження залежить від функціонального стану організму та фізичної працездатності спортсмена і тому є джерелом цінної інформації для гнучкого планування засобів тренувального та відновнувального впливу, індивідуалізації тренувального процесу. Тип реакції на фізичне навантаження визначається за допомогою простих, доступних кожному фахівцеві фізичної культури та спорту, стандартизованих функціональних проб із фізичним навантаженням.

Проба Мартіне полягає у виконанні випробовуваним 20 глибоких присідань, руки вперед, за 30 секунд та наступному контролі показників ЧСС за перших 10 сек., а потім – артеріального тиску (АТ) – кожної наступної хвилини відновнувального періоду аж до відновлення їх до початкового рівня (у стані спокою перед виконанням присідань). Оцінюються як початкові дані, так і тип реакції на навантаження та динаміка відновлення.

Для спортсменів високої кваліфікації проба Мартіне у більшості випадків не є адекватною, оскільки навантаження проби недостатньо значне, аби викликати валідні зрушення в діяльності кардіореспіраторної системи. Тому для оцінки типу реакції на фізичне навантаження кандидатів у майстри, майстрів спорту та майстрів спорту міжнародного класу використовується 15-секундний біг на місці в максимальному темпі, високо піднімаючи коліна. Нормотонічний тип реакції є єдиним, властивим для практично здорового, добре фізично підготованого, з високою працездатністю та у доброму функціональному стані спортсмена і характеризується адекватним та конкордантним підвищенням ЧСС (у пробі Мартіне зростання складає ≤ 60%; у пробі з 15-сек. бігом 60-100%) та систолічного артеріального тиску (АТс)  (зростання відповідно ≤ 30% і ≤ 50%), зниженням діастолічного артеріального тиску (АТд), яке складає 15-30%, адекватним зростанням пульсового тиску (АТп), що становить 60-100%, у відповідь на фізичне навантаження (функціональну пробу). Повне відновлення показників до їх рівня у спокої настає до кінця третьої або п’ятої (у випадку 15-секундного бігу) хвилин відновнувального періоду проби. Як варіанти норми, хоча й неоптимальні, розцінюються випадки незмінності АТд, або, із застереженням сповільненості, – повне відновлення до кінця п’ятої хвилини відновнувального періоду чи пізніше. Гіпертонічний тип реакції належить до патологічних (атипових) і характеризується неадекватно високим підйомом ЧСС (>60 і >100%), АТс (>>50%), підвищенням АТд у відповідь на навантаження. АТп хоча й зростає, але дискордантно до АТс і АТд. Повного відновлення, як правило, не настає до кінця третьої чи п’ятої (при 15-секундному бігові) хвилин відновнувального періоду. Варіантом гіпертонічної реакції є незмінність АТд у відповідь на навантаження. Якщо при цьому типові реакції початкові показники ЧСС і АТ у спокої перебувають на верхній межі або за межами норми, то це може бути свідченням первинної чи симптоматичної артеріальної гіпертензії. Тоді необхідним є тимчасове припинення тренувальних занять і проведення медичних обстежень.

Якщо ж гіпертонічна реакція трапляється на тлі нормальних початкових показників, то вона свідчить або про недовідновлення після разового фізичного перенапруження, або про накопичену перевтому – перетренування. У цих випадках вона найчастіше зустрічається у спортсменів-початківців при форсуванні тренувального навантаження чи їх участі у змаганнях в одній групі з більш кваліфікованими спортсменами, або у кваліфікованих спортсменів після перерви у тренуваннях внаслідок травми чи захворювання.

Тоді гіпертонічний тип реакції вказує на необхідність корекції тренувального процесу в бік зменшення частки інтенсивних та силових навантажень, вживання додаткових відновнувальних заходів, динамічних спостережень за рівнем АТ і типом реакції.

Пограничною до гіпертонічної вважається гіперергічна реакція, коли на тлі нормальних початкових показників також надто бурхливо реагує