Методи соціальної роботи з малозабезпеченими сім’ями

Відділення тимчасового перебування (розраховане на не менш як 15 чоловік) здійснює лікувально-оздоровчі та реабілітаційні заходи, культурне і побутове обслуговування, харчування в умовах цілодобового утримання. У відділенні соціальної допомоги вдома (воно обслуговує здебільшого близько 120 чоловік, у сільській місцевості – 60 чоловік) здійснюється постійне або тимчасове (до 6 місяців) соціально-побутове обслуговування вдома пенсіонерів та інвалідів, які потребують у сторонньої допомоги (безкоштовно або на платній основі). Одним з першорядних завдань діяльності відділень соціальної допомоги вдома є активне виявлення непрацездатних громадян, які потребують надомного обслуговування.

Служба термінової соціальної допомоги центрів соціального обслуговування передбачає широкий перелік послуг: разове забезпечення безкоштовним гарячим харчуванням або продуктовими наборами; забезпечення одягом, взуттям і предметами першої необхідності; разове надання матеріальної допомоги; сприяння в одержанні тимчасового житла; надання екстреної психологічної допомоги, у тому числі по «телефону довіри»; надання юридичної допомоги в межах своєї компетенції; надання інших видів і форм допомоги, обумовлених регіональними та іншими особливостями.

Істотне значення в умовах кризової обстановки має адресний соціальний захист людей похилого віку. Він надається, в першу чергу, найбільш нужденним: самотнім пенсіонерам, інвалідам, особам старшим 80 років.

Одним з основних принципів роботи з людьми похилого віку й інвалідами є повага до особистості. Необхідно поважати і приймати клієнта таким, яким він є.

Професійна компетентність соціального працівника полягає, безумовно, у знаннях геронтологічних і психологічних особливостей віку, обліку, приналежності клієнтів до тієї або іншої соціальної групи. Потреби, інтереси, захоплення, світогляд, найближче оточення, житлово-побутові, матеріальні умови, спосіб життя клієнтів – це, і багато чого іншого, знаходиться в полі зору справжнього професіонала, що, безсумнівно, дає можливість вибрати оптимальну технологію соціальної допомоги, грамотно визначити проблему і шляхи її рішення. Як говорять закордонні технологи, необхідно відкрити «три шухляди столу»: – Що сталося? (У чому проблема?). – Чому? (Що являється причиною?). – Як допомогти? (Що я можу зробити?). Даний прийом допомагає соціальним працівникам, психологам, медикам посприяти людині в адаптації до навколишньої дійсності, до реальних і непростих умов зовнішнього і внутрішнього світу.

У людей похилого віку і людей з обмеженими можливостями повинна бути сформована надія бути потрібним людям, соціумові, бути ними шановними. Для цього використовуються різні прийоми: виявивши проблему, зробити все, щоб реалізувати хоча б деякі потреби, допомогти установити контакт із родичами, оформити необхідні запити і т. д. І, звичайно, дуже важлива конкретна допомога дією: навести порядок у кімнаті бабусі, що погано чує, можливо, провести її на прогулянку, щоб довести, що «вік – це усього лише стан душі»; добути новий слуховий апарат; підвищити, з підключенням різних інстанцій, мізерну пенсію; запропонувати взяти участь у виставці, у конкурсі творчих робіт, підтвердивши істину, що «світ не без добрих людей», і ін.

Істотною стороною спілкування соціального працівника з клієнтом виступає перцепція, тобто сприйняття один одного як партнера по відносинах і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

Домінантний суб'єкт спілкування очолює в діалозі, прагне взяти ініціативу на себе в бесіді; у звертанні з проханнями і вимогами, його не турбує їх розумність і доцільність. Таке його ставлення можна уловити по поставі, міміці, жестах, поглядах, репліках. Часом він буває настирливий у спілкуванні, багаторазово повторює те саме. Соціальному працівникові необхідно дати такому клієнтові можливість виявити свою домінантність.

Не домінантний суб'єкт спілкування – людина (клієнт), що постійно почуває себе прохачем, дуже чуттєвий до стану партнера – соціального працівника. Він надто сором'язливий у своїх проханнях, утрудняється їх висловити. Важливо допомогти йому в спілкуванні: стимулювати, підтримувати, надавати йому ініціативу і можливість виразити себе, викласти свої прохання.

Світ інвалідів своєрідний. Тут існують свої критерії, свої оцінки, свої закони. Допомогти інвалідові – це насамперед сприйняти і зрозуміти його світ, світ людини нужденної в опікунському відношенні.

Необхідність інтеграції технологій соціальної роботи і методів прикладної психології в першу чергу визначається специфікою людей похилого віку як об'єктів «соціальної терапії».

Серед проблем людей з похилого віку найчастіше фігурують самотність, низька самооцінка і відсутність соціальної впевненості в собі, депресія, відчуття стигматизованності й відторгнутості через свої недоліки, психологічна і фізична залежність, професійне самовизначення і працевлаштування, а також болісна нездатність обговорювати свої труднощі.

Можна припустити, що гострота фізичних, соціально-економічних і, головне, психологічних проблем набагато вища у випадку не уродженої, а набутої аномалії про віку, що стає сильним стресогенним фактором і принципово змінює життєвий сценарій людини і, у якійсь мірі, його найближчого оточення.

Як показує практика, одним з найбільш важливих і в той же час проблемних питань у житті малозабезпечених людей похилого віку є вибір професії і працевлаштування. Професійне самовизначення повинне містити в собі дві принципово важливих умови: активність суб'єкта професійного вибору і забезпечення кваліфікованої розвиваючої допомоги з боку соціального працівника з метою обгрунтованого й адекватного вибору професії. Часто зустрічаються випадки, коли утруднення людини похилого віку у професійному самовизначенні викликані нерішучістю і непевністю у своїх силах, особливого значення набуває допомога в усвідомленні і правильній оцінці своїх особливостей з позиції їхньої професійної значимості, а також інформація про професії, у яких саме такі якості можуть забезпечити успішність діяльності. Ідеальним результатом являється формування в малозабезпеченої людини вміння усвідомлено і самостійно планувати свій особистий професійний маршрут і визначати шляхи його реалізації.

Таким чином, соціальна робота з малозабезпеченими людьми похилого віку в родинах має на меті їх фізичне і, головне, соціальне і психологічне благополуччя, а з методологічної точки зору являє собою психосоціальний підхід з врахуванням особливостей особистості і конкретної ситуації. Конкретні зусилля, відповідно до соціальної моделі, повинні бути спрямовані не тільки на допомогу людям у боротьбі з їх недугами, але і на зміни в суспільстві: необхідно бороти з негативними установками, рутинними правилами, «сходами та вузькими дверцями» і надати для всіх людей рівні можливості повноцінної участі у всіх сферах життя і видах соціальної активності.

 

 

Дементьева Н. Ф., Устинова Э. В. Формы и методы медико-социальной реабилитации нетрудоспособных граждан. – М. : ЦИЭТИН, 1991.

Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям” // Відомості Верховної Ради, 2007, № 34 (із змінами, внесеними від 28. 12. 2007.

Лезгейко А. С. Принципы и концепция развития медико-социальной реабилитации больных, инвалидов и лиц пожилого возраста. – Методические рекомендации. – Москва. – 1990.

Соболь А. Я. Организационно-методические аспекты деятельности социального работника. В кн. ; Социальная работа в учреждениях здравоохранения. – М. : Департамент проблем семьи, женщин и детей МСЗ РФ. Центр общечеловеческих ценностей, 1992.

Социальная работа с пожилыми. – Институт социальной работы. – М., 1995.

Теорії і методи соціальної роботи: Підручник/ За ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005.

Технологии социальной работы: Учебник под общ. ред. проф. Е. И. Холостовой. – М. : ИНФРА-М, 2002.

Тюптя Л. І., Іванова Т. І. Соціальна робота: теорія і практика. – К., 2005.