Методика логоритмічної роботи з дітьми з ФФНМ

До кінця логопедичного курсу необхідно підвести дітей до виразного виконання рухів у вільних танцях, до інсценівки найпростіших пісень. Виразності рухів сприяють вправи на релаксацію рук, ніг, шиї, плечового поясу.

6. Виховання просторового орієнтування – по одному, парами, “зграйкою”, урозтіч, одне за одним, у зворотному напрямку, виконання нескладних танцювальних рухів.

7. Виховання почуття ритму, темпу, гучності звука, уміння дотримувати пауз у співі. Формування співочих інтонацій шляхом прилаштування до співу дорослого; підспівування закінчень музичних фраз.

До середини логопедичного курсу діти разом із логопедом і самостійно співають дві останні фрази кожного куплету, побудовані на повторюваному інтервалі спадної великої терції. Під кінець року, прилаштовуючись до голосу дорослого, діти співають нескладні пісні з короткими фразами. Цей спів супроводжується інструментальним виконанням. Пісні, що розучуються, варто частіше повторювати в різних ситуаціях: на логопедичних і виховних заняттях, під час показу нової іграшки, гри та ін., а також у домашніх умовах.

8. Виховання почуття музичного ритму. Ходьба, біг, стрибки, нескладні танці, хороводи.

9. Виховання моторики рук: кисті, пальців, плеча й передпліччя. Проводиться в уповільненому й нормальному темпі. Рухи під різнохарактерну музику. Наприклад, слухаючи спокійну мелодію, заколисувати ляльку; слухаючи веселу музику, плескати в долоні; повторювати за педагогом звуконаслідування; погладити кішку (іграшку) ; під звуки маршу енергійно помахати прапорцями; відповідно до музики виконувати колові рухи зігнутими в ліктях руками; під спів педагога постукати по черзі пальцями однієї руки по долоні іншої руки (“погодуємо пташку”) та ін.

10. Виховання артикуляторних рухів, плавного видиху, інтонування, звуковедення, дикції, динаміки. Потішки, вірші зі звуконаслідуванням, підспівування, виспівування, спів.

11. Формування ігрової діяльності. Ігри-заняття, з яких найважливіша музично-дидактична гра. Вона містить у собі розвиток ігрових дій, поєднує багато рис, властивих хороводному шикуванню, рухливим іграм. Зміст, структура, ігрові дії й правила музично-дидактичної гри сприяють розвитку висотного, ритмічного, динамічного й тембрового слуху.

12. Виховання почуття партнера й колективу, ініціативи, розвиток вольової сфери – здатності до зосередження. Рухи відповідно до музичного образу, інсценування пісні, хороводи, ігри.

Г. Шашкіна наголошує, що обов’язковим елементом логоритмічних занять мають бути фізичні вправи (вправи загальної фізичної підготовки та засоби лікувальної ритмічної ммнастики). Зокрема, на думку дослідниці, заняття з логоритміки включає такі види вправ:

1. Ходьба й марширування в різних напрямках. Як правило, ці вправи є вступними й заключними. Вони формують чітку координацію рухів рук і ніг, покращують поставу, навчають орієнтуватися в просторі, закріплюють поняття лівобічного й правобічного руху, навчають сприймати словесну інструкцію, тобто розвивають слухову увагу.

2. Вправи на регуляцію м’язового тонусу спрямовані на розвиток уміння розслаблювати й напружувати певні групи м’язів. Це необхідно для координації й спритності рухів. Завдяки спеціально підібраним вправам поступово з’являється вміння регулювати м’язовий тонус, а отже, усвідомлено керувати рухами свого тіла.

3. Вправи на розвиток дихання, голосу й артикуляції. Ці вправи допомагають виробити діафраґмальне дихання, а також тривалість, силу і правильний розподіл видиху. Робота над голосом дозволяє зробити його більш виразним, виховувати основні якості голосу – силу й висоту, а також має профілактичний вплив. Робота над артикуляцією дозволяє уточнити правильну звуковимову, розвиває рухливість язика, щелеп, губ, сприяє гарному переключенню артикуляційних рухів.

4. Вправи на активізацію уваги й пам’яті. З допомогою цих вправ виховується стійкість і переключення уваги – здатність переходити від однієї дії до іншої.

Діти вчаться розподіляти свою увагу між декількома видами діяльності. Разом із цим розвиваються всі види пам’яті: моторна, зорова, слухова. Для дітей, що мають мовленнєві порушення, особливо важливо розвивати слухову увагу й слухову пам’ять.

5. Рахункові вправи. Ці вправи дозволяють задавати певний темп і ритм виконання рухів, а також закріплюють рахунок у межах 1-10. Найчастіше рахункові вправи – це різноманітні лічилки.

6. Мовленнєві вправи без музичного супроводу. їхня сутність – ритмічне проказування віршованого тексту з одночасним виконанням дій. Віршований текст у цих вправах є ритмічною основою для виконання рухів. Це дозволяє вдосконалювати загальну й дрібну моторику, виробляє координацію дій.

7. Вправи, що формують почуття музичного розміру (метра). Ці вправи спрямовані на розрізнення сильної долі в музиці. Це чудово формує й розвиває слухову увагу.

8. Ритмічні вправи. У дітей із мовленнєвою патологією часто спостерігаються недоліки в сприйнятті ритму, що проявляються в утрудненнях відтворення слів, які складаються з трьох і більше складів. Проговорюючи багатоскладове слово, дитина не орієнтується на його ритмічну основу, оскільки не відчуває її. Ці вправи спрямовано на розвиток почуття ритму. Оскільки наша мова організована ритмічно, дитину необхідно навчити орієнтуватися на ритмічну основу складів, слів і фраз. Основне завдання цих вправ – сформувати в дитини почуття музичного ритму в русі.

9. Розвиток почуття темпу. Ці вправи необхідні для того, щоб на основі музичного темпу працювати над темпом мовлення. Уміння відчувати темп музичного твору допомагає контролювати нормальний темп мовлення.

10. Спів. Спів чудово розвиває подих, голос, формує почуття ритму й темпу, покращує дикцію й координує слух і голос.

11. Гра на музичних інструментах. Музикування на дитячих музичних інструментах розвиває дрібну моторику, формує почуття музичного ритму, метра, темпу, покращує увагу, пам’ять, а також інші психічні процеси, що супроводжують виконання музичного твору.

12. Пальчикові ігри. Науці давно відомо, що розвиток рухливості пальців прямо пов'язаний із мовленнєвим розвитком. Тому, розвиваючи дрібну моторику пальців рук, логопед сприяє якнайшвидшому мовленнєвому розвитку дитини. Пальчикові ігри проводяться зі співом, із проказуванням тексту, а також із дрібними предметами – олівцями, паличками, м’ячами.

13. Вправи на розвиток міміки. Дуже часто в дітей із мовленнєвими порушеннями маловиразна міміка. М’язи обличчя можуть бути млявими й малорухомими. Ці вправи спрямовані на розвиток мімічної та артикуляційної моторики (рухливість губ і щік).

14. Артикуляційні вправи спрямовано на розвиток рухливості язика, губ, щелеп, переключення артикуляційних рухів. Вони можуть виконуватися як під музику, так і без неї, на рахунок.

15. Вправи на розвиток фонематичного сприйняття. Фонематичне сприйняття – це розрізнення на слух усіх звукових одиниць мовлення. Без розвиненого фонематичного слуху неможлива правильна звуковимова, І тому що перш ніж вимовити звук, потрібно навчитися розрізняти його на слух. Робота із формування фонематичного сприйняття будується на розвитку слухової уваги. Ці вправи спрямовано на розрізнення слів, близьких за звуковим складом, на розрізнення складів, виділення різних складових з’єднань, окремих звуків, диференціації на слух схожих за звучанням звуків, визначення місця розташування заданого звука в словах, відтворення складової структури слів. Основним принципом побудови логоритмічних занять, як ми вже зазначали, є зв'язок слова, руху й музики.

При провідній ролі логопеда в корекційному процесі з подолання ФФНМ у дітей старшого дошкільного віку вихователь продовжує розвиток мовлення дітей поза логопедичними заняттями. Завдання, що стоять перед вихователем логопедичної групи, важливі й тісно пов’язані із завданнями логопеда, а саме:

розвиток слухової уваги, слухової пам’яті й фонематичного сприйняття;

удосконалення артикуляційної, тонкої й загальної моторики при усуненні недостатності розвитку мовленнєвої моторики; освоєння артикуляційних вправ, що розвивають рухливість артикуляційного апарату;

закріплення й автоматизація вимови поставлених логопедом звуків;

закріплення, уточнення й активізація відпрацьованого логопедом лексичного матеріалу на заняттях із розвитку мовлення, інших заняттях, у режимних моментах;

закріплення сформованих логопедом граматичних категорій;

формування діалогічної й монологічної форм зв’язного мовлення;

закріплення навички звукоскладового аналізу й синтезу;

закріплення навички читання;

підготовка дітей до письма, формування графічних навичок;

розвиток пам’яті, уваги, мислення.

Активну участь у корекційному процесі бере не тільки вихователь, але й музичний керівник, сприяючи усуненню мовленнєвого дефекту й нормалізації психіки кожної дитини з порушеннями мовлення в цілому. Корекційно-навчальний процес дітей із ФФНМ, містить два види взаємозв’язку в роботі логопеда, вихователя й музичного керівника: наступність у розвитку мовлення (виправлення дефектів вимови, усунення лексико-граматичних недоліків, навчання грамоти) і в розвитку позамовленнєвих психічних процесів.

За наявності ФФНМ у дітей музичному керівнику в процесі занять необхідно розвивати:

швидкість рухової реакції, чіткість, точність рухів; навички виразного руху;

координацію й переключення з одного руху на інший; уміння орієнтуватися в просторі;

проводити роботу з нормалізації м'язового тонусу;

уміння переходити від помірного до швидкого або від швидкого до помірного темпу руху;

вокальні й хорові навички (виразно співати дзвінким голосом без напруги, співати легким рухливим звуком, брати подих перед початком співу, між музичними фразами, співати, не піднімаючи плечей, утри-муючи подих до кінця фрази; співати в різному темпі, передавати мелодію) ;

музично-ритмічні навички;

розвивати пізнавальні процесі – увагу, уяву, пам’ять.