Міфологія стародавніх словян

Протиставлення південь - північ, схід - захід в космічному плані описують просторову структуру по відношенню до сонця, в ритуальному плані - структуру святилищ, що орієнтувалися по сторонам світла, і правила поведінки в обрядах також чотири міфологізованих вітер, співвідношенних зі сторонами світла.

В протиставленні суші - море особливе значення має море - місце перебування численних негативних, здебільшого жіночих персонажів; житлі смерті, хвороб, куди їх відсилають в заговорах. Його втілення - море, океан-море, морський цар і його дванадцять дочерей, дванадцять лихорадок. Позитивний аспект втілюється в мотивах приходу весни і сонця із-за моря. На означене протиставлення наслоївається інше: сухий - мокрий (можна порівняти Илля Сухій і Мокрий, икола Сухій і Мокрий поєднання цих признаків в Перуне, богу молнії - вогню ідоща).

Протиставлення вогонь - волога втілюються в мотивах протиборіння цих стихій і вор-птах, словацький "птах-огневик", птах Страх - Рах в російських заговорах з її ісушущуючими вихрями), Вогняна Марія (зв'язана з Громовитим Илльею в сербських і болгарських піснях, протиставлена Марії Макрине (від "мокрий")). Особливу роль грає "живий вогонь" в численних ритуалах, обряд спалення, запалення костра і обряди визивання доща (пеперуда, додола - у південних славян), культ колодців. Вогонь і вода з'єднуються в образах Перуна, Купала, вогняної ріки.

Мифологічними втіленнями протиставлення день - ніч є ночници, полуночници і статі денніци, Зори - ранкова, полуденна, вечірня, полуночна. Конь Свантовита удень білий, вночі - забризганий брудом.

З цими уявленнями переплелися погляди на загробне життя та культ предків. Душі усопших вітали у певній далекій країні у кінці всесвіту, там, де знаходиться сонце. Ця країна називалась у слов»ян нав»єм, вирієм, раєм, пеклом. У цю країну споряджали покійника як далеку подорож, що досягалась належним погребінням. До здійснення похоронного обряду душа скиталась на землі. Душа приречена на висне скитання на землі, якщо правильного обряду не було виконано, так душі дівчат чи дітей, що втонули у воді, перетворюються на русалок та мавок. Щоб полегшити покійнику подорож до царства мертвих, слов»яни застосовували спалення: вогонь від погребального вогнища відділяв душу від тіла та направляв її до раю.

Ранні відомості про східнослов'янську мифології всходять до літописних джерел. Згідно "Повісті тимчасових років", князь Владимир Святославович вчинив спробу створити в 980 році загальнодержавний пантеон Києві, на кучугурі поза княжому дворві були поставлені идоли богів Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоши. Головними божествами пантеона були громовержец Перун і "скотий бог" Велес, противостоявші друг другу топографічні (идол Перуна на кучугурі, ідол Велеса - внизу, можливо, на київському Подолі, певно, по соціальній функції (Перун - бог княжної дружини, Велес - всієї іншої Русі). Єдиний жіночий персонаж київського пантеона - Мокошь - зв'язаний з характерними жіночими заняттями (особливо з прядінням). Менш ясен останній бог пантеона Симаргл деякі дослідники вважають цей персонаж що запозичалися з іранской мифології, інші трактують його як персонаж, що об'єднає всі сім богів пантеону Прийняття Владимиром християнства в 988 притягло за собою знищення ідолі і замкне язицтва на Русі і його обрядів. Тим не менше, языцькі пережитки збереглися.

Вступ христианства в слов'янських землях (з 9 сторіччя) поклало кінець офіційному існуванню слов'янської мифології, сильно зруйнувавши її вищі рівні, персонажі які стали розглядатися як негативні, якщо тільки не ототожнювалися з христианськими святими, як Перун - зі святим Іллею, Велес - зі святим Власіем, Ярила - зі святим Юрієм (Георгієм). Нижчі же рівні слов'янської мифології, як і система загальних протиставлень, виявилися більш тривкими і створювали складні поєднання з панівною христианськой релігією. Збереглася, передусім, демонологія: віра в що летів, водяного. У південних славян існував складний мифологічний образ вила (сербський), самовила, самобида (болгарський), - гірських, водяних і повітряних духів. Общеславянский польовий дух - полудница, у східних славян - полевик. Численні мифологичні образи зв'язувалися (особливо у східних славян) з домашнім господарством: наприклад всім відомий домової, у нього існувала величезна кількість імен (російський домової): дедко, дедушко, доброхот, доброжил, суседко, господар він, самий), (український) хатний дiдко, (білоруський): хатник, господар, (польський): skratz, (чеський): skritek, skrat, krat. Існували також духи окремих дворових будівель - банник, овинника. 

Пізніше язичницькі обряди обожнення природи поєдна¬лись з християнськими віруваннями про народження, смерть і воскресіння Христа. Прикладами служать такі християнські свята, як Різдво,Великдень(Пасха),Спастощо. Поступово більша частина обрядової поезії втратила своє культове значення, і лише колядки (які виконуються під Різдво) та щедрівки (під Новий рік і на Водохреще) трива¬лий час зберігали ознаки своїх колишніх магічних функцій.

 

 

Слід наголосити, що слов»янська язичницька релігія мала свою національну специфіку, але була подібна до язичницьких релігій інших народів.

У той же час серед найвизначніших джерел міфів світу можна назвати античну міфологію, яку поряд з біблійською по праву вважають найбільш значущою за ступенем її впливу на подальший розвиток багатьох народів. 

Стародавні греки були видатними міфотворцями Європи. Саме