Міфологія стародавніх словян

Все суще утворилося із Хаосу, що являв собою боротьбу стихій. Першими з»явились Гея-земля, Тартар – пекло. Від Геї народився Уран – небо, а потім від Урана та Геї – Кронос, циклопи та титани. Перемігши титанів, Зевс царює на Олімпі та стає правителем світу та гарантом всесвітнього порядку. Міфи були покладені за основу усіх літературних пам»яток Стародавньої Греції, включаючи «Трою» та «Одіссею» Гомера.

Подібно до перуна слов»ян, верховний бог Зевс був громовержцем. Землеробське населення особливо шанувало Деметру – «матір хліборобів». Також елліни шанували та боялися Артеміду – богиню диких звірів та полювання, та Афіну, яка була не лише богинею мудрості, але і покровительницею винахідників, ремісників – особливо гончарів. Міщани також поважали Гермеса – бога подорожей, торгівлі. Вважалося що він виготовив перші ваги, встановив вимірювальні стандарти. Діячи культури вклонялися Аполлону – богу мистецтв, та його музам. Моряки приносили жертви Посейдону – богу моря. Богом війни був Арес – йому вклонялися воїни.

В Елладі на протязі всієї її історії вершилися жертвоприношення тваринні, та навіть людські. Фемістолк, сучасник 5-го століття до н.е, найпросвітнішого віку Еллади, власноручно задушив трбох парубків у якості жертви напередодні Саламінської битви. В Афінах, у найкультурнішому та найдемократичнішому полісі, завжди утримувались в особливих установах хворі злочинці, що час від часу оголошувались «козлами відпущення» у тяжкі дні та підлягали ритуальному побиттю камінням чи спаленню. На сцені еллінських театрів проливалась реальна кров тих трагічних героїв, які згідно сценарію, повинні були загинути – в останній момент замість основного актора виводився дублер.

Досить специфічною була язичницька релігія народів Скандинавії. Її особливість, зокрема, полягає у тому, що язичництво там існувало дуже тривалий час. Скандинавські боги розділялися на 2 сім»ї : асів та ванів. Аси були найчисельнішими. Верховним божеством у них був Одін – бог війни та мудрості, поезії та битви. Проте, він мав запальний та непередбачуваний характер. Згідно саг, Одін був однооким – своє око він віддав за можливість випити з джерел мудрості. Його зброєю був спис та їздив він верхи на восьминогому коні – Слейпнирі. Він мав двох воронів – Хугіна та Муніна. Вони кожного дня літали по всьому світу та збирали новини. Жив Одін в Валгаллі «прибіжищі мертвих». Сюди валькірії приводили до нього воїнів з поля битви. Тут вони проводили час в ігрищах та відпочивали в очікуванні наступної битви з силами зла. У решті решт Одін з воїнами програли битву. Одін загинув під час битви з вовком Фенриром. Настав Рагнарок – кінець світу, але потім виник новий світ. 

Згідно іншої теорії, наймогутнішим з богів був Тор – син Одіна. Але він мав зовсім іншу вдачу – на нього завжди можна було розраховувати, він до всього ставився з розумінням. Мав велику фізичну силу та боровся зі злом, уособленням якого були велетні а також Мидгорський змій. Тор їздив у візку, запряженому козлами, а за зброю мав молот М»єльнир. Прикраса у вигляді мініатюрного молоту Тора зазвичай носили на шиї. Після введення християнства маленький молот Тора , що носили як амулет, замінили хрестом. 

Існували також інші боги – добрий син Одіна Бальдр, сторож богів Хеймдалль, бог Фрей та його сестра богиня Фрея – як символи плодючості. Існували злі велетні – вороги богів та людей, можна було зустріти хитрого та підступного бога Локі, що був батьком змія Мідгорда й вовка Фенрира.локі мандрував поміж богами та велетнями, спричиняв свари між ними, багаторазово обманував тих та інших. Давні скандинави також вірили в ельфів, що жили в глибинах землі, духів, що супроводжують людину та його сім»ю. на відміну від слов»янських, скандинавські жертвопринесення відрізнились крайньою жорстокістю. Так, археологами було віднайдено староданів храм, де було знайдено страченими 99 чоловік, на ряду з 99 кіньми, собаками та півнями. Зокрема, було принесено в жертву 9 живих осіб чоловічої статі, чиї тіла були повішені у священому лісі біля храму.

Особливе місце в міфології народів Европи посідає кельтська міфологія. Колись кельти займали величезну територію сучасних Франції, Бельгії, Швейцарії, частини Німеччини, Австрії, Італії, Іспанії, Венгрії та Болгарії. Проте, у наші часи потомки войовничих кельтів населяють головним чином історичну область Бретань, півострів Корнурл, Уельс, Шотландію, острів Мен та Ірландію. Своєрідність кельтських міфів полягає перш за все у тому, що в них частіше за все мова йде про героїв та рідше про про богів. Ідеалом вони вважають безстрашного Кухуліна, який один захищав Ольстер від вторгнення ратей королеви Коннахта Медб. Криваві битви та двобої – головна тема ккельтських міфів – можуть видатись менш жахливими, якщо пам»ятати про віру кельтів у реінкарнацію душ. Їх загробний світ, на відміну від античного, не був темним прибіжи щем тіней. Його можна назвати раєм, місцем відпочинку душ перед поверненням у наш світ. Ще однією яскравою рисою кельтських міфів є любовний трикутник – частіше за все це юна прекрасна богиня, фея чи діва та двоє чоловіків, молодий відважний воїн та мудрий старець.

 

 

Народні ідеали і сподівання знайшли своє втілення в казках, легендах, переказах. Образність та художня символіка фольклору створилисвоєрідний, багатий, неповторний поетичний фонд українського народу. Як більш рання, порівняно з писемністю, народна творчість не була поглинута нею. Навпаки, вона зберігалася та існувала поряд з літературою і слугувала джерелом для численних літературних творів.

Аналіз культурологічних, археологічних, історіографічних джерел, пам'яток історії та культури дає змогу зробити висновок: відбувалася безперервна зміна численних поколінь, кожне з яких освоювало і користувалось усіма здобутками культур своїх попередників, робило свій внесок у культурну спадщину.

Стародавня слов'янська культура на українських землях формувалася протягом довгого часу, і в цьому процесі значну роль відігравали традиції місцевих народностей, а також культурні зв'язки з сусідніми народами. Культура давніх слов'ян характеризується цілісністю і самобутністю. На її грунті виникла культура Київської Русі.

 

 

1. Б.А. Рыбаков «Язычество древних славян», -М.:Русское слово, 1997 
2. В. Калашников «Боги древних славян», -М.:Белый город, 2003 
3. Д. Гаврилов, А. Наговицын «Боги славян. Язычество. Традиция», -М.:Рефл-Бук, 2002
4. Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима, -М.:Правда, 1988
5. Мифы, легенды и предания кельтов, -М.:Центрполиграф, 2004
6. Роэсдаль Э. Мир викингов: викинги дома и за рубежом. СПб.: Всемирное слово, 2001. – 270с.