Міжнародні економічні відносини

• відсутність чіткої міграційної політики;
• юридична неосвіченість мігрантів;
• суперечливий та складний  характер процедури легалізації;
• попередні таємні домовленості між мігрантами та наймачами.

Основними центрами притягування робочої сили є Північна Америка та Західна Європа (традиційні центри).

Є також нетрадиційні центри притягування робочої сили і нові (виникаючі) центри притягування робочої сили:

• Близький Схід;
• Латинська Америка;
• Австралія;
• Азіатсько-Тихоокеанський регіон;
• Південна Африка.

 

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворились постійні ринки робочої сили.

Перший ринок - традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів. Але в міграційних потоках, які направляються в США і Канаду, знизилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які направляються в США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів. 

Другий ринок - країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинуті країни - Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Голландію складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Iспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусії, а також з Iндії, Пакистану, Афганістану, В’єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок - район нафтодобувних країн Близького Сходу. Основними приймаючими країнами регіону є Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50%, а в Катарі - 85%, ОАЕ - 90%. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Iрак, Сірія, Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок - Латинська Америка. Iнтенсивними є міграційнi потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Iзраїль, Південно-Африканська Республіка, Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Основні імпортери – Японія, Гонконг, Тайвань, а також робоча сила з В’єтнаму, Індії, Лаосу, Китаю.

 

Існує два види важелів при регулюванні міжнародних міграційних процесів: адміністративно - правові та економічні.

Економічні важелі:

• легальне вербування іноземних робітників;
• візові ставки;
• регулювання заробітної плати мігрантів;
• запровадження різних штрафних санкцій.

Адміністративно – правові:

• встановлення міграційних квот;
• діяльність національних міграційних служб;
• встановлення правових норм міграції.

Практикується одно-, дво- і багатостороннє регулювання міжнародних міграційних процесів. Воно здійснюється на національному рівні (сукупність заходів окремої держави із здійснення власної міграційної політики), міжнародному (система заходів регулювання міграції в різних регіонах світу) та інтеграційний (в рамках інтеграційного об’єднання).

На міжнародному рівні регулюванням міграції займаються міжнародна організація праці та міжнародна організація міграції. Найбільш дієвим є двостороннє співробітництво, так як пріоритети в цьому напрямку надаються міжнаціональним відносинам.

Міжнародна міграція на країни, які приймають робочу силу, має як позитивний (підвищення конкурентноздатності національної економіки; збільшення попиту на товари та послуги; економія коштів на освіту та кваліфікаційну підготовку; іноземні робітники служать амортизатором в разі кризи безробіття; як правило іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і на них не розповсюджується діяльність соціальних програм, крім того іммігранти покращують демографію розвинутих країн) так і негативний вплив (прояви дискримінації; додаткові проблеми, пов’язані із соціальним захистом мігрантів; відтік національної валюти; втрата спеціалістів в разі репатріації (повернення до дому).

Перевагами для країн, які експортують робочу силу є:

• суттєві надходження конвертованої валюти в країну;
• зменшення тиску надлишків робочої сили;
• підвищення кваліфікації робочої сили.

Негативними наслідками для країни експортера трудових ресурсів є:

• відтік розуму;
• додаткові витрати на освіту;
• поглиблення спаду темпів економічного росту.

 

1. Виділіть причини міжнародної міграції трудових ресурсів
2. Дайте характеристику основних свiтових ринків та  експортерів робочої сили.
3. Вкажіть наслідки міграції трудових ресурсів

 

 

8.1. Суть та структура світової валютної системи (СВС)

8.2. Основні етапи еволюції СВС

8.3. Види та структура валютних ринків

 

Валютна система (ВС) - це форма організації і регулювання валютних відносин, закріплених національним законодавством і міжнародними угодами. В основі світової валютної системи (СВС) лежить розвиток міжнародних валютних відносин (МВВ).

Міжнародні валютні відносини (МВВ) - це відносини між суб'єктами світового господарства, пов'язані з використанням валюти в їхній фінансово-господарській діяльності.

Існує три рівні ВС, що діє у світовому співтоваристві:

• національний (НВС);
• регіональний  (РВС);
•  світовий (СВС).

Національна валютна система - складова частина даної системи країни, що закріплена національним законодавством з врахуванням норм міжнародного права.

Основні функції НВС:

• формування механізмів взаємодії національних і світових грошей (засіб їхньої конвертованості, котування, регулювання валютних курсів);
• формування і використання міжнародної ліквідності (ліквідні - це кошти, цінні папери, що можуть використовуватися для погашення боргових зобов'язань);
• формування золотого-валютного запасу країни;
• формування кредитних ресурсів.

Органами НВС є:

• банківські і кредитно-фінансові установи;
• біржа;
• спеціальні органи валютного контролю;
• приватні комерційні інститути.

Регіональна